Астрономічні радіоджерела — об'єкти, що перебувають у космічному просторі і мають потужне випромінювання в радіодіапазоні. Такі об'єкти належать до найбільш екстремальних і високоенергетичних процесів у всесвіті. Радіоджерела досліджують шляхом реєстрації космічного радіовипромінювання за допомогою радіотелескопів. Дослідження таких радіоджерел є предметом радіоастрономії.
Історія відкриття Редагувати )
Перший радіосигнал позаземного походження був випадково виявлений американським радіоінженером (Карлом Янським) у 1932 році. Згодом Янський з'ясував, що джерелом випромінювання була центральна ділянка нашої галактики. Перший огляд «радіонеба» був зроблений Ґроутом Ребером в 1941 році. І вже в 1944 році Ребер опублікував перші радіокарти небосхилу. Після цього вчені по всьому світу почали інтенсивно досліджувати небесні об'єкти в радіодіапазоні.
Космічні радіоджерела Редагувати )
- Сонце (найяскравіше радіоджерело на небі);
- Місяць, планети та інші тіла сонячної системи — для вивчення цих об'єктів також використовується (радіолокація);
- Міжпланетне середовище;
- (Міжзоряне середовище) ((міжзоряний газ) і (міжзоряний пил));
- Зорі (зокрема (магнітні білі карлики), (магнітари), (пульсари), (нові) й (наднові зорі));
- (Планетарні туманності);
- Центр нашої Галактики, що знаходиться в сузір'ї Стрільця;
- Інші галактики ((квазари); (галактики з активними ядрами), зокрема й (радіогалактики)), а також (групи галактик), що перебувають у процесі злиття;
- реліктове випромінювання.
Примітки Редагувати )
- Курильчик, 1986, с. 533.
- ↑ Reber G. . — Astrophys. J., November, 1944. — Т. 100. — С. 279—287.
- (Кип Торн). Чёрные дыры и складки времени. — М. : Издательство физико-математической литературы, 2007. — С. 323—325. — 616 с. — (ISBN 9785-94052-144-4).
- (Jansky K. G.) Directional Studies of Atmospherics at Hight Frequencies. — Proc. IRE, 1932. — Т. 20. — С. 1920—1932.
- Джон Д. Краус. Радиоастрономия. — М. : Советское радио, 1973.
- (Jansky K.G.) Electrical disturbances apparently of extraterrestrial origin. — Proc. IRE, 1933. — Т. 21. — С. 1387—1398.
- (Jansky K.G.) A note on the source of interstellar interference. — Proc. IRE, 1935. — Т. 23. — С. 1158—1163.
- В.В. Фомичев, И.М. Черток. .
- // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Железняков В. В. Радиоизлучение Солнца и планет. — М. : Наука, 1964.
- Кротиков В Д, (Троицкий В. С.) Радиоизлучение и природа луны. — УФН, декабрь 1963. — Т. 81.
- [ 22 вересня 2020 у Wayback Machine.] // [ 22 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Рудницкий Г. М. [ 2013-06-16 у Wayback Machine.] // [ 14 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Рудницкий Г. М. [ 30 січня 2011 у Wayback Machine.] // [ 14 липня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Рудницкий Г. М. [ 31 січня 2011 у Wayback Machine.] // [ 14 липня 2011 у Wayback Machine.]
Література Редагувати )
- (Курильчик В. Н.) Двойные внегалактические радиоисточники / В. Н. Курильчик. — М. : (Знание), 1974. — 64 с. — (Новое в жизни, науке, технике. Космонавтика, астрономия ; вып. 8). (обл.)
- // / Редкол.: (Р. А. Сюняев) (Гл. ред.) и др. — 2-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — С. 533—541. — 783 с. — 70 000 екз.
Посилання Редагувати )
- Алексей Левин. . Элементы. Архів за 7 квітня 2012.
Це незавершена стаття з (астрономії). Ви можете (допомогти) проєкту, виправивши або дописавши її. |