Батуринська різанина або Знищення Батурина московськими військами або геноцид у Батурині — каральні дії московських військ із захоплення і знищення столиці гетьмана Мазепи Батурина і його мешканців, що були проведені 2 листопада (13 листопада) 1708. Під час цих дій, московські війська вирізали всіх мешканців міста, незалежно від віку і статі. За різними оцінками загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців. В історію України ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині». Саме місто пограбували, в тому числі і православні храми, а потім, за наказом Меншикова, спалили, а церкви знищили.
| Батуринська різанина Геноцид у Батурині | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Велика Північна війна | ||||||||
Меморіал пам'яті жертв Батуринської трагедії | ||||||||
| Координати: 51°19′ пн. ш. 32°52′ сх. д. / 51.317° пн. ш. 32.867° сх. д. | ||||||||
| ||||||||
| Сторони | ||||||||
| Командувачі | ||||||||
| Олександр Меншиков | Дмитро Чечель | |||||||
| Військові сили | ||||||||
| 15 000 — 20 000 драгунів 5000 піхотинців | 7500 — 8000 піхотинців, переважно сердюків | |||||||
| Втрати | ||||||||
| 3000 вояків | 11 000 — 15 000 осіб 5000 — 6500 козаків 6000 — 7500 міщан. |
Тогочасні газети так описували події у Батурині — «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель». Такими назвами виходили провідні газети Франції — «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet». Вони писали, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, незважаючи на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства».
Напередодні подій
Під час Північної війни гетьман Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності і порушує зобов'язання обороняти Україну від поляків, що являло собою основу угоди 1654 року. Це змусило його використати умови, створені Великою Північною війною (1700—1721 рр.), для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом.
Український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві і 7 листопада (28 жовтня) 1708 року, коли Карл XII, який ішов на Москву та був змушений звернути в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини, а також Військо Запорозьке.
У зв'язку з цим, деякі російські джерела стверджують, що гетьман Мазепа нібито сам запросив шведів в Україну і обіцяв Карлу ХІІ зимівлю в Батурині, яка була резиденцією гетьмана, але документально ці припущення не підтверджуються. Сучасний дослідник гетьманства Мазепи, найавторитетніший російський історик Таїрова-Яковлева, у своїй книзі «Мазепа» наводить версію цих подій, яка заснована на архівах гетьмана Мазепи. Вона пише, що
Далі Таїрова-Яковлєва пише, що «дізнавшись про це, український гетьман виголосив свій знаменитий вислів: „Диявол його сюди несе!“»
Дізнавшись про перехід Мазепи на шведську сторону, московський цар Петро І дає наказ Меншикову знищити гетьманську столицю. Меншиков, скориставшись допомогою прилуцького полковника Івана Носа, який вказав таємний хід, увірвався з військами у резиденцію гетьмана Мазепи — Батурин і порівняв її з землею.
Хід бойових дій
Меншиков, напередодні штурму Батурина, командував 20 драгунськими полками, які налічували від 15 до 20 тис. драгунів. Але на той час Батурин являв собою укріплену фортецю, озброєну великою кількістю гармат. Зважаючи на це, Меншиков намагався схилити захисників фортеці до її здачі і направив для цього Андрія Марковича. Однак батуринці не тільки відхилили пропозицію про капітуляцію, але й відповіли на це пострілами з гармат по розташуванню Меншикова.
Водночас, за відомостями Сергія Павленка, не всі у Батуринській фортеці були готові до спротиву. Наказний полковник прилуцького полку Іван Ніс та перекладач Стефан Зертис не бажали протистояти московським військам та почали підбурювати на ці дії захисників Батурина. За це, за наказом командування, Іван Ніс і Стефан Зертис були прикуті до гармат. Полковник Іван Ніс, рятуючи себе від суду за зраду, вночі відрядив до Меншикова свого старшину Соломаху, який вказав таємний хід до фортеці.
За цю зраду Іван Ніс 14 листопада 1708 року отримав жалувану грамоту на полковницький чин від Петра І:
Скориставшись відомостями Івана Носа про таємний хід у фортецю, московські війська о 6-й годині ранку, 2 листопада 1708 року, зайшли на територію Батурина та підступно напали на оборонців фортеці. Незважаючи на запеклий супротив гарнізону, протягом двох годин, московські війська завершили захоплення міста. Захопивши місто, московити вчинили наругу над мешканцями міста, яким рубали та розтрощували голови, ґвалтували жінок, катували всіх, починаючи від немовлят, жінок і дідів.
