Асканія Нова смт Аска нія Нова в минулому Чапельська дача Новий Кетен Новий Ангальт Асканієвка Асканієво селище міського

46°27′06″ пн. ш. 33°52′14″ сх. д. / 46.45167° пн. ш. 33.87056° сх. д. / 46.45167; 33.87056Координати: 46°27′06″ пн. ш. 33°52′14″ сх. д. / 46.45167° пн. ш. 33.87056° сх. д. / 46.45167; 33.87056

Висота над рівнем моря

30 м

Відстань

Найближча залізнична станція:

Каланчак

До станції:

44,7 км

До райцентру:

- автошляхами:

29,6 км

До обл. центру:

- автошляхами:

142 км

Селищна влада

Адреса

75230, смт Асканія-Нова, вул. Соборна, 28

Голова селищної ради

Поліщук Вадим Миколайович

Вебсторінка

Асканія-Нова ОТГ

Карта

Асканія-Нова

Асканія-Нова у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Асканія-Нова (значення).

3,9 тис. мешканців (1959), 3475 мешканців (2001). Біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф. Е. Фальц-Фейна. Завод племінної худоби (овець, свиней, великої рогатої худоби). Український науково-дослідний інститут тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова», середня школа.

Історія Редагувати

Створення колонії Редагувати

Портрет засновника Асканії Нова — герцога Фердинанда Фрідріха Ангальт-Кетенського

Уряд герцога Ангальт-Кетена Фердинанда постійно шукав нові шляхи розвитку своєї економіки. Кроком у напрямку відродження ангальтської державності стало заснування сільськогосподарської колонії на Півдні України. Один із перспективних проектів запропонували високі ангальт-кетенські чиновники — амтсрат Людвіг Альберт та фінансротен Август Людвіг фон Бер. Вони намагалися перехопити ініціативу у Саксонського королівства, до якого звернулася Росія з пропозицією допомогти у розвитку мериносового вівчарства. 30 листопада 1826 р. Л. Альберт за дорученням герцога Фердинанда звернувся із листом-пропозицією до російського генерального консула в Лейпцизі Вільгельма фон Фрейганга.

На початку 1827 р. російський консул повідомив ангальт-кетенський уряд про принципову згоду Санкт-Петербурга на заснування в одній із південних губерній сільськогосподарської колонії.

Розуміючи перспективи та відчуваючи підтримку, герцог Фердинанд письмово зв'язався безпосередньо із імператором Миколою І. У листі герцог звертався із проханням підтримати план його уряду і висловився із формальною пропозицією заснувати «маленьку колонію моїх підданих, головною турботою якої буде культура чистокровних овець та їхнє розповсюдження». Більше того, вже 7 квітня 1827 р. герцог запропонував імператору більш докладний «план створення та розвитку вівчарних господарств у Росії».

Герцог Фердинанд просив підтримати прагнення ангальтських вівчарів та схвалити план, переданий його чиновниками міністру фінансів Росії Г. Л. Д. фон Канкрину. Ангальт-кетенський дім розраховував, що цією пропозицією він посилить стосунки із спорідненою російською династією та відкриє прибуткове джерело доходів.

25 липня 1827 р. ангальт-кетенський герцог отримав позитивну відповідь російського імператора. У ній Микола І дав найсприятливіший відгук, стверджуючи, що такий план викликає дуже великий інтерес. Тому міністру фінансів було доручено якомога прискіпливіше розглянути запропонований проект. Обидва уряди домовилися створити спільну комісію. З ангальт-кетенського боку були призначені А. фон Бер та Л. Альберт. Пізніше до них приєднався оберамтман Август Брауманн, до обов'язків якого входило управління майбутньою колонією. 14 вересня 1827 р. комісія вирушила з Кетена. Через Лейпциг, Левіц, Варшаву, Брест-Литовський, Житомир, Бердичів, Тульчин, Балту, Дубоссари, Одесу, Миколаїв, Херсон вона дісталася до місця, яке було обране як територія майбутньої колонії. Далі через німецьку колонію Молочна, Харків, Курськ, Орел і Тулу комісія досягла Москви. І тільки 31 жовтня ангальтці прибули до Санкт-Петербурга.

