Ара́бське повста́ння 1916—1918 років (араб. الثورة العربية, Al-Thawra al-`Arabiyya, тур. Arap İsyanı) — повстання солдатів арабської армії, що виникло як спротив османському пануванню на Аравійському півострові й мало на меті створення єдиної арабської держави від Сирії до Ємену. Ініціатором був Хусейн бін Алі, шаріф Мекки.
| Арабське повстання | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Близькосхідний театр воєнних дій Першої світової війни | ||||||||
Солдати арабської армії в Аравійській пустелі тримають прапор Арабського повстання. | ||||||||
| ||||||||
| Військові сили | ||||||||
| 30000 (червень 1916) 50000+ (1918) | травень 1916: 6500–7000 Вересень 1918: 25000 340 гармат | |||||||
| Втрати | ||||||||
| Невідомі | 47,000+ 5,000 вбито 10,000 поранено 22,000+ полонено ~10,000 смертей через хвороби |
Передісторія Редагувати
Після Молодотурецької революції 1908—1909 років Османська імперія весь час зазнавала невдач. Прагнучи компенсувати втрати від цих поразок (в тому числі і територіальні), младотурки розгорнули нестримну пропаганду пантюркізму та переслідували етнічні меншини імперії навіть сильніше, ніж повалений ними Абдул-Гамід II. Під впливом цих факторів серед найактивніших груп арабського населення імперії стали виникати настрої, а також угруповання, що такі настрої виражали, які поступово еволюціонували від османізму до націоналізму, тобто від лояльної співпраці зі Стамбулом до утвердження арабської самобутності. В 1905 році сирійський емігрант Наджіб Азур опублікував у Парижі маніфест «Ліги арабської вітчизни», в якому говорилося:
| Араби усвідомили свою національну, історичну та етнографічну однорідність, і хочуть відділитися від гнилого османського древа з метою утворити незалежну державу. |
Наджіб Азур належав до панарабістів, які розраховували досягти своєї мети — утворення незалежної держави на базі арабських провінцій Османської імперії в рамках Арабської Азії — за допомогою «гуманних освічених націй Заходу».
Хід повстання Редагувати
8 червня 1916 року шериф Хусейн підняв повстання. У нього було 50 тисяч осіб, проте лише 10 тисяч рушниць. За підтримки флоту Антанти, який встановив контроль над Червоним морем, 10 червня араби атакували порт Джидда, І 16 червня османський гарнізон капітулював. До кінця вересня араби взяли ряд прибережних міст, однак пряма атака на Медіну у жовтні 1916 року була відбита османськими військами.
Британський уряд відправив до арабів капітана Лоуренса, який забезпечив їм підтримку Королівського флоту при обороні Янбу в грудні. Лоуренс зумів переконати арабських лідерів не атакувати Медіну, а порушити натомість роботу Хиджазької залізниці, що відволікло на себе значні османські сили.
3 січня 1917 року Фейсал ібн Хусейн з 5100 вершниками на верблюдах, 5300 піхотинцями, 4 гірськими гарматами, 10 кулеметами та 380 в'ючними верблюдами відправився на північ уздовж Червоного моря до міста Аль-Вадж. У той час як османський гарнізон приготувався до оборони від атаки з півдня, десант з 400 арабів та 200 британських моряків 23 січня 1917 року атакував місто з півночі. Через 36 годин гарнізон капітулював, і турки вирішили відійти від Мекки на вигідніші для оборони позиції у Медіні, розмістивши гарнізони вздовж Хиджазької залізниці. Сили арабів зросли до 70 тисяч осіб, у них на озброєнні було вже 28 тисяч рушниць.
В 1917 році на сторону повсталих перейшов Ауда ібу Тайі, і 9 травня Лоуренс повів його сили на штурм останнього османського порту на Червоному морі — Акаби. 6 липня, після запеклого бою, місто було взято. Тим самим була усунута загроза правому флангу британських сил, що наступали з Єгипту в Палестину. Після цього араби здійснювали рейди на османські позиції та комунікації, підтримуючи наступ генерала Алленбі.
Заняття Акаби дозволило налагодити постачання арабів зі складів Антанти, в арабських військах з'явилися технічні фахівці, в інтересах арабів діяла британська авіація; в свою чергу араби тактикою дрібних нападів змушували триматися розосередженими на великій площі велику кількість османських сил, доставляли військам генерала Алленбі розвідувальну інформацію.
У вересні 1918 року Алленбі відвів арабським партизанам важливу роль при плануванні битви при Мегіддо. Коли сили Антанти атакували османсько-німецькі позиції з фронту, араби раптовим ударом в тилу перерізали всі три залізниці, позбавивши турків можливості отримати підкріплення або відступити.
30 вересня 1918 року арабські вершники на верблюдах підійшли до Дамаску, і виявили, що арабські націоналісти з числа жителів міста вже підняли прапори арабського повстання. Наступного дня в місто вступила Австралійська легка кавалерія.
Повстання завершилося 1 жовтня 1918 року, коли арабська армія та британський Camel Corps зайняли Дамаск. Ця подія завершила також близькосхідну кампанію Першої світової війни.
Найвідомішою особою цієї кампанії є британський солдат і письменник Томас Едвард Лоуренс (1888—1935), відомий як Лоуренс Аравійський, що був гарячим прихильником утворення самостійної арабської держави.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Murphy, p. 26.
- Mehmet Bahadir Dördüncü, Mecca-Medina: the Yıldız albums of Sultan Abdülhamid II, Tughra Books, 2006, ISBN 1-59784-054-8, сторінка 29. Число враховує лише тих, хто брав участь в облозі Медіни в момент коли відбулась здача і не включає арабських повстанців в інших місцях.
- Military Intelligence and the Arab Revolt: The first modern intelligence war, Polly a. Mohs, ISBN 1-134-19254-1, Routledge, p. 41.
- Erickson 2001, p. 238, Appendix F.
- War Office (1922). Statistics of the military effort of the British Empire during the Great War, 1914–1920. London H.M. Stationery Office. с. 633.: 8000 в'язнів взято арабськими повстанцями в Сирії-Палестині в 1918, разом із 98600 взятих англійцями.
- Parnell, p. 75: 6,000 prisoners taken by the end of 1916
- Süleyman Beyoğlu, The end broken point of Turkish-Arabian relations: The evacuation of Medine, Atatürk Atatürk Research Centre Journal (Number 78, Edition: XXVI, November 2010) (Turkish). 8000 османських військовиків наприкінці облоги Медіни and were evacuated to Egypt afterwards.
Джерела Редагувати
- David Fromkin (1989). A Peace to End All Peace. Avon Books.
- Thomas Edward Lawrence (1935). Seven Pillars of Wisdom. Doubleday, Doran, and Co.
- Jeremy Wilson (1990). Lawrence of Arabia: The Authorized Biography of T.E. Lawrence. Atheneum.