Олександр Карагеоргієвич (серб. Александар Карађорђевић, *29 вересня 1806 — †22 квітня 1885) — сербський князь в 1842—1858 роках. Син Карагеоргія — керівника сербського повстання 1804—1814 років.
| Олександр Карагеоргієвич | |
|---|---|
| Народився | 11 жовтня 1806 Топола[d], Revolutionary Serbiad |
| Помер | 3 травня 1885 (78 років) Тімішоара, Румунія |
| Поховання | Церква-мавзолей святого Георгія в Опленаціd |
| Країна | Сербія |
| Діяльність | суверен |
| Alma mater | Institut Le Rosey |
| Знання мов | сербська |
| Титул | Князь |
| Конфесія | Сербська православна церква |
| Рід | Карагеоргієвичі |
| Батько | Карагеоргій |
| Мати | Jelena Petrovićd |
| Брати, сестри | Aleksa Karađorđevićd |
| У шлюбі з | Персіда Ненадович |
| Діти | Петро I Карагеоргієвич, Арсен Карагеоргійович і Kleopatra Karađorđevićd |
| Автограф | |
| | |
|
Був зведений на престол уставобранителями — реакційним політичним угрупуванням яке організувало в 1842 році повстання проти князя Михайла Обреновича. Уставобранителі встановили олігархічний режим, Олександр Карагеоргієвич під їх впливом проводив реакційну політику, не скликав скупщину, посилилося сваволя чиновників. Усе це викликало загальне народне невдоволення. Спираючись на підтримку Австрії пробував зміцнити свою владу, але був позбавлений престолу рішенням Свято-Андріївської скупщини в 1858 році.
Ранні роки ред.
Був наймолодшим сином Карагеоргія. Навчався у Хотині під патронажем російського царя. Служив у російській армії.
Князь Мілош Обренович, бажаючи примиритися з потомством Карагеоргія, наприкінці свого першого князювання запросив Олександра до Сербії, де він в 1840 році став ад'ютантом князя Михайла III, сина Мілоша. Після повалення Михайла III Обреновича (1842), в якому Олександр активної участі не брав, скупщина обрала його князем.
У 1830 році одружився з Персидою Ненадович, від якої народилося 10 дітей. У 1830 році, він одружився з Персидією, донькою князя Войводи Єреми Ненадовіча. В них було десятеро дітей: чотири дочки Полексія, Клеопатра, Олена і Єлизавета, шість синів Алексія, Світозар, (обидва померли в ранньому дитинстві), Джордж, Андрій, Петро і Арсен. Після того, як султан визнав титул князя Михайла Обреновича в 1939 році, родина Карагеоргієвичів повертається до Сербії (це був певний знак примирення для обох сторін).
Після того, як Олександр повернувся до Сербії, він приєднався до штаб-квартири Сербської армії, і був підвищений у званні до лейтенанта і призначений ад'ютантом до князя Михайла.
Роки правління ред.
Після внутрішньополітичних конфліктів у Сербії, викликаних неповагою до так званої «Турецької конституції», зречення Мілоша і Михайла Обреновича, Національна Асамблея в Врачарі обрала Олександра Карагеоргієвича принцом Сербії у вересні 1842 Через те, що його титул визнали і Росія і Туреччина, князь Олександр почав ряд реформ і заснував ряд нових інститутів для того, щоб покращити становище сербської держави. Він реалізував код цивільних прав, запровадив регулярну армію, побудував ливарний канон, покращив існуючі школи і заснував нові, заснував Національну бібліотеку та Національний музей.
Період князювання Олександра був періодом кодифікації законів і створення нових державних установ;
- був виданий цивільний законник(1844);
- реформовано судочинство;
- вперше створений касаційний суд;
- регулярне військо;
- гарматна майстерня;
- заснована широка мережа шкіл;
- національні бібліотеки і національні музеї;
Зразком, здебільшого, служила Австрія, і всі реформи носили бюрократичний характер.
