Борис (Вік) (*28 серпня 1906, м. Саратов, Російська Федерація — †16 квітня 1965, м. Сочі, Адигея, похований в м. Одеса, Україна) — архієрей Українського екзархату Російської православної церкви. Хіротонізований у єпископа 2 квітня 1944. Очолював низку єпископських кафедр в Україні, зокрема Чернігівську (1945—1947) та Одеську. Активний діяч РПЦ у США. Жертва сталінського терору. Духовний наставник майбутнього предстоятеля УПЦ Володимира, митрополита Київського та всієї України.
| Борис (Вік) | |
| |
|---|---|
| Церква: | Українська православна церква (Московський патріархат) |
| Діяльність: | священник |
| Народження: | 28 серпня 1906 Саратов, Російська імперія |
| Смерть: | 16 квітня 1965 (58 років) Сочі, Краснодарський край, РРФСР, СРСР |
| Нагороди: | |
| Борис у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Народився у поволзькому місті Саратов, неподалік Калмикії. Світське ім'я — Борис Іванович Вік. 1923 прийшов у саратовський Спасо-Преображенський монастир. 1926 рік — рукоположений у диякона архієреєм обновленцем, відомої у православній літературі як обновленці. 1930—1931 — клірик Рязанської єпархії ПЦ СРСР. Дослідники обновленського руху так коментують цей період життя майбутнього митрополита Бориса:
Кілька років був келейником у обновленського митрополита Корнілія (Попова), тоді Воронезького. Він, без сумніву, був і сам обновленцем. Невідомо тільки, коли він приніс покаяння і чи приносив його.
1931 рік — мобілізований у радянські війська, а вже 1934 увійшов до складу Московської патріархії у чернечому званні. 1935 рік — заарештований та засуджений органами СРСР, проте у червні 1937 року звільнений (імовірно під умову зректися духовної кар'єри). До 1942 року працює у світських установах.
На чернігівській кафедрі Редагувати
1 листопада 1942 архієпископ РПЦ МП Григорій (Чуков) призначив Бориса Віка настоятелем саратовського кафедрального собору, 1943 — архімандрит. 2 квітня 1944 року у Богоявленському кафедральному соборі Москви відбулася його хіротония у єпископа Ніжинського, вікарія Чернігівської єпархії. Але негайно виїхати на кафедру він не зміг. 16 квітня 1945 призначений правлячим єпископом Чернігівським та Ніжинським, першим посівши вакантне місце у ліквідованій структурі Української Православної Автономної Церкви Московського Патріархату (УПАЦ МП). Тоді це була одна з найбільших православних єпархій в Україні, де тоді служив, між іншим, св. Лаврентій Чернігівський (Лука Проскура).
За відгуками сучасників, владика Борис був відкритим до сплікування, а також вражав обивателів незвичною пишнотою церковних відправ. Під його впливом перебувала й молода українська дослідниця Михайлина Коцюбинська, яка залишила невеличкі спогади про чернігівський період служіння владики Бориса (Віка):
1948 рік — бере участь у гучному святкуванні 500-річчя автокефалії Московської Церкви, яке відбулося у столиці СРСР. Також брав участь у численних переговорах із предстоятелями православних церков світу, які відбувалися під патронатом офіційного Кремля. Окрема історія — у сані чернігівського єпископа призначений у місію до Японії, окупованої військами США. Але змушений був повернутися до Чернігова — американці не видали йому візу.
1947 рік — Борис (Вік) залишив Україну.
У радянській зоні окупації та США Редагувати
Після двох років управління Саратовською та Чкаловської єпархіями РПЦ МП в РРФСР, 1950 направлений із специфічною розвідувальною місією у радянську зону окупації Німеччини та Західну Німеччину. За підсумками підготував звіт про релігійне життя на німецьких землях із пропозиціями практичного посилення позиції Московської патріархії в Німеччині. Того ж року призначений єпископом Берлінським та Німецьким. Брав участь у зусиллях НКВД СРСР з ліквідації структур РПЦЗ, зокрема добився переходу в МП настоятеля берлінської громади РПЦЗ архімандрита Мстислава (Волосневича). Загалом, діяв у «коридорі можливостей» післявоєнної епохи сталінізму, коли православні архієреї були змушені виказувати покору та підтримку діям СРСР на окупованих територіях.
