Бо́ртництво — розведення бджіл в бортях, лісове бджільництво. Спосіб бджільництва, що прийшов на зміну примітивному «видиранню» меду диких бджіл у дуплах дерев. Первісне значення «борть» — дупло в дереві, в якому гніздилися бджоли.
Історія ремесла Редагувати
У давнину люди просто вистежували гніздо, коли закінчувався взяток (здобич, яку беруть бджоли з квіток медоносних рослин), і видовбували з нього солодкий продукт, часто при цьому знищуючи і комах, і саме дупло. Таке полювання значно вплинуло на чисельність диких бджіл, тому пізніше довелося освоювати ліси вглиб, обживаючи разом із тим нові землі.
Спочатку борть була штучно зробленим в ростучому дереві дуплом, пізніше бортю стали називати також дуплянку, прикріплену на дереві. Бортництво — найдавніший етап в розвитку бджільництва. Для нього характерне те, що знайдені в дуплах дерев гнізда не розорювали, як раніше, а стали зберігати, залишаючи для перезимівлі бджіл запас меду. Для збільшення числа бортей в деревах розчищали старі дупла, спеціально видовбували нові або виставляли на дерева колоди із штучно видовбаними дуплами (дуплянками).
Оселялися комахи найчастіше в соснових дуплах. Часом це були дерева, де вигнила середина чи в яке вдарила блискавка, утворивши ущелину. Це ідеально підходило для «побудови житла» диким бджолам — вони ніби «зашпакльовували» прополісом дірочки, захищаючись від інших комах, запах живиці сприяв активному роїнню, а соснове дерево, маючи природну смолу, служило додатковим утепленням взимку. Для дерева таке «заселення» мало свої переваги — не було гниття та пошкодження основи, бо віск і прополіс, які виробляють бджоли, мають дезінфікувальний ефект для середовища.
Пізніше для добування меду бджіл «прикурювали» — заспокоювали за допомогою диму. Промисел був доволі хаотичним та нераціональним, а тому з часом утворилися більш практичні форми добування. Спочатку борті просто привласнювалися: той, хто першим знаходив гніздо, робив мітку на дереві, а тому за звичаєвим правом ніхто більше не зазіхав на ту борть, а «власник» уже піклувався про свій вулик.
На Русі бортництво мало велике господарське значення й охоронялося законами.
Ближче до XVII століття з'явилася ще одна форма бортництва — колодна. З поваленого бурею дерева відокремлювали бджолине гніздо. Прилаштовували його в лісі на інше дерево або ж складали серед оброблених колод на лісових пасіках, а пізніше стали виготовляти такі колоди самостійно та поселяти туди бджіл. Колоди вважалися найзручнішим та найкращим способом добування меду, навіть після винайдення рамкового вулика.
У XVIII столітті на землях під владою Московії бортників перетворили на кріпаків — категорію феодально залежного селянства, що сплачували феодалам медову данину.
В Україні Редагувати
В Україні найбільше славились бортництвом Чернігівщина, Полтавщина і Катеринославщина (тепер Дніпропетровська обл.). Довгий час це була одна із зон найрозвиненішого бджільництва. Бортництво дожило в лісах Волині, північної Чернігівщини та північної Київщини до початку XX століття.
Відродженню майже забутого ремесла в 90-х роках XX століття сприяла економічна криза та припинення роботи колгоспів. Це змусило частину поліщуків звернутись до ремесла пращурів. Так бортництво фактично було відроджене з небуття.
На початку XXI століття осередки бортництва існують у деяких селах північних районів Житомирської (Овруцький, Олевський) та Рівненської (Володимирецький, Рокитнівський) областей. Рамковий вулик і промислове пасічництво витіснило традиційне лісове, але на Житомирщині воно збереглося. Наприклад, на теренах Поліського заповідника й у місцевих селах функціонують майже 1800 бортей. Їх обслуговують родини із Селезівки, Сирниці і Кованки (Овруччина). Через відсутність відповідних дерев борті роблять із дощок або користуються зробленими їхніми предками. У цих селах є цілі династії бджолярів, які передають реманент і мудрість з покоління в покоління.
На теренах Коростенщини працює музей бортництва. Він розміщений на території дендропарку “Перемога” у селі Ходаки. Музей має півтора десятка бортей, яким понад сто років. До речі, всі ці антикварні вулики і досі функціонують.
Краєзнавець Юрій Халімончук з Олевщини також працює над висвітленням солодкої історії – він проводить тематичну екскурсію “Дикий мед або бортництво”.
Примітки Редагувати
- Дванадцять місяців 1994: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку / Авт.-упоряд. Скуратівський В. Т.; Ілюстрації Козіної І. П., Мягкової О. В., Павлюк С. І. — К. : Веселка, 1993. — 192 с. — ISBN 5-301-01434-X.
- . Ukraїner (укр.). Архів оригіналу за 21 липня 2019. Процитовано 2 лютого 2018.
- Бортництво на Житомирщині - zhytomyr.name (укр.). 24 жовтня 2022. Процитовано 24 жовтня 2022.
Джерела Редагувати
- Балушок В. Бортництво у севрюків // Сіверянський літопис. 2020. № 1
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000
- УРЕ, т. 2. — К., 1962
Посилання Редагувати
- Т. О. Комаренко. БОРТНИЦТВО [ 9 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 353. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Бортництво [ 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 107. — 1000 екз.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бортництво |