Юлíй Михайлович Бращáйко (* 19 квітня 1879, с. Глибоке, Унґський комітат, Угорське королівство — † 9 жовтня 1955, м. Ужгород) — закарпатський український політичний і культурний діяч, організатор Хустської Народної Ради у 1919. Міністр фінансів і комунікацій Карпатської України. Брат Михайла Бращайка — члена Сойму Карпатської України.
| Юлій Бращайко | |
|---|---|
| | |
| Міністр фінансів та комунікацій Уряду Карпатської України | |
| 15 березня 1939 — 18 березня 1939 | |
| Попередник | Юліян Ревай (як міністр комунікацій) |
| Наступник | посада скасована |
| Депутат Сойму Карпатської України | |
| 12 лютого 1939 — 18 березня 1939 | |
| Народився | 19 квітня 1879 Глибоке, Унґський комітат, Угорське королівство, Австро-Угорщина |
| Помер | 9 жовтня 1955 (76 років) Ужгород, Закарпатська область, Українська РСР, СРСР |
| Відомий як | адвокат |
| Країна | Угорське королівство, Карпатська Україна, Чехословаччина і СРСР |
| Національність | українець |
| Alma mater | Будапештський університет (1902) |
| Політична партія | Християнсько-народна партія |
Життєпис Редагувати
По центру: Президент Карпатської України о. Августин Волошин; Перший ряд зліва направо: Микола Долинай, Юлій Бращайко, Юліян Ревай, Августин Штефан, Степан Клочурак; Другий ряд: Федір Ревай, Степан Росоха, Леонід Романюк, Августин Дутка, Михайло Тулик, Дмитро Німчук, Михайло Бращайко, Іван Грига, Микола Мандзюк; Третій ряд: Володимир Комаринський, Микола Різдорфер, Антон Ернест Олдофреді, Мілош Дрбал, Григорій Мойш, Михайло Марущак, Кирило Феделеш, Василь Климпуш, о. Юрій Станинець; Четвертий ряд: Василь Щобей, Іван Ігнатко, Юрій Пазуханич, Іван Перевузник, Адальберт Довбак, Петро Попович, Іван Качала, Василь Лацанич
У міжвоєнний період член багатьох культурних і економічних товариств, один із керівників Християнської народної партії. У 1939 році — посол до Сойму Карпатської України і міністр її останнього уряду.
Народився 19 квітня 1879 року в селі Глибоке поблизу Ужгорода. Закінчив юридичний факультет Будапештського університету. Відкрив у Хусті власну контору й зайнявся адвокатською практикою. Виступав за відокремлення краю від Угорщини та злуку з Україною.
21 січня 1919 відкрив у Хусті «Всенародні збори угро-руського народу», які висловилися за возз'єднання із соборною Україною. Однак Паризька конференція віддала Галичину новонародженій Польщі, а частину Закарпаття зайняли румунські війська. Тимчасова адміністрація заарештувала Ю.Бращайка і засудила до страти як «неблагонадійного політика». Від неминучої смерті адвоката врятувало досконале знання права — він домігся апеляційного перегляду вироку, а потім і звільнення.
Після включення краю до складу Чехословаччини Ю.Бращайко був серед ініціаторів створення культурно-освітнього товариства «Просвіта», став першим його головою й очолював до 1939 року. Завдяки Ю.Бращайку (значною мірою на його кошти) в Ужгороді побудували Народний дім товариства.
Ю.Бращайко став одним із засновників Руської хліборобської партії, допомагав організовувати різноманітні кредитні й господарські спілки, очолював «Підкарпатський банк» та Союз адвокатів Підкарпатської Русі, був головою товариства військових інвалідів, вдів і сиріт «Надія».
Під час подій жовтня 1938—березня 1939 р. Ю.Бращайко був депутатом сойму, міністром фінансів в уряді Карпатської України. Перед угорською окупацією він виїздив до Будапешта з місією, яка намагалася домовитися про автономію краю в складі Угорщини, а після її провалу повернувся на Закарпаття й зайнявся адвокатською практикою. У 1942 р. звинувачений у створенні антиугорської військової організації і заарештований. Кілька місяців він разом з іншими діячами Карпатської України провів у катівні Ковнер у Мукачевому. Звинувачення не підтвердилося, тому невдовзі Ю.Бращайка звільнили, і він повернувся до своєї звичної роботи.
30 листопада 1944, через місяць після звільнення Закарпаття Червоною армією, Бращайка взяв під варту Хустський народний комітет і передав радянській армійській контррозвідці — СМЕРШу. У січні 1945 кримінальну справу закрили, і Ю.Бращайка відправили у виправно-трудовий табір у Єнакієве Донецької області на каторжні роботи в шахти. Восени 1945 після фільтраційної перевірки його звільнили й дозволили повернутися на Закарпаття.
Написав спогади «Що видів я на Закарпаттю від року 1918 до року 1946»
Література Редагувати
- Вегеш М. М. Бращайки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 373—374.
Посилання Редагувати
- "Що видів я на Закарпаттю…" [ 15 листопада 2012 у Wayback Machine.]
- https://adt.arcanum.com/hu/view/ELTE_Almanach_1901/?query=Brascsajkó%20&pg=103&layout=s