Ангальт-Кетенську делегацію приймали дуже прихильно. Розпочалися міждержавні переговори. Герцог Фердинанд прагнув через створення колонії посилити економічну ситуацію в країні; стан держави на європейській політичній арені; отримати письмові гарантії щодо військово-політичного захисту та, навіть, створити окреме князівство із власним гербом. Але російська сторона наполягала на суто економічній складовій угоди і унеможливила прагнення залучення зовнішньо політичних чинників із боку ангальт-кетенської дипломатії. Після проведення складних переговорів угода була підготовлена.

В результаті узгодження усіх протиріч, 3 березня 1828 р. було підписано іменний Указ імператора Миколи І «Об учреждении в Таврической губернии колонии из Ангальтских поселенцев». У ньому визначалися всі чільні позиції створення та розвитку ангальт-кетенської колонії на Півдні України. Невдовзі надвірний радник Карл Християн фон Кістер був призначений повіреним у справах герцогства Ангальт-Кетен при російському імператорському дворі.

28 квітня 1828 року герцог Фердинанд підписав документ про створення «Головного управління Таврійських поселень». Герцог Фердинанд вважав, що його нове володіння мало визначатися абсолютною самостійністю. Саме чиновники А. фон Бер та Л. Альберт очолили цей заклад, на яке уряд покладав великі економічні та, навіть, політичні надії. Крім того, безпосередньо на місцях було створено «Правління Таврійських поселень», яку очолив Август Брауманн. Помічником адміністрації та керівництвом будівельних робіт став архітектор Вельс. 15 грудня 1828 р. керівником перевалочної бази для отар, які рушали з Ангальт-Кетену, у с. Кисляк Гайсинського староства було призначено Франца Теецманна.

Проводи першого транспорту з Кетена були урочистими. На церемонії були присутніми навіть герцог Фердинанд та герцогиня Юлія. Заходи відбувалися при великому скупчені народу. Сучасна подіям «Anhalt-Cöthensche Zeitung» писала: «11 серпня цього року ми бачили рідкісне для місцевих мешканців явище; перший головний караван, який складався із 3000 овець рушив у нові володіння його світлості герцога Ангальтського у південній Росії. Багато чисельний натовп зібрався з цього приводу, присутніми були також їхні світлості герцог та герцогиня. Через те, що такі транспорти овець будуть відходити щорічно, країна наша може розраховувати на прибуток». Лише наприкінці літа 1828 року перший транспорт відправився в дорогу з Кетена.

На чолі перших трьох транспортів стояв комісар-агроном Піхт. На територію новоствореної колонії прибуло 25 осіб (15 чоловіків, 4 жінки та 6 дітей). Колоністи супроводжували 2886 голів овець (серед них 50 баранів), 2 швейцарських бугаїв, 8 корів (3 фрисландські, 3 гарцькі та 2 швейцарські), а також 8 коней.

25 жовтня 1829 року в Таврію прибув другий транспорт. До нього увійшло 47 осіб. Серед нових колоністів опинився син фінансового радника — економ Брауман, ремісники з родинами, а також 24 пастуха та підпаска. В транспорті знаходилося більше 5000 голів овець, 100 козлів та 10 коней.

13 липня 1830 року з Кетена вирушив третій транспорт. Цього разу звідтіля виїхало 50 осіб, у тому числі 23 чоловіків, 6 жінок та 21 дитина. Серед колоністів знаходилися висококваліфіковані спеціалісти: сортувальник вовни, пічник, виноградар, муляр, коваль, чоботар та вчитель. До цього транспорту увійшли 2500 вівцематок, 130 баранів, 15 коней та 12 вівчарських собак. Транспорт традиційним шляхом прибув до таврійських володінь у вересні 1830 року хоча й «без значних втрат».

