Бєлов Євтихій Омелянович У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бєлов Бєло в Євти хій Омеля нович рос Евтихий

У січні 1920 року Бєлова призвали до лав Червоної армії. Брав участь у громадянській війні, воював проти повстанських загонів Махна, служив у 25-й Чапаєвській дивізії. Член ВКП(б) з 1925 року.

1925 року закінчив піхотну школу, 1934 року — Військову академію імені Михайла Фрунзе.

Командував взводом, ротою, танковим батальйоном, полком.

Про довоєнне життя розповідає донька Світлана Євтихіївна Бєлова:

Бєлов Е. О. у званні полковника РСЧА

У боях німецько-радянської війни від червня 1941 року. Війну зустрів на посаді командира 14-го танкового полку 7-ї танкової дивізії. Брав участь у прикордонних боях у Білорусі в складі 10-ї армії. Виходив із полком з оточення. Від 1 жовтня 1941 року до 15 липня 1942 року — командир 23-ї танкової бригади. Під Москвою його бригада знищила 74 ворожі танки. Далі служив заступником командувача по бронетанковим військам 20-ї танкової армії, заступником командувача 3-ї, 57-ї та 4-ї танкових армій.

Від 7 лютого 1943 року — генерал-майор танкових військ.

Воював на Першому Українському фронті. Від березня 1944 року до 30 червня 1945 року — командир 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу. Був начальником залоги у Кам'янці-Подільському після звільнення міста 26 березня 1944 року.

Танковий корпус під командуванням Бєлова відзначився у квітні — травні 1945 року в операціях з оволодіння Берліном, при форсуванні річок Нейсе та Шпрее, у боях за Потсдам, знищенні котбуського угруповання противника південніше від Берліна, а 9 травня 1945 року першим увійшов до Праги.

Після закінчення війни продовжив службу в армії. 1947 року закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу. Був на командних посадах. Як зазначає донька, «батько в чині генерал-лейтенанта служив у штабі. Потім п'ять років працював у Німеччині. Запрошували на роботу в Москву, але він відмовився».

Від 1956 року генерал-лейтенант Бєлов Є. О. у запасі. Мешкав у Києві, був членом бюро партійної організаці, головою партійної комісії при Радянському районному комітеті КПУ міста Києва. Помер 18 червня 1966 року. Похований на Байковому кладовищі.

Могила Євтихія Бєлова

Нагороди ред.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені в боях за Берлін і вміле командування танковим корпусом гвардії генерал-лейтенанту Бєлову Євтихію Омеляновичу надано звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 2389).

Євтихія Бєлова нагороджено:

двома орденами Леніна,
чотирма орденами Червоного Прапора,
двома орденами Суворова другого ступеня,
орденом Богдана Хмельницького другого ступеня,
орденом Вітчизняної війни першого ступеня,
медалями.

Примітки ред.

За даними «Енциклопедії сучасної України» народився 30 серпня 1901 року.
[1]^{[недоступне посилання з травня 2019]}

Література ред.

Дембицкий Н. П. Бои за Каменец весной 1944 г. — Каменец-Подольский, 1999. — С. 44.
Незабутні дні: За спогадами Героя Радянського Союзу, командира Уральського добровольчого танкового корпусу Є. Бєлова // Прапор Жовтня. — 1969. — 19 березня. — С. 4.
Белов Е. Е. Сыны Отчизны / Литературная запись С. Я. Черняк. Перевод с украинского. — Москва: Политиздат, 1966. — 264 с.

Посилання ред.

Некрополі Києва. Байкове кладовище. Бєлов Євтихій Омелянович [ 20 лютого 2014 у Wayback Machine.](рос.)

[1] За даними «Енциклопедії сучасної України» народився 30 серпня 1901 року.

[2] [1]^{[недоступне посилання з травня 2019]}