Коли гетьман Мазепа 7 листопада 1708 року побачив наслідки московського погрому Батурина, «це видовище вразило його в саме серце»:
Ці події отримали в історії України сумнозвісну назву — «Різанина в Батурині».
Опис подій у документальних джерелах
Криваві події в Батурині підтверджуються багатьма документальними джерелами:
Костомаров (1817—1885) наводить такий опис:
За відомостями Бантиш-Каменського (1737—1814):
Микола Маркевич (1804—1860) пише:
У Рігельмана (1720—1789) події описуються так:
У французького історика Жана-Бенуа Шерера (1741—1824):
Сучасний дослідник Сергій Павленко дає такий опис:
Літописи також згадують Батуринські події. Так, Лизогубівський літопис (1742) свідчить:
Рукописний збірник XVIII століття (з колекції Михайла Погодіна) :
Меншиков, за словами шведського історика Фрікселя, автора «Історії життя Карла XII», наказав розп'ясти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, щоб населення Гетьманщини побачило долю, яка спіткала Батурин.
За відомостями флотського інженера капітана Джона Перрі, який служив у Петербурзі і бував при дворі Петра I, Меншиков
Австрійський посол у Москві Отто Плеєр в листі з Глухова, датованому 12 листопада 1708, повідомляв, що Меншиков «вирізав всіх, хто знаходився в Батурині, підпалив і зрівняв із землею місто, захопивши 80 гармат».
Розкопки в Батурині
З 1995 року українськими дослідниками ведуться археологічні розкопки в Батурині (Чернігово-Сіверська експедиція Інституту археології Національної академії наук України та Чернігівського педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка). У 2001 році до них підключилися канадські вчені.
Спонсорами канадсько-українських досліджень виступили Канадський інститут вивчення України (Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS)) — «Програма Ковальських з вивчення Сходу України» (Kowalsky Program for the Study of Eastern Ukraine), Американське наукове товариство імені Шевченка (Shevchenko Scientific Society of America), Папський інститут середньовічних досліджень (Pontifical Institute of Mediaeval Studies (PIMS)) в Торонто виступили спонсорами проекту.
У 2003—2004 роках кошти на проведення розкопок пожертвував Центр українських історичних досліджень імені Петра Яцика (Peter Jacyk Centre for Ukrainian Historical Research).
У 2005 році почав надавати підтримку «Фонд Батурина», заснований у тому ж році Президентом України. Патроном і академічним радником є директор CIUS Зенон Когут. Питаннями фінансування та публікації результатів досліджень займається Мартін Дімнік з PIMS. Відповідальний за проект від CIUS — кандидат історичних наук Володимир Мезенцев з Торонтського університету. Очолював ж експедицію кандидат історичних наук, доцент і завідувач кафедри історії та археології України історичного факультету Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка Володимир Коваленко.
У 2005 році в розкопках брали участь 150 студентів та науковців з університетів Чернігова і Ніжина та Києво-Могилянської академії. У 2006 році — 120 студентів та науковців з університетів та музеїв-заповідників Києва, Чернігова, Глухова, Рівного, Батурина та університету міста Грац (Австрія).
У 2005 році в колишній фортеці, серед іншого, виявлені мушкетні і пістольні кулі, ядро, картеч, наконечник списа. В одній із господарських ям знайдений кістяк юнака. Поруч лежав череп ще одного вбитого в 1708 році. У 2003 році біля церкви Воскресіння розкопаний старий колодязь. На його дні лежали кістки, ймовірно, що належать загиблим при взятті Батурина. Досліджено залишки 5 дерев'яних жител і 20 складів, очевидно, спалених у 1708 році. Під руїнами лежав скелет.
