Балет у Швеції — розвиток шведського балету відбувався силами французьких артистів з 1638 р. в Стокгольмі при королівському дворі, де періодично ставилися балетні спектаклі. Перша постійна трупа під керівництвом Л. Галлодьє була створена при шведській Королівській опері, що була відкрита в 1773 р. Балети ставили данський балетмейстер Антуан Бурнонвіль (з 1785 р.) і Луї Делан (з 1809 р).
Перший шведський балетмейстер А. Селіндер в 1843 р. познайомив глядачів з романтичним балетом Ф. Тальоні «Сильфіда» композитора Ж. Шнейцгоффера; Селіндер вводив в спектаклі шведські народні танці. У XVIII ст. відомі були танцівниці Дж. Бассі, Х. Л. Йортсберг, з середини XIX ст. — Ш. Норберг, танцівник Х. Йогансон працював переважно в Росії. Великий вплив на подальше формування професійного балету Швеції надавав данський балет (в репертуар включалися постановки Авг. Бурнонвіля). У 2-й половині XIX ст. відомі були балетмейстер С. Лунд, танцівниця Х. Лунд.
Однак до 1910-х рр. шведський балет переживав застій. Поштовхом для його становлення був приїзд у країну M. M. Фокіна, котрий з 1913 р. поставив ряд балетів («Клеопатра» на музику А. С. Аренського зі вставними номерами інших композиторів, «Сильфіди» на музику Ф. Шопена).
У 1920-і рр. була створена трупа «Шведський балет», яка виступала в 1920–1925 рр. в Парижі, а в її репертуарі були постановки переважно балетмейстера Ж. Берліна на музику французьких композиторів (Д. Мійо, Е. Саті) і в оформленні французьких художників (Ф. Леже та інших). Ж. Берлін поставив також декілька балетів з музикою шведських композиторів: наприклад, «Ніч на Івана Купала» Хуга Альвена, де використовувався шведський фольклор. Ведучими танцівниками цього періоду були К. Арі, E. Хассельквіст.
У 1930-і рр. шведський балет відчув сильний вплив експресіоністичного танцю, пропагандистом якого був Ю. Альго.
У 1940–1950-і рр. в репертуар балетної трупи шведської Королівської опери включалися спектаклі класичної спадщини («Спляча красуня» П. І. Чайковського та інші) в постановці фінського балетмейстера Г. Ге (в роки Другої світової війни) і англійки M. Скіпінг (з 1953 р.). Водночас шведські хореографи продовжували широко використовувати вільний танець. Зокрема, балетмейстер І. Крамер поставив балети «Дівчинка, яка топтала хліб» А. Гранстрема (1945 р.), «Блудний син» С. С. Прокоф'єва (1958 р.), «Водяний» на музику P. Лундстена (1973 р.), «Петя і Вовк» на музику Прокоф'єва (1976 р.).
З 1967 р. І. Крамер очолює створену ним трупу «Крамер-балетто», де спектаклі засновані на фольклорі. Балетмейстер Б. Кульберг поставив у шведській Королівській опері, в трупі «Кульберг-балеттен» (заснований в 1967 р.) і на телебаченні балети «Фрекен Юлія» T. Рангстрема (1950 р.), «Адам і Єва» Х. Русенберга (1967 р.), «Бунт» на музику Б. Бартока (1973 р.); Б. Окессон поставив балети «Сізіф» К. Б. Блумдаля (1957 р.), «Ікар» С. Е. Бека (1963 р.), «Навсікая» І. Лідхольма (1966 р.). У репертуарі шведської Королівської опери також були постановки працювавшого у 1960-ті рр. балетмейстера А. Тюдора, Б. Макдональда, Х. Лімона, Джон Кранко і багатьох інших іноземних балетмейстерів. Постійні балетні трупи є також в Гетеборзі (керівник Е. M. фон Розен) і Мальме (керівник К. Борг). Найбільш відомі артисти: в 1940–1950-х рр. танцівниці Б. Аппельгрен, Е. Раш, Г. Ліндгрен; танцівники T. Родін, брати Ю. та M. Менгареллі; у 1950–1960-х рр. танцівниці фон Розен, M. Орландо, Г. Андерсон; танцівники К. Селлінг, В. Сандберг; у 1960–1970-х рр. танцівниці І. Броссе, M. Ланг, К. Ліндстрем, Б. Шельді, танцівники H. О. Хегбум, В. Клавсен, П. А. Сегерстрем, H. Вінквіст, І. Кеге та інші. З кінця 1973 р. у м. Стокгольмі виходить журнал «Dans» E. Я. Суріца.
| Це незавершена стаття про Швецію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- «Швеция» — Большая советская энциклопедия (рос.)
Посилання Редагувати
- Operans Balettklubb [ 10 грудня 2013 у Wayback Machine.] (швед.)
- (швед.)
- (англ.)
- NY Times review of Stockholm/59° North at Jacob's Pillow, August 5, 2005 (англ.)