БТР-50П (заводський шифр — об'єкт 750) — радянський гусеничний бронетранспортер на базі шасі легкого плаваючого танка ПТ-76.
| БТР-50 | |
|---|---|
| БТР-50ПК | |
| Тип | плаваючий бронетранспортер |
| Походження | Радянський Союз |
| Історія використання | |
| На озброєнні | з 1955 |
| Оператори | див. Оператори |
| Історія виробництва | |
| Розроблено | 1952 |
| Виготовлення | 1954 — 1970 |
| Виготовлена кількість | 6500 |
| Характеристики (БТР-50П) | |
| Довжина | 7070 мм |
| Ширина | 3140 мм |
| Висота | 2030 мм |
| Екіпаж | 2 |
| Десант | 20 |
| | |
| Броня | 8-13 мм |
Головне озброєння | 1 × 7,62-мм кулемет СГМБ (пізніше ПКМБ) |
| Двигун | В-6ПВГ 240 к.с. |
| Дорожній просвіт | 270 мм |
Операційна дальність | на плаву: 80-140 км |
| Швидкість | по шосу: 44,6 км/год на плаву: 10,2 км/год |
| | |
| БТР-50 у Вікісховищі |
Опис Редагувати
Бронетранспортер БТР-50ПК призначений для транспортування по суші й на плаву особового складу (десанту) мотострілецьких підрозділів чи військових вантажів в умовах можливого вогневого впливу противника. БТР-50ПК — бойова броньована гусенична машина легкого типу. Бронетранспортер забезпечує перевезення і переправу двадцяти десантників у повному бойовому спорядженні або 2000 кг вантажів, розміри яких не перевищують 1,5x1,4x1,3 м.
Екіпаж бронетранспортера складається із двох чоловік: командира і механіка-водія.
Історія створення Редагувати
Згідно із тактико-технічним завданням, розробленим ДБТУ, передбачалося створення двох бойових машин — плаваючого легкого танка і бронетранспортера на його базі з максимально можливим ступенем уніфікації.
Проектування бронетранспортера «об'єкта 750» велося ВНДІ-100 в Ленінграді паралельно з танком ПТ-76 (об'єкт 740), але з невеликим відставанням. Це було пов'язано з тим, що ряд конструктивних рішень, як водометні рушії, — повинні були пройти перевірку на ПТ-76. Успішні випробування танка надали конструкторам впевненості, що бронетранспортер вийде не менш вдалим.
При створенні машини особливі труднощі викликала розробка навантажувального пристрою, потрібного для перевезення на бронетранспортері важкого озброєння аж до дивізійних гармат і автомобіля ГАЗ-69. Воно було запропоновано у двох варіантах: лебідка з приводом від основного двигуна машини для навантаження по відкидним апарелям чи кранова установка з електроприводом. Останній варіант відкинули через його надмірну конструктивну та експлуатаційну складність.
Перший дослідний зразок бронетранспортера був виготовлений у квітні 1950 року, а в липні відбулися його заводські випробування, в тому числі і пробігом на 1500 км
Тим часом на ЧКЗ з урахуванням результатів заводських випробувань виготовили ще два примірники об'єкта 750 і в серпні 1950 року пред'явили їх на державні випробування. Вони проводилися з 4 по 29 вересня в районі р. Бровари Київської області за програмою, затвердженою 1-м заступником військового міністра Маршалом Радянського Союзу Соколовським В. Д. і міністром транспортного машинобудування Є. І. Максарєвим. Комісія, що проводила їх, порахувала, що бронетранспортер випробувань на гарантійний кілометраж не витримав. Тому, згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 31 грудня 1950 року, Мінтрансмаш, ЧКЗ і ВНДІ-100 були зобов'язані виготовити до 1 травня 1951 року два бронетранспортери з усунутими недоліками і пред'явити їх державній комісії.
Конструкція Редагувати
Бронетранспортер БТР-50ПК відрізняється від плаваючого танка ПТ-76Б (ПТ-76) відсутністю башти з гарматним озброєнням, конструкцією надводної частини корпусу і обладнанням жилих відділень.
Основні частини Редагувати
- броньовий корпус,
- моторна установка,
- трансмісія,
- ходова частина,
- водохідний рушій,
- електрообладнання
- та засоби зв'язку.