У центральній частині Троїцького собору виявили зруйнований і розграбований склеп, де був похований якийсь поважний сучасник Мазепи, можливо, перший настоятель чи благодійник храму. Неподалік від собору та на цитаделі археологи дослідили залишки спалених дерев'яних домівок гетьманського періоду. У підвалі одного з них виявили кістяки двох забитих мешканців. Під час земляних робіт на південному передмісті Батурина у 2007 р. знайшли багато кісток (збереглось сім черепів) дорослих і дітей, які, ймовірно, загинули в результаті штурму. Один із черепів розплющений майже навпіл, а у другому пробитий лоб.
У 1996—2006 роках археологи виявили в Батурині 138 поховань періоду правління Івана Мазепи. 65 із них належать убитим під час взяття Батурина (переважно жінкам, дітям та людям похилого віку). Так, у 17 із 33 розкопаних у 2005 році могил знайдені скелети жінок і дітей, похованих без положення в труну і видимих ознак здійснення християнського обряду.
Перепоховання жертв Батуринської трагедії
| Ця стаття є частиною серії статей про Івана Мазепу | |
|---|---|
| Княжий титул гетьмана Мазепи |
14 листопада 2008 в Батурині відбулися заходи з перепоховання жертв Батуринської трагедії. Останки були перепоховані у знову побудованій Замковій церкві Воскресіння Господнього, яку за наказом Меншикова спалили московські війська після взяття міста. Новий храм відновлений за зразком православних українських церков кінця XVII століття майстрами із Львівської області за сприяння Харківської облдержадміністрації.
Спеціально під храмом влаштована крипта, куди і були поміщені останки жертв Батуринської трагедії. Чин освячення храму та молебень за жертвами трагедії провів керуючий Чернігівської єпархією Української православної церкви Київського патріархату єпископ Чернігівський і Ніжинський Іларіон.
У заходах взяли участь міністр культури України Василь Вовкун, голова Чернігівської обласної державної адміністрації Володимир Хоменко, делегації районів області і регіонів України, а також представники українського козацтва.
Значення подій в сучасному житті України
«Батуринська трагедія» — офіційна назва подій у Батурині, яка була встановлена Кабінетом Міністрів України. 2 квітня 2008 року Кабінет Міністрів України, своїм розпорядженням, затвердив план заходів із підготовки до відзначення 300-річчя подій, пов'язаних із воєнно-політичним виступом гетьмана Мазепи і підписанням українсько-шведського союзу. Цим розпорядженням, серед іншого, передбачено:
Президент України В. А. Ющенко, будучи в Батурині, заявив: «Для мене Батуринська трагедія асоціюється з Голодомором 30-х років, і це аморально, що до досі немає жодного пам'ятника невинно убієнним».
21 листопада 2007 Президент України підписав Указ «Про деякі питання розвитку Національного історико-культурного заповідника „Гетьманська столиця“ та селища Батурин», яким передбачено спорудження у 2008 році Меморіального комплексу пам'яті жертв взяття Батурина.
13 листопада 2008 Верховна Рада України вшанувала хвилиною мовчання пам'ять жертв Батуринської трагедії. Ініціатором виступив голова фракції «Наша Україна — Народна самооборона» В'ячеслав Кириленко.
Заперечення подій російськими істориками
Типовим прикладом ставлення деяких російських учених до подій у Батурині є твердження завідувача кафедри Севастопольської філії Санкт-Петербурзького гуманітарного університету профспілок, кандидата філософських наук Андрія Ставицького, який вважає, що описані події є «міфотворчістю»:
Батуринська трагедія в українській культурі
Батуринські події знайшли відображення в народній думі «Семен Палей і Мазепа»:
Поет Тарас Шевченко, в поемі «Великий льох» (1845), цілий розділ приділив подіям у Батурині:
Подіям Батурина присвячені:
- повість Богдана Лепкого «Батурин» (1927), з першої книги історичної епопеї «Мазепа»;
- роман Романа Іваничука «Орда» (1992);
- збірка поезій Івана Шкурая (Деснаша) «Батуринська голгофа»;
- дума А.Пашкевича на слова І.Мазепи та Й.Струцюка «Горить Батурин»;
- історичне оповідання Олелька Островського «Руйнування Батурина» (1913).
Зайняли вони своє місце і в батуринських легендах: відомі легенди про втрачені в Батурині скарби Мазепи, про зрадника Івана Носа, про Меншикова і стареньку матір.
Батуринська трагедія висвітлюється у фільмі "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка (2001).
