Бароко в Мілані (італ. Barocco a Milano) — етап розвитку культури Мілана та Ломбардії (архітектури, живопису, менше скульптури і сценографії), що охоплював хронологічно 200—250 років.
Архітектурні традиції Мілана Редагувати
В 16 столітті Ломбардія і Мілан залишались осередком маньєризму з помітними впливами мистецтва північних країн Європи як в архітектурі, так і в живопису.
Стан в архітектурі відрізнявся помітним консерватизмом і традиційністю, що йшла від середньовічного будівництва, місцевих ремесел, пов'язаних з будівництвом, математичними розрахунками і пропорціонуванням, створенням архітектурних деталей тощо. Будівельники Мілана і Ломбардії накопичили значний архітектурний досвід і фахове знання якості різних будівельних матеріалів, що помітно у використанні природного каменя, мармуру, цегли, коли кожний з них наособинку тощо. Саме це обумовило відбудову Міланського собору в стилістиці готики, яка б стилістика не панувала.
Мілан та Ломбардія давала Італії видатних знавців будівельних матеріалів і виконробів, майстрів-каменярів, згодом видатних архітекторів і інженерів, серед котрих такі корифеї архітектури, як Філарете або Донато Браманте. Мілан у добу бароко подарував папському Риму авторитетних Карло Мадерно (1556—1629)та Франческо Борроміні (1599—1667).
Еластична архітектурна мова, котрою володіли ті ж Донато Браманте чи Франческо Борроміні, дозволяла (незважаючи на консерватизм) вирішувати складні завдання створення нових інтер'єрів (інтер'єр церкви Сан Карло біля чотирьох фонтанів в Римі), нових за функціями споруд (Ватиканська бібліотека), нових архітектурних ансамблів (Двори Ватикана Браманте, церква Сан Іво у дворі римського університету роботи Борроміні).
Барокова архітектура Мілана Редагувати
Новітню стилістику бароко, привнесену у Мілан, пов'язують з діяльністю кардинала Федеріго Борромео (1564—1631). Знавець мистецтва, відкритий для нових ідей, він ініціював створення проекту нової церкви Сан Алессандро ін Зебедія, котру рахують серед перших споруд бароко в Мілані. Зі створенням проекта не все зрозуміло. Його створив 1601 року архітектор Лоренцо Бінаго (1554—1629). Але план церкви враховував планові рішення уславленого архітектора Донато Браманте, котрий ще на початку 16 ст. запропонував проект нового собору Св. Петра в Римі у подобі грецького хреста з чотирма дзвіницями на фасадах. Проект архітектора Лоренцо Бінаго теж мав в плані грецький хрест (тобто пропонував центричну споруду храму), але зберіг лише дві дзвіниці на головному фасаді.
Головний фасад церкви увібрав найкращі здобутки, напрацьовані в створені храмів. Створено три входи, як то було ще в храмах доби готики (бароко запозичило конструктивні властивості готичних храмів, але перевело їх в нову стилістичну систему і нове пропорціонування). Центральний вхід виділений більшою висотою дверного отвору і розташований У ніші. Парадний характер ніші підкреслений двома коринфськими колонами. Ніша облямована пілястрами і архітектурно-скульптурними декором. І колони ніші, і пілястри фасаду використані у великому масштабі — на всю висоту церкви до широкого карниза. Над ним фігурний фронтон з великим вікном для освітлення. Вертикальні осі фасаду, що проходять крізь пілястри, закінчуються скульптурами на парапеті. 30 березня 1602 року започаткували будівництво нової церкви. З побудовою начорно упорались вже до 1626 року, коли створили купол над середхрестям. Декорування храмового інтер'єра розтяглося до 1658 року.
Галерея барокових сакральних споруд Мілана Редагувати
File:
Галерея світських барокових споруд Мілана Редагувати
Бароковий живопис Мілана Редагувати
1595 року архієпископом Мілана був призначений кардинал Федеріко Борромео. Знавець мистецтв і пропагандист новітнього мистецького стиля бароко, він став керуючою фігурою у запровадженні бароко в Мілані як стиля Контрреформації. На тому етапі бароко було монополізоване католицькою церквою з метою зміцнити власний авторитет, розхитаний у 16 ст., черговим засобом демонстрації власної могутності і величі. Водночас здійснювався неупинний контроль за ідейним навантаженням творів мистецтва і цензурні обмеження. Настанови нового стиля і дозволені сюжети мали відповідати настановам, виробленим Тридентським собором. Провідником настанов Тридентського собору в Мілані і був кардинал Федеріко Борромео.
До митців початкового періоду в бароковому живопису Мілана відносять трьох художників, це — * Іль Черано (Джованні Баттіста Креспі 1573—1632),
- Джуліо Чезаре Прокаччіні (1574—1625),
- Мораццоне (П'єр Франческо Маццукеллі 1573—1626).
Всі три художники ще тісно пов'язані з пізнім італійським маньєризмом, бо пройшли виучку у маньєритів 16 ст. Бароко в Мілані визрівало в надрах маньєризму і повільно позбавлялось його перебільшень, штучності. В творчості трьох майстрів компромісні форми відходу від стилістики маньєризму до бароко відбились у різній формі. Настанови барокового живопису на службі Контрреформації були підтримані і художньою академією Амброзіана.
Нова генерація міланських художників вже перейшла на досить певні позиції барокової стилістики. Серед них — Карло Франческо Нуволоне, його менш обдаровані родичі, художники династії Карлоне тощо.
Бароковий живопис Мілана, обрані твори Редагувати
Бароковий портрет в Мілані Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Сборник Искусство Западной Европы и Византии, М., «Наука», 1978, с. 104
Посилання Редагувати
Джерела Редагувати
- Всеобщая история искусств, т 4, М, «Искусство», 1963
- Сборник Искусство Западной Европы и Византии, М., «Наука», 1978