На бронетранспортері є перевізний комплект запасних частин, інструменту і приладдя.
Броньовий корпус бронетранспортера має три відділення:
- управління,
- десантне,
- моторно-трансмісійне.
У зв'язку з цим корпус танка ПТ-76Б, на базі якої випускається бронетранспортер, конструктивно змінено.
Лобова частина корпусу відрізняється наявністю верхнього лобового листа, в який зліва вварено підставку люка командира бронетранспортери з кришкою і трьома шахтами — в них розміщені призматичні прилади спостереження ТНВ-Б. Кришка люка забезпечена стопором, що фіксує її в вертикальному положенні. Для полегшення її відкривання і попередження травм при закриванні на кришці встановлений торсіон. У закритому положенні кришка люка зсередини закривається замком.
У середній частині верхнього лобового листа розташований люк механіка-водія з кришкою, в якій знаходиться призмовий прилад спостереження ТНВ-Б, використовуваний при русі на плаву з піднятим хвилевідбивним щитом.
З метою захисту екіпажу від свинцевих бризок, що відлітають від куль, люк має огорожу, приварену зовні по його периметру. Усередині, уздовж нижнього краю люка, прикріплена легкознімна запобіжна подушка для попередження травмування особи механіка-водія при водінні по-похідному з відкритим люком.
Нижче люка механіка-водія розміщені три прилади спостереження ТНВ-Б. Нічний прилад спостереження механіка-водія ТВН-2Б ставиться на місце ТНВ-Б в кришці люка або на місце центрального — в лобовому листі.
Праворуч від люка механіка-водія у верхньому лобовому листі зроблений виріз, куди встановлюється прилад спостереження МК-4 командира десанту. У нічний час він замінюється на монокулярний прилад нічного бачення ТКН-1Б або ТКН-1БС. ІК-освітлювач ОУ-3 кріпиться при цьому на його броневом огорожі.
У порівнянні з танком у бронетранспортера збільшена висота верхніх бортових листів, що утворюють бічні стінки десантного відділення. На лівому верхньому бортовому аркуші змонтований поворотний броньований стакан антенного вводу. У правий верхній бортовий лист уварений кожух припливного вентилятора. В обох цих листах є по два оглядових лючка, які можуть використовуватися для стрільби з особистої зброї.
У задній стінці десантного відділення є відкидний лист, у якому є лючок для стрільби з особистої зброї. На цій стінці праворуч приварений броньовий кожух витяжного вентилятора, призначений для відсмоктування забрудненого повітря з десантного відділення і вмикається разом з припливним вентилятором тільки на стоянці бронетранспортера при непрацюючому двигуні і закритих люках.
Дах над десантним відділенням складається з зварених між собою броньових аркушів і має два люка, що закриваються кришками і призначених для входу і виходу десанту і навантаження майна. Кришка переднього люка може фіксуватися у вертикальному положенні. У ній є лючок для стрільби з особистої зброї при відкритому люку. Задній люк закривається двома кришками.
З 1962 року на даху десантного відділення за люком командира під броньовим ковпаком встановлюється нагнітач, такий же, як у системі ПАЗ танка ПТ-76Б. З цього ж часу було запроваджено індивідуальний забір повітря в двигун через вхідний патрубок, що знаходиться в лівому задньому куті даху десантного відділення.
На кормі бронетранспортера є крюк для буксирування артсистем: 57-, 76 — і 85-мм гармат.
Відділення управління розташоване в носовій частині корпусу. На відміну від танка, в ньому, крім сидіння механіка-водія, розміщені ще два сидіння: командира бронетранспортера і командира десанту. Сидіння командира бронетранспортера встановлено біля лівого борту. Його можна регулювати по висоті і перевертати м'якою подушкою вниз. У цьому разі командир може їхати стоячи у відкритому люку. Він стає ногами на тильну сторону сидіння, до якої прикріплений гумовий килимок. Сидіння командира десанту розміщено праворуч від сидіння механіка-водія.
На нижньому лобовому листі знаходяться коробки для укладання боєкомплекту кулемета, ЗІП радіостанції і частина ЗіПа машини. Відділення управління освітлюється двома плафонами. В решті воно обладнане так само, як відділення управління танка ПТ-76Б.
