Арсен Карагеоргійович (народжений у Тімішоара , 4 /16 квітня 1859 — помер у Парижі , 19 жовтня 1938) був сином князя Олександра Карагеоргійовича та принцеси Персіди (народився як Ненадовіч), брата короля Петра І Визволителя.
| Арсен Карагеоргійович | |
|---|---|
| | |
| Народження | 4 квітня 1859 Тімішоара, Австро-Угорщина |
| Смерть | 19 жовтня 1938 (79 років) Париж, Франція |
| Поховання | Церква-мавзолей святого Георгія в Опленаціd |
| Країна | Королівство Югославія |
| Рід військ | Гвардійська кавалерія |
| Освіта | Q20437431? |
| Роки служби | 1886–1916 |
| Член | Чорна рука |
| Звання | Генерал-майор |
| Війни / битви | Російсько-японська війна, Перша Балканська війна, Друга Балканська війна, Перша світова війна |
| Рід | Карагеоргієвичі |
| Діти | Павло Карагеоргієвич |
| Нагороди | |
| Арсен Карагеоргійович у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Він здобув освіту в Парижі та Санкт -Петербурзі, де він отримав вищу військову освіту в Константиновській Офіцерській Академій. Академію закінчив у званні лейтенанта кавалерії в 1877 році. Після чого він служив у російській армії.
З 1883 по 1885 роки він служив офіцером у французькій військовій експедиції в Тонкині . В ході бою він був поранений, але він показав виняткову мужність, про що було повідомлено у французькій пресі . Чотири наступні роки живе в Санкт — Петербурзі, а потім служить в Іноземному легіоні . На додаток до мужності продемонстрував і відмінне командування.
Він одружився з Принцесою Авророю Демидовою Пол ді Сан Донато 1 травня 1892 року в Києві і у них народився син Павло. У 1895 році розлучився із принцесою Авророю, яка є 1905 року померла. Виховання сина Павла доручено князю Петру, який жив у Женеві. Павло був регентом при королі Павло ІІ в 1934–1945 рр.
Під час Російсько-Японської війни 1905 року був командиром кавалерійського полку. У битві Мукдене показує велику мужність і був нагороджений вищою медаллю Росії — золоту шпагою і був підвищений в званні до генерала, командує кавалерійською дивізією.
У травні в 1911 році вступив до організації «Чорна рука».
У Першій і Другій Балканських війнах, він взяв участь як командир кавалерійських дивізій і воював, як завжди на передньому краї в битві Куманово, Бітола і Брегалница. Після того як він знову показав мужність стає дуже популярним серед народу, а через це він навіть стає проблемою для короля Петра I, який просив, щоб Арсен покинув Сербію. Розчарований він відправився до Росії, де в черговий раз брере участь у бойових діях, як генерал імператорської гвардії.
Після Жовтневої революції він був арештований і відданий суду, так званому суду громадян і солдатів СРСР. Після того, як отримує виправдувальний вирок залишає Росію і решту свого життя проводить у Франції. Останній раз приїжджає до Белграду після вбивства короля Олександра.
Він брав участь у дев'яти війнах і мав чотирнадцять боїв. З усіх офіцерів у сербській історії в нього була найбільша кількість медалей.
Коли Арсен помер у Парижі, його син, був першим губернатором, тож його з повними державними почестями поховати в склепі церкви св. Георгія в Опленаці.
Військова кар'єра Редагувати
Поручик (1901), штабс-ротмистр (1903), есаул (1904), войсковой старшина (за боевые отличия, 1904), полковник (за отличие, 1906), генерал-майор (1914).
Нагороди Редагувати
Орден Святого Владимира 4-й ст. с мечами и бантом (1905); Орден Святого Станислава 2-й ст. с мечами (1905); Золотое оружие (ВП 10.05.1906); Орден Святого Георгия 4-й ст. (ВП 29.05.1915).
Текст Нагороди Святого Георгія Редагувати
«За то, что, 13 и 14 марта 1915 г., в бою у д. Шафранки, будучи начальником левого боевого участка и обороняя позиции севернее д. Шафранки, подвергая свою жизнь явной опасноти, отбил неоднократные, упорные атаки превосходных сил противника и, когда во время последней атаки германцам удалось овладеть частью наших окопов, с потерей которых пришлось бы очистить всю нашу позицию, выбил из них германцев, укрепил занятое положение и сам перешел в наступление, дойдя до д. Тартак.»
Посилання Редагувати
- Говор кнеза Арсена [ 11 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- Кнез Арсен Карађорђевић (1859‐1938) ‐ Принц ратова и двобоја [ 24 грудня 2013 у Wayback Machine.]