Під час революції в 1848 році, князь Олександр Карагеоргієвич відправив сербських добровольців під командуванням Стеван Кніджаніна до австрійської провінції Воєводина «Сербія», щоб допомогти боротьбі сербів за власну автономію.
В 1853 році Порта видала князю грамоту з підтвердженням його прав і привілеїв в Сербії, а Паризький конгрес(1856) нагородив князя статтею за нейтралітет у Кримській війні. Головна її суть була у гарантуванні прав і привілеїв Сербії у складі Порти, забезпечувалась свобода віросповідання, законодавства, торгівлі та судноплавства.
Зречення ред.
Олександр Карагеоргієвич був мало популярний; агітація Обреновичів проти нього мала успіх і викликала кілька повстань, які придушувалися з великою жорстокістю.
Часті конфлікти князя з членами Ради, в яких Порта виступала в ролі арбітра, приводили до падіння авторитету режиму уставобронителів. Вони стали об'єктом критики вже дорослих випускників європейських університетів, які виступали за проведення реформ в ліберально-демократичному дусі. Невдоволення князем підігрівалося прихильниками Обреновичів, які разом з молодими лібералами домоглися скликання в кінці 1858 Народної скупщини. Вона ж, згідно Турецького уставу, не тільки мала дорадчі функції, а й мала право обрання князя. Члени Ради не надто енергійно підтримали Олександра Карагеоргієвича, від якого вимагали зречення. В результаті він змушений був шукати притулку у фортеці у турецького паші. Князем проголосили 75-річного Мілоша Обреновича.
Олександр виїхав до Австрії . У 1868 році він був звинувачений в участі у вбивстві князя Михайла III Обреновича і засуджений сербським судом заочно до 20 років ув'язнення, угорським судом — до 8 років в'язниці, які і відбув . Скупщина визнала все його потомство позбавленим прав на сербський престол. Після того, як відбув покарання, переїхав до Тимішуари (Румунія).
Князь Олександр помер в Тімішоарі 3 травня 1885. Він був похований у Відні, його залишки були перенесені в 1912 році до церкви Святого Георгія, яка була побудована його сином Петром I Карагеоргієвичем в Сербії.
Сім'я ред.
У 1830 році Олександр одружився з Персідою Ненадович (15 лютого 1813 — 29 березня 1873), дочкою воєводи Єврема Ненадовича (1793—1867) і Йованки Милованович (1792—1880). У них було десятеро дітей:
- Олексія (1 лютого 1833 — 5 грудня 1914).Вийшла заміж впершу 1849 за Костянтина Ніколаєвіч, сербського міністра внутрішніх справ, вдреге за доктора Олександра Прешерна(1830 — грудень 1914).
- Клеопатра (26 листопада 1835 — 13 липень 1855), одружилися в Мілані, в 1855 з Авраамом Петронєвіч, посла Сербії в Росії
- Олексій (23 березня 1836 — 21 квітня 1841)
- Святозар (1841 — 17 березня 1847)
- Петро (29 червня 1844 — 16 серпня 1921) правив Сербією з 1903 до 1918 року, а потім як Король Королівства сербів, хорватів і словенців до своєї смерті; одружився з принцесою Чорногорії Зорькою.
- Єлена (18 жовтня 1846 — 26 липня 1867); одружилася з Джордже Сіміч (28 лютого 1843 — 11 жовтня 1921), прем'єр-міністр Сербії.
- Андрій (15 вересня 1848 — 12 липня 1864)
- Єлизавета (народилася і померла в 1850 році)
- Джордже (11 жовтня 1856 — 5 січня 1889)
- Арсен (16 квітня 1859—1938), одружився в 1892 році на російській дворянці Аврорі Демідовій. Вони були батьками князя Югославії Павла .
Примітки ред.
- Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
- ↑ Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
- Find a Grave — 1996.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #139424296 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.