Розвиток Асканії-Нова під час правління герцога Генріха Редагувати

Вид Асканії Нова, 1847

Уряд герцога Генріха продовжував економічну політику свого брата покійного герцога Фердинанда Фрідріха щодо розвитку ангальтської колонії на Півдні України. Весною-літом 1832 р. була проведена інспекція під керівництвом А. фон Бера. У господарстві існувало 15004 голів овець, 82 коней та 48 голів худоби. В колонії існувало 11 населених пунктів. Найбільші з них були дані назви: центральне поселення — Асканія Нова (на честь історичного ядра династії — графства Асканії); Окрім центрального поселення отримали нові назви й хутори Фердинандівка, Юліанівка, Генрікове, Августове — на честь правлячих герцогів та їхніх дружин; Нієнбург, Дорнбург — на честь населених пунктів в Ангальті; зберегли назви Старий Етап та Новий Етап; окрема приморська частина колонії мала назву Дофіне (Дух Фіней тощо) (нині село Роздольне Каланчацького р-ну). На 1832 р. загальна вартість колонії становила суму у 290070 талерів.

У той час розвитком колонії цікавився імператор Микола І; вчені: академік П. І. Кеппен (1793—1864), академік Р. Е. фон Таутфеттер (1809—1889), професор І. Ф. Л. Шмальц (1781—1847); мандрівник маршал О. Ф. Л. де Мармон (1774—1852). На 1847 р. в колонії Асканія Нова налічувалося 39000 голів овець (11,02 % по Дніпровському повіту), які давали 5520 пудів вовни (14,24 % по Дніпровському повіту).

Колонію Асканія-Нова продав у 1856 р. герцог Леопольд IV Фрідріх фон Ангальт (1794—1871), який успадкував Ангальт-Кетенське герцогство.

Створення заповідника розпочато 1874.

Відомі люди Редагувати

Благовісний Віталій Павлович (1974—2015) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Жарук Дмитро Павлович (1989—2015) — старший лейтенант податкової міліції, учасник російсько-української війни.
Фальц-Фейн Фрідріх Едуардович — засновник заповідника
Треус Володимир Данилович — біолог
Летучев Костянтин Петрович — селекціонер у галузі вівчарства
Альошин Микола Сергійович — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу. Помер в Асканії-Новій.
Рубльова Ружена Анатоліївна — українська театральна актриса і хормейстерка, народна артистка України (2021).

Храми Редагувати

Димитріївський храм УПЦ МП

Примітки Редагувати

Асканія-Нова (смт) // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
Вітрякова О. І. (2001). . Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 29.06.2020.
Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
2 ПСЗРИ, т. ІІІ, 03 марта 1828. № 1841
Козлов П. Аскания-Нова в ея прошлом и настоящем. История Ангальтской колонии в Южной России// Русская Старина. — 1914, май. — год XLV. — С. 364.
Ганкевич В. Ю. Ангальт-Кетенський герцог Хайнрих (1830—1847) // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Исторические науки». — 2012. — Том 25 (64). № 1. — С. 67.
Очерки путешествия в Крым профессора Шмальца в 1837 году // ЖМВД. — 1840. — Ч. XXXVI. — С. 422—465.
Marmont (duc de Raguse) A.F.L.V. de. Voyage du maréchal duc de Raguse. — T. 1. — Paris: Chez ladvocat, 1837. — P. 359.
М. Т. Янко. Топонімічний словник-довідник української РСР, К., «Радянська школа», 1973, стор. 16