День пам'яті
У 2018 році на державному рівні в Україні відзначається День пам'яті — 310 років із дня Батуринської трагедії (02.11.1708).
Див. також
Примітки
- Павленко Сергей. Гибель Батурина 2 ноября 1708 года. Раздел IV. Переговоры. Киев: "Українська видавнича спілка". - 2007, с. 69 (укр.)
- Павленко Сергей. Гибель Батурина 2 ноября 1708 года. Раздел V. Героическая оборона. Киев: "Українська видавнича спілка". - 2007, с. 83 (укр.)
- ↑ . Архів оригіналу за 25 травня 2009. Процитовано 24 листопада 2009.
- . Архів оригіналу за 15 грудня 2007. Процитовано 24 листопада 2009.
- Таирова-Яковлева Т. Г. Мазепа. — М.: Молодая гвардия, 2007, стр. 223.
- У Батурині вшанували жертв російської різанини 1708 року. https://www.istpravda.com.ua. Українська правда. 19 листопада 2013. оригіналу за 29 квітня 2019. Процитовано 2 листопада 2019.
- . Архів оригіналу за 28 квітня 2010. Процитовано 24 листопада 2009.
- . Архів оригіналу за 25 травня 2009. Процитовано 24 листопада 2009.
- По сведениям Таировой — Яковлевой Т. Г. — 15 тыс., в том числе женщины и дети. Таирова-Яковлева Т. Г. Мазепа. — М.: Молодая гвардия, 2007, стр. 223.
- Сердюки были частью вырезаны, частью связаны в одну толпу верёвками. Мстя за вчерашнее, Меньшиков поручил палачам казнить их разнообразными казнями; войско, везде и всегда готовое к грабежу, рассеялось по домам обывательским и, не разбирая невинных от виновных, истребило мирных граждан, не пощадило ни жен, ни детей. "Самая обыкновенная смерть была живых четвертовать, колесовать и на кол сажать; а дальше выдуманы были новые роды мучений, самое воображение в ужас приводящие. Так объясняется наш летописец [автор «Истории Русов»]; кончилось тем, что весь город, все публичные здания, храмы, присудственные места, архивы, арсеналы, магазины были зажжены со всех сторон; тела избиенных были брошены по площадям и по улицам; спеша отступлением, Меньшиков покинул их для псов и для птиц,— «и не бе погребаяй». Обременённый безчисленными богатствами, сокровищами народными и городскими, взяв в Батурине триста пятнадцать пушек, Полководец выступил из развалин. Везде на пути он обращал сёла в пустыни и «Малороссия долго курилась после пожиравшего её пламени».[1] [ 28 квітня 2010 у Wayback Machine.]
- Илько Борщак, Рене Мартель. Иван Мазепа. Киев, 1991. — С. 73. Онлайн на Интернет-ресурсе: История Украины. Работы знаменитых украинских историков (укр.) [ 21 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- . Архів оригіналу за 27 квітня 2009. Процитовано 24 листопада 2009.
- Таирова-Яковлева Т. Г. Мазепа. — М.: Молодая гвардия, 2007, стр. 215.
- . Архів оригіналу за 5 вересня 2008. Процитовано 24 листопада 2009.
- Исторія Української РСР у восьми томах. — К., 1979. — Т.2. — С.335.
- Павленко С. Петр Великий. — М., 1990, — С.282.
- Сергій Павленко. Загибель Батурина 2 листопада 1708 року. ВД «Києво — Могилянська академія». — 2007. — С. 73.
- Сергей Павленко. Иван Мазепа. Издательский дом «Альтернативы». Киев - 2003, стр.354-358.
- Сергей Павленко. Иван Мазепа. Издательский дом "Альтернативы. Киев — 2003, стр.360-366.
- Сергей Павленко. Иван Мазепа. Издательский дом "Альтернативы. Киев - 2003, стр.368.
- ↑ . Архів оригіналу за 28 квітня 2010. Процитовано 24 листопада 2009.
- Костомаров Н. И., kostomarov_nikolai/kostomarov_nikolai_mazepa/kostomarov_nikolai_mazepa__22.html Мазепа. Глава тринадцята: Взяття і винищення Батурина [ 19 грудня 2009 у Wayback Machine.]
