Берберське повстання (араб. ثورة البربر) 739—743 років — одне з найбільших анти-арабських повстань у Північній Африці.
| Берберське повстання | |
|---|---|
| Сторони | |
| Повстанці-бербери | Омеядський халіфат |
| Командувачі | |
| Майсара аль-Матгарі Халід ібн Гамід аль-Занаті Салім Абу Юсуф аль-Азді Окаша ібн Аюб аль-Фезарі Абд аль-Вагід ібн Язід аль-Гавварі | Хішам ібн Абдул-Малік Убайїд Алла ібн аль-Габгаб Халід ібн Абі Хабіб аль-Фіхрі Укба ібн аль-Хаджая аль-Салулі Култум ібн Іяд аль-Касі Абд ар-Рахман ібн Хабіб Абд аль-Рахман ібн Окба аль-Ґаффарі Гандала ібн Саван аль-Калбі Балдж ібн-Біхр аль-Кушайрі Юсуф ібн Абд-ар-Рахман аль-Фіхрі Габіб ібн Абі Обейда аль-Фірі Талаба ібн-Салама аль-Амілі Абу аль-Каттар ібн Дарар аль-Калбі |
Історія Редагувати
Після арабського завоювання Північної Африки більша частина берберських племен прийняла іслам, розраховуючи отримати полегшення від податкового тиску. Однак за правління халіфа Хішама було відновлено обкладання новонавернених, у тому числі й берберів, подушним і поземельним податками.
739 року берберські племена на чолі з Майсарою аль-Мідгарі, а потім — Халідом ібн Гамідом підбурили повстання, ідеологічним підґрунтям якого стало вчення хариджитів. Повстання охопило території від атлантичного узбережжя Африки до провінції Тлемсен. Спрямовані проти повстанців урядові війська під командуванням намісника Іфрикії Култума ібн Іяда 741 року зазнали жорстокої поразки у долині річки Себу (Марокко). Лише у битвах 742 року біля села Аснам та при аль-Карні (під Кайруаном) арабським військам під командуванням намісника Єгипту Гандали ібн Савана ціною величезних зусиль вдалось здобути перемогу над повсталими племенами.
Тим не менше, повстання сприяло падінню династії Омеядів.
Джерела Редагувати
- Wellhausen J. Das arabische Reich und sein Sturz. — Берлін, 1902, стор. 214—215
- Taha, Abd al-Wahid Dhannun (1989) The Muslim conquest and settlement of North Africa and Spain, Лондон, Routledge