Аділ-шахи

Біджапурський султанат 1490 – 1686 Біджапурський султанат: історичні кордони на карті Біджапурський султанат у 1680 році. Столиця Біджапур Мови перська (офіційна) дакхіні каннада (з 1535 року) Релігії шиїтський іслам (до 1534 року та протягом 1558–1579) сунітський іслам (протягом 1534-1558 та після 1580 до його падіння,) Форма правління Монархія Історичний період Пізнє середньовіччя  - Заснування 1490  - Захоплення 1686 Сьогодні є частиною  Індія Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аділ-шахи

Біджапурський султанат або Держава Аділ-шахів — султанат, що існував у 1490–1686 роках у Біджапурі в Індії. Керувався правителями з династії Аділ-шахів. Султанат заснував намісник Біджапура Юсуф Аділ-шах. Його повалили Великі Моголи у 1686 році.

Історія

Цей султанат став однією з найвагоміших держав, що утворилися після розпаду держави Бахманідів. Намагаючись зміцнити свою владу перші султани в цілому м'яко ставилися до індуського населення, а Юсуф Аділ-шах одружився з представницею маратхського аристократичного роду.

В XVI столітті Аділ-шахи боролися з Віджаянагаром та Голкондою, Ахмеднагаром. У 1565 році Аділ-шахи в союзі з володарями Голконди та Ахмаднагару в битві при Талікоті знищили міць Віджаянагара, що призвело до остаточного занепаду останнього.

Найбільший представник — Ібрагім II Аділ-шах (1580–1626) був покровителем поетів, письменників, вчених. Разом з тим, цим султаном велася активна зовнішня політика. У 1600 році разом з могольською державою завдано поразки Ахмеднагару, розділивши з Великими Моголами територію цього султанату. Ібрагім II Аділ-шах у 1618–1619 роках захопив землі Бідарського султанату. У 1624 році була придушено спроба відродити Ахмеднагарський султанат.

При наступному володарі Мухаммад Аділ-шаху (1626–1657) держава вступила у конфлікт з падишахом Шах Джаханом, який скористався труднощами султанату у зв'язку з повстанням маратхів на чолі із Шиваджі. Тоді ще шах-заде Ауранґзеб завдав поразки Біджапуру, проте Аділ-шаху вдалося врятуватися, визнавши зверхність Великих Моголів. Після цього діяльність султанату була спрямована на південь — проти наяків колишньої Віджаянагарської держави. Територія Біджапуру розширилася до східного узбережжя Індостану (південна Карнатака, частина сучасного Тамілнаду).

Династію повалив могольський імператор Аурангзеб у 1686 році, який вважав Аділ-шахів не надто ревними мусульманами, що потурають індуським поганам. Після запеклого протистояння біджапурський султанат було знищено, а його землі приєднані до держави Великих Моголів.

Адміністрація

Держава поділялася на тарфи (провінції), на чолі яких стояли тарфдари. Кількість їх з початку існування змінювалося й лише напочатку XVI ст стабілізувалася — Біджапур, Дегі, Осса, Шолапур, Дгар, Шикхар, Лакміс, Гадак, Бахор, Бадам, Конкан. Після приєднання Бідарського султанату 1619 року кількість тарф зросло до 15. Вони в свою чергу поділялися на саркари, а ті — на паргани (округи). Паргани поділялися на села.

Провінціями опікувався сархавалдар, що в свою чергу підпорядковувався мір-джумла (голові цивільної адміністрації). Другою особою в державі був візир.

Культура

Аділ-шахи були покровителями літератури та мистецтва. За часів правління цих володарів набуває розвиток літературна мова урду, особливо її діалект дакхіні. Відомими представниками її були поети Нусраті та Хашимі.

Гол-Гумбаз

У 1570–1630-х роках відбувається розквіт будівництва. Розбудовуються міста, особливо столиця, зводять чудові мечеті, палаци та громадські будівлі. Найцікавішою перлиною цього періоду є мавзолей Мухаммад Аділ-шаху — Гол-Гумбаз.

Султани

• Юсуф Аділ-шах (1490–1510)
• Ісмаїл Аділ-шах (1510–1534)
• Маллу Аділ-шах (1534)
• Ібрагім I Аділ-шах (1534–1558)
• Алі I Аділ-шах (1558–1579)
• Ібрагім II Аділ-шах (1580–1626)
• Мухаммад Аділ-шах (1626–1657)
• Алі II Аділ-шах (1656–1672)
• Сікандар Аділ-шах (1672–1686)

Примітки

1. Baqir, Muhammad. . www.iranicaonline.org (англ.). Encyclopedia Iranica. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 8 лютого 2017. «The official language of the court at Bījāpūr during the ʿĀdelšāhī period and until the end of Mughal rule in 1274/1858 was Persian. Indeed, Yūsof ʿĀdelšāh (895-916/1489-1510) and his son Esmāʿīl themselves wrote poetry in Persian, Esmāʿīl under the pen name Wafāʾī. The ʿĀdelšāhīs established Shiʿism in Bījāpūr and actively encouraged the immigration of Persian writers and religious figures.» 
2. Satish Chandra, Medieval India: From Sultanat to the Mughals, Part II, (Har-Anand, 2009), 210.
3. Footnote in Page 2 of Translator's preface in the book Tohfut-ul-mujahideen: An Historical Work in the Arabic Language written by Zayn al-Dīn b. ʿAbd al-ʿAzīz al- Malībārī (Translated into English by Lt. M.J. Rowlandson)
4. Muhammad Qasim Firishta's Tarikh-e-Firishta.
5. Busateenus-Salateen a Persian Manuscript of Mirza Ibrahim Zubairi.
6. Mirza Ibrahim Zubairi, Rouzatul Auliya-e-Bijapur.

Джерела

• Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961