Бечарац (хорв. Bećarac) — гумористична форма народної пісні, родом з сільської Славонії, Хорватія, яка, згодом, поширилась по Сербії і на південь Угорщини. Корінь слова походить від bećar (тур. bekâr), що означає «холостяк», «гуляка» або «п'яниця». Бечарки дразнять, глузують і / або є хтивими, і зазвичай співають чоловічі компанії на сільських вечірках.
| Бечарац | |
|---|---|
| Bećarac | |
| Світова спадщина | |
| Група бечарів | |
| Країна | Хорватія |
| Тип | Нематеріальна спадщина |
| Ідентифікатор | 358 |
| Регіон | Європа і Північна Америка |
| Зареєстровано: | 2010 (34 сесія) |
Опис ред.
Бечарац використовує сувору форму куплета в декасиллаблі (decasyllable), завжди співається с однією і той самою музикою, яку грає оркестром тамбуриць або просто хором. Перший вірш співається лідером хору і формує логічна теза, це повторюється хором чоловіків. Другий вірш - гумористична антитеза, що також повторюється хором (але часто порушується сміхом). Бечарки зазвичай виконується на піку вечірки як питуща пісня після того, як натовп достатньо розігрівається вином і музикою. Серія бечарок може тривати нескінченно. Тексти пісень часто складаються на місці або імпровізацією, і найкращі з них розповсюджуються і використовуються для подальших вечірок.
Історія ред.
У 2009 році Хорватія представила бечарац серед інших для включення до Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. У 2010 році спроба була знову невдалою. У 2011 році вона, нарешті, була включена до списку.
Примітки ред.
- * Назва в офіційному англомовному списку
- Cvitanic, Marilyn. "Culture and Customs of Croatia,", "Greenwood Publishing", 2011.
- Dubinskas, Frank. Performing Slavonian folklore, Stanford University; 1983
- Nina Ožegović (3 лютого 2009). Bećarac, licitari i alka u UNESCO-u [Bećarac, licitars and Sinjska alka in UNESCO]. Nacional (Croatian) (690). Архів оригіналу за 23 липня 2012. Процитовано 28 листопада 2011.
- . Večernji list (Croatian). Архів оригіналу за 20 жовтня 2012. Процитовано 11 квітня 2019.
- . Večernji list (Croatian). 27 листопада 2011. Архів оригіналу за 30 грудня 2011. Процитовано 28 листопада 2011.
Посилання ред.
Бечарац на сайте ЮНЕСКО [ 8 грудня 2020 у Wayback Machine.]