Десантне відділення займає середню частину корпусу машини. Уздовж цього відділення встановлено п'ять сидінь. Середні сидіння — знімні: їх стійки вставлені у втулки, приварені до планок і ребрам жорсткості днища. Бічні сидіння розташовані на надгусеничних полицях корпусу, і їх подушки кріпляться до них ременями. У передній частині десантного відділення знаходиться дерев'яний укладальний ящик для нічного приладу механіка-водія. На лівому борту близько моторної перегородки розміщений апарат ТПУ А-3, від якого шнур з нагрудним перемикачем виведений назовні через отвір в задній стінці десантного відділення. Цей апарат служить для зв'язку командира десанту з командиром і механіком-водієм бронетранспортера при знаходженні десанту зовні машини.
На правому передньому пілерсі розміщений по-похідному кулемет ПКБ в чохлі. По-бойовому кулемет разом з турельною установкою кріпиться до одного з двох кронштейнів: або до переднього, або заднього. Кронштейни однакові по конструкції і монтуються: передній — на П-подібній балці даху десантного відділення, задній — на окремому бронелисті задньої стінки. Турельна установка забезпечує стрілянину по курсу в секторі 113° і на корму в секторі 93°. Боєкомплект кулемета складається з 1250 патронів.
До 1968 року бронетранспортер комплектувався кулеметом СГМБ, який по-похідному кріпився на лівому пілерсі. По-бойовому кулемети СГМБ і ПКБ встановлювалися на ті ж місця без переробок.
Моторно-трансмісійне відділення (в тому числі двигун і трансмісія), ходова частина (у тому числі водохідний рушій) такі ж, як у танка ПТ-76 або ПТ-76Б.
Відмінності модифікацій Редагувати
У бронетранспортера БТР-50П, на відміну від БТР-50ПК, немає даху над десантним відділенням, що дозволяє транспортувати на ньому артилерійські системи або автомобілі. Для цієї мети на ньому є навантажувальний пристрій, лебідка якого, балки і опорні стійки для установки артилерійської системи або автомобіля розміщені в десантному відділенні. Візки і складні апарелі знаходяться на даху моторно-трансмісійного відділення. У десантному відділенні є три кронштейна для установки кулеметів десанту.
Можливості щодо транспортування Редагувати
Для транспортування на бронетранспортері БТР-50П можна розмістити один з наступних видів зброї з боєприпасами, майном і гарматним розрахунком:
- три 82-мм безвідкатних гармати Б-10, 24 постріли до них (у штатних ящик), перевізний ЗІП (в ящиках) і три гарматних розрахунки по чотири людини в кожній;
- три 82-мм міномета зр. 1937 р., 120 мін до них (у 12 штатних ящиках), перевізний ЗІП (у трьох сумках), три банники в зборі і три мінометних розрахунки по чотири людини в кожній;
- одну 107-мм безвідкатну гармату Б-11, постріли до неї (у штатних ящиках), перевізний ЗІП і п'ять чоловік гарматної обслуги;
- один 120-мм міномет, 32 міни (16 штатних ящиках), перевізний ЗІП і мінометний розрахунок з шести осіб;
- одну 57-мм або 76-мм гармату, 25 пострілів (у п'яти штатних ящиках), перевізний ЗІП і п'ять чоловік гарматної обслуги;
- одну 85-мм гармату та дві особи гарматної обслуги.
Перераховане озброєння розміщується в десантному відділенні бронетранспортера або над ним.
Крім того, на БТР-50П можна завантажити для транспортування легковий автомобіль високої прохідності ГАЗ-69.
Інші машини на базі БТР-50 Редагувати
Командно-штабна машина БТР-50ПУ Редагувати
Командно-штабна машина БТР-50ПУ на базі БТР-50 являла собою гусінну КШМ з можливістю влаштування в ній робочих місць командирів і фахівців зв'язку для забезпечення управління військами як на марші, так і в ході бою чи на стоянці.
У штабному відділенні машини знаходився вузол зв'язку, що включав в себе комплекс радіо, радіорелейних і провідних засобів. До складу його входили радіостанції Р-112, Р-113, Р-105 або Р-105У, радіорелейна двоканальна телефонна станція Р-403БМ (напівкомплект), радіоприймач Р-311, польовий телефонний комутатор П-193А на 10 номерів, 4 телефонних апарата, 4 котушки з 600 м двопровідного кабелю на кожній.