- Костомаров Н. И., ru / history / kostom / kostlec.htm Російська історія в життєписах її найголовніших діячів.[недоступне посилання з червня 2019] Другий відділ: Панування дому Романових до вступу на престол Катерини II. Глава 16. Гетьман Іван Степанович Мазепа [ 29 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- Бантиш-Каменський Д. Н., Історія Малої Росії від водворенія слов'ян в цій країні до знищення гетьманства, Ч. 1-4, 1822; перевидання: Київ, Видавництво «Час». - 1993. - C. 399. ISBN 5-88520-125-0
- . Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 18 листопада 2012.
- Шерер Жан-Бенуа , # r1708 Літопис Малоросії, або історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії. Том 2. Короткий виклад історії козацьких гетьманів і найвидатніших подій, які відбулися в Україні [ 30 серпня 2009 у Wayback Machine.] Переклав з французької Коптілов В. В., Київ, 1994 (укр.)
- . Архів оригіналу за 25 вересня 2009. Процитовано 24 листопада 2009.
- Гетьмани України. Історичні портрети. Збірник. — Київ, 1991. — С. 143—144 (укр.)
- Перрі Джон. Стан Росії за нинішнього царя. - СПб., 1869. - С. 17. (Переклад з лондонського видання, 1716) Онлайн на Інтернет-ресурсі: Восточная Литература. Середньовічні джерела Сходу і Заходу [ 3 січня 2009 у Wayback Machine.]
- . Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 28 травня 2022.
- . Архів оригіналу за 3 травня 2006. Процитовано 24 листопада 2009.
- . Архів оригіналу за 3 травня 2006. Процитовано 24 листопада 2009.
- . Архів оригіналу за 3 травня 2006. Процитовано 24 листопада 2009.
- . Архів оригіналу за 14 вересня 2008. Процитовано 24 листопада 2009.
- http://www.ukranews.com/rus/article/163360.html[недоступне посилання з лютого 2019]
- . Архів оригіналу за 17 липня 2014. Процитовано 25 листопада 2009.
- Розпорядження від 2 квітня 2008 р. № 567-р Київ «Про підготовку та відзначення 300-річчя подій, пов'язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу»
- . Архів оригіналу за 9 квітня 2008. Процитовано 24 листопада 2009.
- . Архів оригіналу за 1 грудня 2007. Процитовано 24 листопада 2009.
- . Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 25 листопада 2009.
- . Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 3 листопада 2018.
- Українські народні думи та історичні пісні. — Київ, 1995. — С. 157. Онлайн на Інтернет-ресурсі: НДІ Українознавства (укр.)[недоступне посилання з лютого 2019]
- / 09/23/104.html Тарас Шевченко. Кобзар. «Великий льох». Розділ II (укр.)[недоступне посилання з червня 2019]
- Мальви; Орда [Текст]: романи / Роман Іванович Іваничук. — Харків: Фоліо, 2006. — 416с. — (Українська література). — ISBN 966-03-3550-4: Б.ц.
- -n6/1995n06r06.pdf Сергій Павленко. Батуринські мотиви. — Журнал «северянське літопис». — 1995. — № 6 (укр.)[недоступне посилання з червня 2019]
- . Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
Джерела
- (укр.) Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 року. Київ: Українська видавнича спілка. — 2007.
- (рос.) Таирова-Яковлева Т. Г. Мазепа. — Москва: Молодая гвардия, 2007.
- (укр.) Павленко С. Іван Мазепа. Видавничий дім «Альтернативи». — Київ. — 2003.
Посилання
- БАТУРИНСЬКА ТРАГЕДІЯ / Програма Велич особистости / 153 студія // 2018 / Відео
- БАТУРИН — столиця гетьмана ІВАНА МАЗЕПИ / Документальний фільм // 1993 / Відео
- «Тот город со всем сожгли…» Батуринська трагедія 1708 р.: факти й домисли [ 16 грудня 2007 у Wayback Machine.]
- Пётр I. Указ войску Запорожскому (1708 октября 27) [ 8 грудня 2009 у Wayback Machine.]
- Пётр I. К князю Александру Даниловичу Меншикову (1708 ноября 5) [ 8 грудня 2009 у Wayback Machine.]