Георгій (Юрій) Омелянович Афанасьєв (нар. 28 лютого (11 березня) 1848, Уфа, Російська імперія — пом. 15 грудня 1925, Белград, КСХС) — історик, педагог, журналіст, громадський діяч, міністр закордонних справ Української Держави.
| Афанасьєв Георгій Омелянович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 28 лютого (11 березня) 1848 Уфа, Оренбурзька губернія, Російська імперія |
| Помер | 15 грудня 1925 (77 років) Белград, Королівство Югославія |
| Країна | Російська імперія |
| Діяльність | історик, журналіст, дипломат, банкір |
| Alma mater | ОНУ ім. І. І. Мечникова |
| Науковий ступінь | доктор історичних наук |
| Знання мов | російська |
| Заклад | ОНУ ім. І. І. Мечникова |
| Посада | міністр закордонних справ України |
|
Життєпис Редагувати
Народився в родині військовика.
У 1869 закінчив навчання в Новоросійському університеті. Тема наукових розробок — історія Стародавнього Єгипту, історія слов'янства та Російської імперії, історія середніх віків і новітнього часу (Велика Британія та Франція), російська література, політекономія.
З 1879 — приват-доцент кафедри всесвітньої історії Новоросійського університету в Одесі.
У 1884 захистив і видав магістерську дисертацію «Головні моменти міністерської діяльності Тюрго», 1892 — докторську дисертацію — «Умови хлібної торгівлі у Франції в XVIII ст.». Деякі праці А. видавались у Франції і в Англії. Згодом він змушений був залишити посаду як «політично неблагонадійний».
За доброписом Сергія Вітте призначений управителем відділенням Державного банку Російської імперії в Києві (керував ним у 1896—1918 роках)". Одним із головних досягнень на посаді є будівництво для банку нової будівлі (нині будинок НБУ). У цьому йому знову допоміг випускник Одеського університету Сергій Вітте.
В серпні 1905 будинок нового банку у Києві запрацював. Причому Афанасьєв брав активну участь у житті Києва — входив до кредитних та благодійних товариств, засновував гімназію; товаришував з багатьма діячами цього міста, продовжуючи займатися наукою.
У 1879—1912 — власний кореспондент низки одеських і київських часописів та газет.
Очолював товариство взаємного кредиту, керував відділенням Державного банку у Києві.
З 3 травня 1918 — член першого Уряду Української Держави: Державний контролер.
«Новим міністром іноземних справ був Афанасьєв, професор, найпопулярніша в Києві людина, з величезною ерудицією, він мав величезний недолік — він був дуже старий» — писав пізніше П. Скоропадський. Скоропадський висловлювався про нього, як про людину надто схильну до союзу з Антантою, причому цим шкодив союзу з Німеччиною й «на реальну ситуацію мало звертав уваги», довіряючи досить сумнівним людям (французькому консулу Е. Ено).
Непримиренні протиборці Скоропадського з українського національного табору закидали Афанасьєву російське походження та антиукраїнську позицію у мовному питанні. М. Ростовець: "Г. Афанасьєв — державний контролер, згодом міністр закордонних прав, росіянин з Уфи (Сибір). Послідовний ворог українства, вів кампанію проти української мови, яку називав «грубою й угловатою» (у записці до Ради Міністрів 15 вересня).
М.Ростовець не оминув й підписання Афанасьєвим, а також і С. Гутником записки: «дев'ять з гетьманських міністрів (Василенко, Ржепецькі, Гербель, Гутник, Романов, Зіньковській, Колокольцев, Вагнер, Афанасьєв і Завадські) підписали записку прем'єрові Лизогубу у жовтні 1918 р., в якій висловили домагання федерації з Росією».
З 14 листопада — Міністр закордонних справ. На цій останній посаді безуспішно намагався змінити зовнішньо-політичний курс України, зав'язавши союз з країнами Антанти.
Після падіння гетьманату, очевидячки, приїхав до Одеси: «Одесский листок» публікував його статті.
Емігрував до Королівства сербів, хорватів і словенців де викладав історію на філософському факультеті Белградського університету. Помер у Белграді.
Архів Афанасьєва частково зберігся, його частина міститься у фондах Інституту рукопису НБУВ.
Праці Редагувати
- Два момента конституционной истории Англии XIX века. — Одесса, 1882;
- Главные моменты министерской деятельности Тюрго. — Одесса, 1884;
- Внешняя политика Наполеона ІІІ. — Одесса, 1885;
- Судьбы Ирландии. — Одесса, 1887;
- Две публичные лекции о Марии Стюарт. — Одесса, 1888;
- Капитал, спекуляция и банкиры. — Одесса, 1893;
- Наши конкуренты. — Одесса, 1893;
- Гугеноты при Людовике XIV. — Одесса, 1895;
- Наполеон І. — К., 1898;
- Мирабо. — Одесса, 1902;
- Наполеон и Александр. Причины войны 1812 года. — К., 1912.
Література Редагувати
- В. М. Матвієнко. Афанасьєв Георгій Омелянович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Кареев Н. И. Историки французской революции. Т.3: Изучение французской революции вне Франции. — Л., 1925. — С.168;
- Молок А. И. История Франции нового времени в трудах русских историков // Ист. журнал. — 1945. — № 1/2. — С.53;
- Очерки истории исторической науки в СССР. Т.3. — М., 1963. — С.486;
- Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. — К.;
- Філадельфія, 1995. — С.268,316,324,325,372,376;
- Стрельський Г. Діячі України доби національно-визвольних змагань (1917—1920 рр.) // Історія в школі. — 1998. — № 5-6. — С.48;
- Таран Л. В. Историческая мысль Франции и России. 70-е годы XIX — 40-е годы ХХ вв. — К., 1994. — С.69-71, 172;
- Енциклопедія українознавства. — Т.1. — 1955. — С.77.
- Тарас Гончарук, Ірина Дружкова. Одесити — міністри урядів Української держави гетьмана П. Скоропадського: матеріали до історичних портретів Сергія Гутника та Георгія Афанасьєва
- В. Савченко. «Одеські історики»
- Капарулін Ю. В. Георгій Афанасьєв (1848-1925): нариси біографії і наукової творчості // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя : ЗНУ, 2015. — Вип. 43.
Примітки Редагувати
- різні автори Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
Джерела Редагувати
- Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
- Афанасьєв Георгій Омелянович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.19-20