Література Редагувати

Административно-териториальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг./ Справочник. — Симферополь: Таврия-плюс, 1999.
Барановская Л. В., Бугаев В. А., Чернявская Н. Н. Аскания-Нова// История городов и сел Украинской ССР в двадцати шести томах. Херсонская область. — К.: Институт истории АН УССР. — Глав. ред. УСЭ, 1983.
Бровкина В. М. Аскания-Нова. — М.: Гос. учебно-педагогическое изд-во Минпроса РСФСР, 1956.
Бушаков В. А. О первоначальном названии Аскания-Нова — Чапли // Советская тюркология. — 1980. — № 1. — С. 50—52.
Ганкевич В. Ю., Задерейчук А. А. Доручення Ф.Фальц-Фейна на управління маєтком «Асканія-Нова», як пам'ятка історико-правової науки// Природа, право і держава: історико-юридичні аспекти. Матеріали XVI Міжнародної історико-правової конференції 15—18 вересня 2006 р., м. Ялта. — Сімферополь: Доля, 2007. — С. 130—132.
Ганкевич В. Ю., Задерейчук А. А. О процессе продажи ангальтских колоний Ф. И. Фейну (К 180-летию основания колонии Аскания-Нова)// Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Випуск 52. Серія: історичні науки: № 5: Збірник. — Чернігів: ЧДПУ, 2008. — С. 137—140.
Ганкевич В. Ю., Задерейчук А. А. Документы Государственного архива при Совете Министров автономной республики Крым о продаже герцогом Л. Ф. Ангальт-Дессау владений в Таврической губернии колонисту Ф. И. Фейну // Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова». — 2008. — Т. 10. — С. 188—192.
Ганкевич В. Ю. Возникновение Ангальт-Кетенских колоний в Таврической губернии: К истории заповедника Аскания-Нова // Херсонесский колокол: Сборник научных статей, посвященный 70-летию со дня рождения и 50-летию научной деятельности Виталия Николаевича Даниленко. — Симферополь: СОНАТ, 2008. — С. 374—378.
Ганкевич В. Ю. Ангальт-Кетенський герцог Хайнрих (1830—1847) // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Исторические науки». — 2012. — Том 25 (64). № 1. — С. 66—76. (ISSN 1606-3715)
Ганкевич В. Ю. Архивные дела АВПРИ об Ангальт-Кетенско-Российских дипломатических отношениях // Питання німецької історії: зб.наук.пр. — Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. — С. 304—308 (ISBN 978-551-322-3)
Ганкевич В. Ю. Российские кавалеры ангальтского ордена Альбрехта Медведя // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Вип. 87. — № 8. — Чернігів: ЧДПДУ, 2011. — С. 70—71.(рос.)
Ганкевич В. Ю. Правлячий герцог Фердинанд Фридрих Ангальт-Кетен-Плесський — засновник колонії Асканія-Нова // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Исторические науки». Том 24 (63). № 2, спецвыпуск «История Украины». — С. 31—45. (ISSN 1606-3715) ()
Ганкевич В. Ю. Развитие ангальт-кетенской колонии Аскания-Нова (1830—1832 гг.) // Материалы ІІ Межвузовской научно-теоретической конференции «Социально-политические и культурные проблемы современности» 24 апреля 2009 года. — Выпуск ІІ. — Симферополь: ДИЙАПИ, 2009. — С. 14—17.
Ганкевич В. Ю. Внешнеполитическая подготовка к созданию ангальт-кетенской колонии в Таврии (поиск внешнеполитических контактов и российско-ангальтские переговоры) // Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова». — 2009.- Т. 11. — С. 156—164. http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/vbzan/2009_11/p_156.PDF
Ганкевич В. Ю. Управление колонией Аскания-Нова чиновниками герцогства Ангальт-Дессау// III Международные Севастопольские Кирилло-Мефодиевские чтения: сборник научных трудов. — Том ІІ. — Севастополь: «Гит пак», 2009. — С. 21—30.
Ганкевич В. Ю. Правовые основы создания и функционирования ангальт-кетенской колонии Аскания-Нова в Российской империи // Российская империя в исторической ретроспективе: сб. науч. тр. V Междунар. науч. конф. (г. Белгород, 28—29 января 2010 г.). — Белгород — Чернигов: Белгородский государственный университет, Черниговский государственный педагогический университет им. Т. Г. Шевченко, 2010. — С. 19—25.
Ганкевич В. Ю. Генерал-поручик Віктор Амадей фон Ангальт-Бернбург-Шаумбург-Гойм: (призабута біографія генерала катерининської доби) // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Исторические науки». 2011. — Том 24 (63). № 1, спецвыпуск «История Украины». — С. 3—22 ().
Давиденко В. М. засновник біосферного заповідника «Асканія-Нова» Ф. Е. Фальц-Фейн поглядом з ХХІ століття.// Матеріали других наукових читань пам'яті Сергія Таращука. 6-7 квітня 2011 року. / В. М. Давиденко — Миколаїі: в-тво ЧЛУ ім.. Петра Могили, 2011. — С. 44-51.
Задерейчук А. А. Фальц-Фейны в Таврии. — Симферополь: ДОЛЯ, 2010.
Козлов П. Аскания-Нова в ея прошлом и настоящем. История Ангальтской колонии в Южной России // Русская Старина. — 1914, май. — год XLV. — С. 356—371.
Колодько М. Н. Сто лет Аскании Нова // Бюллетень зоотехнической опытной и племенной станции в госзаповеднике «Чапли». — 1928. — № 4. Посвящается столетию существования Аскании Нова (1828—1918 гг.). — М.: Новая деревня. — С. 3—5.
Раздольное// История городов и сел Украинской ССР в двадцати шести томах. Херсонская область. — К.: Институт истории АН УССР- Глав. ред. УСЭ, 1983. — С. 431.
Рябко В. М. Аскания-Нова в решении научных проблем. — Херсон: ОАО ХГТ, 2007.
Тецман Фр. Про південно-російські степи та про маєтки герцога Ангальт-Кетенського, що знаходяться в Таврії (написано в січні р. 1842-го) // Вісті державного степового заповідника «Чаплі» ім. Х. Раковського (к. Асканія-Нова), рік 1924. — Т. ІІІ. — Харків, 1926. — С. 121—146.
Фальц-Фейн В. Э. Аскания-Нова. — К.: Аграрная наука, 1997.
Чкалово// История городов и сел Украинской ССР в двадцати шести томах. Херсонская область. — К.: Институт истории АН УССР- Глав. ред. УСЭ, 1983. — С. 309.
Шалит М. Колонія Ангальтських поселенців Асканія-Нова — 3.03.1828 — 1 Державний степовий заповідник // Вісник природознавства. — 1928. — № 3 — 4. — С. 157—170.
Chronik von Askania Nova in der Zeit des anhaltischen Besitzes // Аскания-Нова в исторических планах и рисунках 1828—1856 гг./ Сост. Х.Шван. — СПб.-Магдебург-Кетен, 2008.
Drücke A. Ascania Nova. Die geschichte einer kolonie Anhalts in Süd-Russland. Inaugural-dissertation zur erlangung der doctorwürde der hohen philosophischen fakultät. — Halle: Hofbuchdruckerei von C.A. Kaemmerer & C°, 1906.
Heine G. Geschichte des Landes Anhalt und seiner Fürsten. — Koten: E. Heine, 1866.
Maass A. «Man glaubt, in einem Märchenlande zu sein…». Zum ökonomischen Aufstieg und zur soziokulturellen Integration der sächsischen Familie Falz-Fein in Russland 1807—1914. — Drezden, 2004.
Opitz G. Zwischen Wörlitz und Mosigkau. Schriftenreihe zur Geschichte der Stadt Dessau und Umgebung. — Dessau, 1991.
Schulte Fr. Herzog Ferdinand und Herzogin Julie von Anhalt-Cöthen. Eine religionsgeschichtliche und religionspsychologische Studie. — Cöthen (Anhalt): Verlag des Sächsischen Tageblattes, 1925.
Siebigk F. Das Herzogthum Anhalt. Historisch, geographisch und statisch dargestellt. — Dessau: A.Desbarats, 1867.