1954 рік — скерований до США. Проте його зимовий тур по православних громадах Америки закінився депортацією із країни, оскільки уряд, вочевидь, угледів у ньому агента комуністичної розвідки. У квітні 1956 року тимчасово повертається в Україну, але аж до 1960 року регулярно відвідує США, де опікується храмами Московської патріархії.
Одеський період Редагувати
В одеський період владика Борис (Вік) підірвав здоров'я постійною боротьбою із уповноваженими у справах релігії обласного КПУ. На початку 1960-тих була установка влади на закриття діючих храмів, згортання релігійного життя. За свідченням самих одеських комуністів, митрополит дуже перешкоджав їм у цьому, чим нажив багато ворогів.
Разом з тим владика Борис, будучи митрополитом Одеським, відіграв особливу роль у житті майбутнього предстоятеля УПЦ (МП) Блаженійшого Володимира (Сабодана). Він наблизив до себе подільського юнака, постановив на іподияконське служіння.
Після кількох інфарктів помер на лікуванні у місті Сочі. Похований в Одесі, на цвинтарі Успенського монастиря. Відспівування митрополита Херсонського та Одеського відбулося 19 квітня, його очолив Іоасаф (Лелюхін), митрополит Київський та Галицький, екзарх України.
Авторські праці Редагувати
- «О насильственном разлучении православной паствы в Америке со своим архипастырем», ЖМП, 1955, № 3, 13-14.
- «Поучение в день Пятидесятницы», ЖМП, 1961, № 6, 39-40.
- «Речь на приеме участников сессии в Одессе», ЖМП, 1964, № 4, 16-17.
Джерела Редагувати
- Журнал Московской Патриархии, 1944, № 4, 10, 11; 1947, № 1, 16; 1949, № 2, 22; 1950, № 10, 3; 1951, № 11, 4; 1952, № 2, 3; 1954, № 8, 3; № 12, 6; 1955, № 1, 7; № 3, 13-14; № 4, 15; 1956, № 6, 6; № 7, 13; 1957, № 7, 12; 1958, № 11, 10; № 12, 7, 14-15; 1959, № 1, 12, 13; № 2, 37-39; № 3, 12, 13, 15; № 4, 14-16; № 6, 28; № 7, 30; № 8, 14, 16, 17; № 9, 17, 24, 45; № 10, 18, 20, 28, 30, 37, 38; № 11, 8, 9; № 12, 20; 1960, № 1, 12, 18, 44; № 2, 58, 59, № 3, 21-23; № 4, 12, 14, 26, 28-29; № 6, 27; № 7, 3; № 11, 4, 7, 8; № 12, 8, 9, 11-16, 17, 19, 20; 1961, № 1, 12, 13, 14, 15, 16, 20, 21, 23; № 3, 70; № 4, 56, 57; № 5, 8, 9; № 6, 39-40; № 8, 11, 12, 31, 33; № 9, 6, 13; № 10, 3, 4, 23; 1962, № 7, 36; № 12, 12; 1963, № 1, 28; № 6, 10; № 9, 8; № 10, 20; № 11, 7; 1965, № 3, 4; № 5, 5; № 6, 7.
- Журнал Засед. Св. Син., № 1 от 13.I.1947; № 24 от 18.XI.48; № 10 от 29.VII.54; № 16 от 11.XI.1954; № 5 от 25.IV.1956.
Виноски Редагувати
- . Архів оригіналу за 25 грудня 2010. Процитовано 9 січня 2011.
Посилання Редагувати
- Православная энциклопедия. Борис Вик (рос.) [ 25 січня 2012 у Wayback Machine.]
- Спогади Володимира, митрополита Київського та всієї України про вл. Бориса (рос.) [ 23 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Михайлина Коцюбинська. Із книги споминів (укр.) [ 1 грудня 2010 у Wayback Machine.]