Бойове (Маріупольський район)

Бойове́ (до 1923 року — Покровське) — село Нікольської селищної громади Маріупольського району Донецької області України. До центру громади відстань становить близько 14 км автошляхом місцевого значення.

село Бойове
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Маріупольський район
Громада	Нікольська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA14140070020090118
Облікова картка	Бойове
Основні дані
Засноване	1829
Населення	▼ 1077 (01.01.2017)
Площа	3.02 км²
Густота населення	356.6 осіб/км²
Поштовий індекс	87060
Телефонний код	+380 6246
Географічні дані
Географічні координати	47°09′52″ пн. ш. 37°10′15″ сх. д. / 47.16444° пн. ш. 37.17083° сх. д. / 47.16444; 37.17083Координати: 47°09′52″ пн. ш. 37°10′15″ сх. д. / 47.16444° пн. ш. 37.17083° сх. д. / 47.16444; 37.17083
Середня висота над рівнем моря	90 м
Водойми	р. Солона
Відстань до обласного центру	125 км
Відстань до районного центру	14,1 км
Найближча залізнична станція	Маріуполь
Відстань до залізничної станції	35,4 км
Місцева влада
Адреса ради	87000, Донецька обл., Маріупольський р-н, смт Нікольське, вул. Пушкіна, 94
Сільський голова	Проценко Олександр Васильович
Карта
Бойове
Бойове
Мапа
Бойове у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бойове.

Загальні відомості

Бойове розташоване на річці Солона, 870 мешканців (1980 рік), харчова промисловість, пам'ятник Григорію Сенатосенку. Бойове розташоване за 35 км від залізничної станції Маріуполь і найбільшого порту на Азовському морі. За 10 км від Бойового проходить автотраса Н08 (Маріуполь — Запоріжжя. Недалеко від села протікає річка Каратиш. Сільській раді підпорядковані також населені пункти Малинівка, Новогригорівка, Паннівка, Суженка. На її території досліджено 4 курганних поховання доби бронзи — II — початок I тисячоліття до н. е.).

Історія

Станицю Покровську заснували по закінченні російсько-турецької війни 1828—1829 pp. дунайські козаки, які переселилися на узбережжя Азовського моря на землі, відведені їм за службу. Так виникли тут Нікольська, Покровська, Стародубівська, Новоспасівська і Петровська станиці. Через 20 років після утворення Азовського козацтва у цих станицях жило майже 9,5 тис. чоловік, у тому числі 4,8 тис. чоловіків і 4,7 тис. жінок.

1865 року Азовське військо було ліквідоване. Волостями, сформованими з колишніх козацьких поселень, почали відати повітові та губернські установи. Покровське стало волосним центром. Верхівці козацтва відводилися значні земельні ділянки, рядовим козакам — невеликі наділи. Багато рядових козаків, не бажаючи переходити на нове становище, переселилися на Кавказ. Незважаючи на це, Покровське після реформи лишалося ще великим селом. У 1884 році тут жило близько 1000 чоловік, у тому числі 679 осіб, приписаних до сільської громади, і 303, не приписаних до неї. Понад 40 чоловік ходили на заробітки, більшість з них тільки вважалися членами громади, а фактично працювали у промисловості.

З розвитком капіталізму відбувалося швидке розшарування селянства. За 20 років населення волості зросло майже вдвоє — якщо 1884 року у волості налічувалося 3,8 тис. чоловік, то у 1904 — 6,3 тис.

По схилах балки тулилися підсліпуваті глинобитні хати під солом'яними стріхами. Тільки церква, лавка, будинки попа, колишньої козацької верхівки і куркулів виділялися на фоні селянської забудови. Постійні недоїдання викликали масові захворювання населення. У доповіді Маріупольській повітовій санітарній раді відзначалося, що 1907 року тяжку форму туберкульозу виявили у 7 проц. населення Покровського. Тільки наприкінці 1912 року земство організувало у селі медичну дільницю, де працювали лікар та фельдшер.

Більшість дітей села росла неписьменною, бо батьки не мали коштів для їх навчання. Земська школа, споруджена у 1887 році, була дуже тісною. 1912 року школу закінчили 14 учнів (11 хлопчиків і 3 дівчинки).

Значний вплив на селянство мав революційний рух робітничого класу 1905—1907 pp. Уже навесні 1905 року робітники Єнакіївського металургійного заводу привезли в села Покровської волості революційну літературу. У селах Покровському, Нікольському, Стародубівці відбулися сходки, на яких жителі вимагали звільнення політичних в'язнів, зниження орендної плати за землю, виступали за припинення сплати податків тощо. Податковий інспектор Маріупольського повіту в своєму звіті вказував, що з другої половини серпня 1906 року в сплачуванні податків у селянському середовищі «різко визначився інший напрям».

Восени 1906 року катеринославський губернатор Клінгенберг у супроводі неодмінного члена губернського у селянських справах присутствія, маріупольського повітового справника, голови Маріупольської земської управи, місцевого земського начальника і стражників об'їхав села Маріупольського повіту. Селяни наполегливо вимагали скасування розпорядження про охорону казенних винних лавок. Губернатор, побоюючись ускладнення обстановки, сховався у будинку волосного правління і прийняв представників від селян.

Жовтневі події 1906 року викликали особливу повагу до жителів Покровського з боку селян сусідніх сіл і всього повіту. Вони частенько говорили: «У Покровському мужики бойові. Вони самого губернатора заарештували». Покровське навіть почали називати селом «Бойовим».

Поблизу Покровського виникли хутори Новокарпівка і Панівка. У 1912 році з Покровської волості було відправлено майже 6,5 тис. пудів пшениці і ячменю.

1923 року село Покровське було перейменовано на Бойове.

Село було охоплене репресивними діями радянської влади під час Голодомору. Так, секретарі міськрайпарткомів Донецької області, керуючись отриманою 29.11.1932 р. Постановою ЦК і ЦКК КП(б)У з дозволом провести «чистку окремих осередків, що засмічені опортуністичними елементами, які знаходяться під кулацьким впливом, саботують виконання плану хлібозаготівель» взялися за її ретельне виконання — і в тому числі у тодішньому с. Бойове — за надзвичайно низьке виконання хлібозаготівель провели цю чистку.

Після початку Другої світової війни сотні жителів села пішли в ряди Червоної Армії, 112 з них нагороджені бойовими орденами і медалями. 5-7 урядових нагород мають А. Г. Глущенко, І. П. Коваленко, М. І. Калінін, П. В. Ліщенко та ін. Героїзм і мужність у боях із ворогом проявив колишній рахівник колгоспу «Бойове» Г. П. Сенатосенко.

Президія Верховної Ради УРСР у 1967 році нагородила Бойове пам'ятною ювілейною медаллю «На відзнаку 50-річчя УРСР».

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 908 осіб, з яких 412 чоловіків та 496 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 848 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	70,53 %
російська	29,23 %
інші	0,24 %

Відомі люди

У селі народився Сенатосенко Григорій Прокопович — Герой Радянського Союзу.

Примітки

1. Парсенюк Б. Чорні сторінки історії // Чорні крила. Волноваський район Донецької області. Іст. нарис, свідчення мешканців району, документи, вшанування пам'яті жертв Голодомору (Упор. С. Блєднов). Донецьк. 2008.
2. ДАДО. Ф. 326, оп. 1, с. 3, л. 213.
3. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019. 
4. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019. 
5. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019. 

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.

Джерела

• http://imsu-doneck.info/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/volodarskyj-rajon/bojove.html [ 7 квітня 2013 у Wayback Machine.] Бойове — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)