Посилання Редагувати

Асканія-Нова (смт) // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
Фотополювання. Асканія-Нова [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Немцы России. Населенные пункты и места поселения: энциклопедический словарь. [ 30 листопада 2016 у Wayback Machine.](рос.)

Це незавершена стаття з географії Херсонської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Асканія-Нова (смт) // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.

[2] Вітрякова О. І. (2001). . Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 29.06.2020.

[3] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)

[4] 2 ПСЗРИ, т. ІІІ, 03 марта 1828. № 1841

[5] Козлов П. Аскания-Нова в ея прошлом и настоящем. История Ангальтской колонии в Южной России// Русская Старина. — 1914, май. — год XLV. — С. 364.

[6] Ганкевич В. Ю. Ангальт-Кетенський герцог Хайнрих (1830—1847) // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Исторические науки». — 2012. — Том 25 (64). № 1. — С. 67.

[7] Очерки путешествия в Крым профессора Шмальца в 1837 году // ЖМВД. — 1840. — Ч. XXXVI. — С. 422—465.

[8] Marmont (duc de Raguse) A.F.L.V. de. Voyage du maréchal duc de Raguse. — T. 1. — Paris: Chez ladvocat, 1837. — P. 359.

[9] М. Т. Янко. Топонімічний словник-довідник української РСР, К., «Радянська школа», 1973, стор. 16