Для внутрішнього зв'язку між членами екіпажу БТР-50ПУ використовувалися два комплекти переговорного пристрою Р-120.
На машині була і навігаційна апаратура — датчик курсу (гідрокурсопоказник КМ-2), давач шляху ДП і курсопрокладач КП-2М1.
Для забезпечення роботи радіостанцій і навігаційної апаратури машина оснащувалася чотирма акумуляторними батареями 6-STAN-140М (замість двох на БТР-50ПК), портативним зарядним бензоелектричним агрегатом АБ-1-П/30, п'ятьма запасними акумуляторними батареями 2-НКН-24 і різними додатковими електроприладами.
КШМ БТР-50ПУ була обладнана фільтровентиляційною установкою, термодимовою апаратурою, автоматичною системою ППО і обігрівачем штабного відділення.
У середній частині штабного відділення встановлювався розсувний стіл для роботи з картами.
Місткість КШМ — 9 осіб.
Командно-штабна машина БТР-50ПУ згодом неодноразово модернізувалася, в основному за рахунок зміни складу обладнання, що призвело до появи у військах машин БТР-50ПУМ і БТР-50ПУМ1. Остання прийнята на озброєння в 1972 році.
Всюдихідний гусінний тягач для арктичних районів «Пінгвін» Редагувати
УР-67 — самохідна установка розмінування Редагувати
МТП-1 — машина технічної допомоги Редагувати
Білоруські розробки Редагувати
- МТП-50М — білоруська машина технічної допомоги, виробництва «Минотор-сервіс»;
- МТП-300Т — білоруська машина технічної допомоги, виробництва «Минотор-сервіс».
Оператори Редагувати
В минулому Редагувати
— Алжир — 110 БТР-50П/OT-62, станом на 2007 рік
Ангола — 92 одиниці БТР-50 поставлені з СРСР в 1975 році
Афганістан — 100 одиниць БТР-50 поставлені з СРСР в період з 1965 по 1966 рік
Болгарія — 700 одиниць БТР-50 поставлені з СРСР в період з 1960 по 1963 рік
Боснія і Герцеговина — 1 БТР-50, станом на 2010 рік
Угорщина — 150 одиниць БТР-50 поставлені з СРСР в 1960 році
НДР — 200 одиниць БТР-50 поставлені з СРСР в період з 1959 по 1962 рік, використовувалися НДР під позначеннями SPW-50P і SPW-50PK
Ізраїль — деяка кількість БТР-50П, станом на 2001 рік, зняті з озброєння
Індія — 200 одиниць БТР-50 поставлені з СРСР в період з 1978 по 1979 рік
Ірак — деяка кількість БТР-50, станом на 2002 рік, зняті з озброєння
Кіпр — 17 БТР-50П, за станом на 1990 рік
Нікарагуа — 1 БТР-50ПУ поставлено з СРСР в 1982 році
Перу — 10 одиниць БТР-50 поставлені з СРСР в 1976 році
Польща — 200 одиниць БТР-50 поставлені з СРСР в період з 1959 по 1962 рік
Росія — близько 1000 БТР-50П, станом на 2007 рік
Словенія — 2 БТР-50ПУ, станом на 2007 рік
Югославія — 120 одиниць БТР-50 поставлені з СРСР в 1965 році
Фінляндія — 186 BMP-1TJ і БТР-50 YV1, станом на 2010 рік
Ємен — 100 одиниць БТР-50 поставлені з СРСР в 1973 році
Експлуатують у даний час Редагувати
В'єтнам — 1100 БТР-50/БТР-40/БТР-152/БТР-60, станом на 2012 рік
Гвінея — 10 БТР-50, станом на 2012 рік
Демократична Республіка Конго — 3 БТР-50, станом на 2012 рік
Єгипет — 500 отримано, 100 модернізіровано до стандарту ПКМ, інші - списані. Разом з 250 OT-62 TOPAS (дуже подібні за конструкцією, але побудовані в Чехословачині) модернізовані в Україні в 2010.
