Варварські королівства — держави, створені варварськими народами на території Західної Римської імперії в умовах її розпаду в V столітті.
«Варварськими» ці королівства називають тому, що влада у них належала колишнім ватажкам «варварських» племен (зазвичай — германцям), які проголосили себе самостійними володарями — королями. Озброєні одноплемінники володаря становили його військо і селилися на землях, що їм надавав король. Жили германці за своїми старовинними звичаями, і лише згодом ці звичаї були записані. Так з'явилися збірки законів, які історики називають «варварськими правдами».
Більшість мешканців новоутворених королівств були колишніми римськими громадянами. Вони розмовляли не завжди зрозумілою для германців латиною, жили за законами часів імперії і належали до церкви, яку очолював Папа Римський, тоді як «варвари» здебільшого були аріанами. З-поміж римлян були люди різних статків — і бідняки, які ледве зводили кінці з кінцями, і магнати, що іноді мали одразу по кілька маєтків у різних провінціях та чимало рабів. Тримати невільників у покорі в неспокійний час було складно, тому рабам зазвичай дозволяли заводити своє господарство. А найчастіше землю обробляли вільні селяни, які віддавали землевласникам частину вирощеного врожаю. Магнатами, однак, були не лише колишні римляни. Королі щедро роздавали маєтки «варварській» знаті та своїм дружинникам.
Характерною рисою, спільною для всіх цих ранньосередньовічних політичних утворень, була внутрішня нестабільність, що випливає із відсутності в той час усталеного правила престолонаслідування — сини короля, в принципі, мали пріоритетне право на престол, але знать цілком могла запропонувати іншу, власну кандидатуру. Чвари між членами королівської сім'ї, між королем і його васалами, суперечки між претендентами на престол були звичайною справою, дуже багато королів померли насильницькою смертю. Кордони варварських королівств були також нестабільні, столиці часто змінювали свої місця розташування. Для внутрішнього устрою були характерні общинно-племінна організація у вигляді територіальної громади вільних землевласників, народні збори і військові ополчення.
Державність варварських королівств розвивалася під впливом римської політичної системи, римського права і за участю посадових осіб, які отримали римську освіту.
Вестготське королівство. Виникло в 418 році внаслідок союзного договору, укладеного вестготським королем Валліей з імператором Гонорієм, що виділив вестготам на правах федератів землі від передгір'я Піренеїв на півдні до річки Луари на півночі. Найвищого розвитку досягло у другій половині V століття. Припинило своє існування в 718 році, коли було завойовано арабами. Воно проіснувало довше за всіх інших варварських королівств і домоглося найбільшої могутності.
Королівство вандалів і аланів. У 429 році вандали і алани, пригнічені вестготами, покинули Іберію і через Гібралтар перебралися в Північну Африку. До 435 року вандали встановили своє панування над значною частиною римської Північної Африки. У 435 році з римлянами було укладено мир, вандали і алани отримали статус федератів. У 439 році вандали порушили договір і захопили Карфаген, а в 455 році розграбували Рим. Королівство вандалів було завойовано Візантією в 534 році.
Свевське королівство. Свеви осіли в північно-західній частині Іберійського півострова в 409 році. Його роль у політичних процесах в регіоні була мінімальною в порівнянні з роллю інших варварських королівств. У 585 році їх королівство було завойовано вестготами.
Бургундське королівство. У 413 році бургунди були визнані імператором Гонорієм федератами і отримали місце для поселення на лівому березі Рейна в районі Вормса. В 435 році гуни спустошили їх державу, бургундський король був убитий, а залишок бургундського народу в 443 році був переселений імператором Аецієм в Савою на береги Рони. Найбільшого розвитку держава досягла до 485 році. У 534 році Бургундське королівство було завойовано франками і стало однією з частин Франкської держави.
Франкське королівство. Було засновано королем Хлодвигом I в 481 році і протягом трьох століть стало найпотужнішою державою Західної Європи.
Остготське королівство. У 488 році імператор Флавій Зенон уклав з остготським королем Теодоріхом угоду, згідно з яким Теодоріх у разі перемоги над Одоакром ставав правителем Італії як представник імператора. В 493 році цілі угоди були досягнуті. У 555 році при імператорі Юстиніані I італійське королівство остготів була завойовано Візантією.
Лангобардське королівство. Останнє в історії за часом як виникнення, так і припинення свого існування варварське королівство. У 566 році лангобарди вторглися в Північну Італію. До середини VIII століття королівство лангобардів займало майже весь Апеннінський півострів, Істрію, Корсику. У 774 році було завойовано Карлом Великим.
Англосаксонські королівства в Британії. До середини V ст. Британія була завойована германськими племенами англів, саксів, ютів і фризів. У VI столітті на території Британії виникло сім королівств, які поступово об'єднувалися в одну державу.
Деякі дослідники зараховують до варварських королівств також «королівство» Одоакра — державно-політичний режим, який встановився в Італії після перевороту Одоакра в 476 році. Сам Одоакр належав до германського племені ругіїв.
Примітки Редагувати
- Мустафін О. Справжня історія середніх віків. Х., 2014, с.6-7