Індонезія:
- Національна армія Індонезії — 34 БТР-50ПК, станом на 2012 рік
- Морська піхота Індонезії — 100 БТР-50П, станом на 2012 рік
Іран — 300 БТР-50/БТР-60, станом на 2012 рік
КНДР — 2500 БТР-40, БТР-50, БТР-60, БТР-80А і БТР-152, станом на 2012 рік
Куба — близько 500 БТР-152, БТР-40, БТР-50 та БТР-60, станом на 2012 рік
Лівія — деяка кількість БТР-50, станом на 2012 рік
Сербія — станом на 26 січня 2015 року, на зберіганні знаходилося не менше 8 шт. БТР-50ПК і 41 шт. БТР-50ПУ
Сирія — 1000 БТР-50/БТР-60/БТР-70, станом на 2012 рік
Сомалі — деяка кількість БТР-50, станом на 2012 рік
Судан — від 20 до 30 БТР-50, станом на 2012 рік
Хорватія — 16 БТР-50, станом на 2012 рік
Росія — близько 1000(точна кількість невідома) БТР-50П, станом на 2023 рік
Посилання Редагувати
- army.lv/ru/btr-50/2054/3826 [ 17 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- army.lv/ru/btr-50/2054/3827 [ 17 листопада 2015 у Wayback Machine.]
Примітки Редагувати
- . Бронетехніка світу. Архів оригіналу за 4 грудня 2013. Процитовано 16 листопада 2015.
- guide.com/ukr/product2734.html BTR-50. Army Guide.
- . Архів оригіналу за 11 липня 2012. Процитовано 11 липня 2012.
- Наприклад, міномет або гармата калібром до 85-мм, причому з нього на плаву можна вести вогонь.
- Державне броне-танкове управління; рос. ГБТУ
- Під час одного з них, пов'язаних з перевіркою вантажопідйомності машини на плаву, що проводилися в покинутому кар'єрі, ледь не сталося нещастя. Після першого запливу з вантажем, що відповідав техзавданню = 2000 кг, і проведення огляду, який показав справність машини і відсутність води в корпусі, керівник випробувань вирішив повторити його із додатковим навантаженням. Для цього на бронетранспортер забралися майже всі присутні — близько 20 осіб. Машина увійшла у воду і попливла, але на середині водойми раптом стала занурюватися у воду. Добре, що глибина кар'єра виявилася невеликою, і люди, що знаходилися на даху МТВ, стояли у воді лише по коліно. Вибралися на дах і випробувачі, що сиділи на робочих місцях членів екіпажу. Коли машину витягли на берег, то з'ясувалося, що при поспішній підготовці до повторного запливу механіки не поставили на місце всі болти кріплення нижніх лючків і навіть деякі зливні пробки. Після такого «досвіду» увага до підготовки бронетранспортера для випробувань значно підвищили і таких прикрих епізодів більше не повторювалося.
- Одночасно з розробкою об'єкта 750 в іншому КБ, керованому А. Ф. Кравцевим, на базі плаваючого танка К-90 був створений плаваючий бронетранспортер К-78. Влітку 1950 року на ВРЗ № 2 виготовили один дослідний екземпляр. Бойова машина масою 10,76 т мала відкритий зверху корпус, зварений з катаних броньових листів товщиною до 15 мм В ньому розміщувалися 2 члени екіпажу і 22 піхотинця-десантника, посадка і висадка яких здійснювалися через борт і корму корпусу. Озброєння — кулемет СГ-43 калібру 7,62 мм — встановлювалося на кронштейні в передній частині лівого борту десантного відділення. Боєкомплект кулемета — 1000 патронів.
Двигун, трансмісія, ходова частина і водохідй рушій були такі ж, як і на танку К-90. Максимальна швидкість при русі по шосе — 34,3 км/год, на плаву — 9,7 км/год Запас ходу по шосе становив 180—200 км, на плаву — 80 км. Цей бронетранспортер міг створити конкуренцію об'єкту 750, однак до кінця літа 1950 року танк К-90 програв порівняльні випробування Об'єкту 740, а тому всі роботи по К-78 припинили. - рос. датчик пути
- . Архів оригіналу за 5 липня 2018. Процитовано 12 січня 2020.
| Це незавершена стаття про бронетехніку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |