Антоніни смт У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Антоніни Антоні ни колишні Голодьки Антонини 2 селище

49°48′30″ пн. ш. 26°52′00″ сх. д. / 49.80833° пн. ш. 26.86667° сх. д. / 49.80833; 26.86667Координати: 49°48′30″ пн. ш. 26°52′00″ сх. д. / 49.80833° пн. ш. 26.86667° сх. д. / 49.80833; 26.86667

Висота над рівнем моря

290 м

Водойма

р. Ікопоть, Гуска

Відстань

Найближча залізнична станція:

Антоніни

До станції:

8 км

До райцентру:

- залізницею:

26 км

- автошляхами:

23 км

До обл. центру:

- автошляхами:

51 км

Селищна влада

Адреса

смт Антоніни, площа Графська, 6

Голова селищної ради

Кондратюк Наталія Анатоліївна

Вебсторінка

Антонінська ОТГ

Карта

Антоніни

Антоніни у Вікісховищі

Історія Редагувати

Антоніни в 1913 році. На обрії видніється українська трибанева церква святої Параскеви П'ятниці (1797), збудована на місці ще старішої

с. Антоніни, Волинської губ, палац Потоцьких, листівка по малюнку Наполеона Орди

Вперше згадується в 1593 році під назвою Голодиківці. Пізніша назва — Голодьки (Холодьки, Холодки, Холодиківці). В 1629 р. тут налічувалося 6 дворів.

Від 1770 Антоніни мають сучасну назву, яку містечко Голодьки отримало на честь дружини власника села, яка походила з князівського роду Санґушків. В 1760-х роках власниця села Барбара Санґушкова віддала Голодьки у довготермінове користування регенту коронної канцелярії Ігнацію Мальчевському, який був одружений з її сестрою Антоніною з Дуніних. Закохане подружжя оселяється в Голодьках. Ігнацій будує тут палац, закладає на берегах річки Ікопоті парк, який з часом став одним із найкращих на Волині. Парк був багатий на екзотичні дерева, кущі, мав велику колекцію квітів. Розкішну резиденцію Ігнацій Мальчевський назвав іменем своєї коханої дружини Антонини. Ця назва згодом прижилася й до села.

З 1797 року Антоніни входили до складу Волинської губернії. Напередодні першої світової війни селище було волосним центром Заславського повіту Волинської губернії. 1913 року тут проживало 2009 осіб. У містечку перебували волосні установи, поштово-телеграфна станція, однокласна школа, водяний млин, лікарня тощо.

З 7 березня 1923 по 30 грудня 1962 року Антоніни були центром Антонінського району, а з 1 вересня 1941 року до 5 березня 1944 року — центром Антонінської округи. 1956 року селу надано статус селища міського типу.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 96 жителів селища.

Під час Другої світової війни в селі розташовувалося гетто в яке (разом із гетто села Орлинці) відправляли всіх євреїв Антонінського району.

Власники Редагувати

Забава зустрічі каравану зі сходу з дарами. Резиденція Потоцьких, 1907 рік

Шляхта під час полювання, 1910 рік

Вперше згадується як власність князя Юрія Острозького, який з кінця XV століття прибрав собі ім'я князя Заславського, отож далі село належало Заславським. Від 1673 до 1720 у власності Любомирських. Від 1720 до 1851 — князів Санґушків. Від 1851 до 1917 — графів Потоцьких.

Маєток Антоніни входив до складу великої власності Санґушків під назвою Антонінсько-Шепетівський ключ (нараховував 43 фільварки загальною вартістю у 2 095 945 рублів). Від Санґушків Антонінсько-Шепетівський ключ через шлюб однієї з власниць маєтку Марії Санґушківни з Альфредом Потоцьким, єдиної доньки князя Романа Санґушка «Сибіряка» та Наталії Потоцької з Вілянува, перейшов у володіння родини Потоцьких. Марія Потоцька успадкувала Антонінсько-Шепетівський ключ від діда князя Євстахія Санґушка 16 липня 1838 (тоді в маєтку нараховувалось 6 954 кріпаків). За такий подарунок онука мала довічно виплачувати князю пенсію.

Після смерті Альфреда Потоцького на початку 90-х років XIX століття промислова та земельна власність (загалом близько 63 тис. гектарів) та акцій золотих копалень у Південній Африці перейшли до його сина Юзефа Миколая, останнього нащадка волинської гілки Потоцьких. Землеволодіння графа були розділені на 4 самостійні управлінські одиниці (маєтки): Шепетівський (14 212 дес.), Антонінський (12 480 дес.), Смолдирівський (13 800 дес.), Піщівський (19 249 дес.), загальна кількість землі становила 58 244 дес.

Центральна резиденція величезного маєтку Юзефа Миколая Потоцького та його родини розташовувалася в Антонінах: разом з палацом, парком та садом вона охоплювала площу 34 дес. 2 тис. 123 саж. Юзеф Миколай розбудував палац в Антонінах і заклав ботанічний сад. У с. Пилявині він заснував звіринець і заповідник площею 2500 гектарів, а в Шепетівці заклав курорт для хворих на ревматизм.

У 1918 році, у зв'язку з революційними подіями, Потоцькі залишили Антоніни і виїхали через Швецію у Париж. Останній власник Антонін загинув у 1922 року в автокатастрофі, похований у Франції. Останній з Потоцьких помер в 1955 році в Сибірських таборах.^{[джерело?]}

Пам'ятки Редагувати

Меморіальний комплекс на честь воїнів-односельчан

В Антонінах зберігся цілий ряд будівель колишнього палацового ансамблю і маєтку Санґушків/Потоцьких: манеж, возівня, гараж тощо. Палац спалений радянськими агресорами в 1919 році, на його місці стадіон. Був перебудований в 1897 році під зверхністю архітектора Франсуа Арво. 1908 року вчергове перебудований за проектом Фердинанда Фелнера. Залишки старого парку. З 1960 пам'ятка садово-паркового мистецтва, що охороняється державою.

Над озером знаходиться будинок керуючого маєтком.

Сучасність Редагувати

У селищі діють — РТП, лікарня, ліцей 1-3 ступенів, школа-інтернат, музична школа, будинок творчості школярів, дитячий оздоровчий табір, бібліотека, пошта, аптека, дільниця Красилівського РЕМ, ДЮСШ, корпорація «Сварог Вест Груп» (кол. ВАСТ «Антонінське» та СТОВ «Довіра»).

Персоналії Редагувати

У селищі народилися:

Леонтюк Антон Костянтинович (1918—1994) — Герой Радянського Союзу.
Міляр Едуард Рафаїлович (нар. 1939) — український живописець, мистецтвознавець, поет.

Галерея Редагувати

Див. також Редагувати

Примітки Редагувати

Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 221.
. Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.
Антоніни. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.

Література Редагувати

Маньковська Р. В. Антоніни [ 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 104. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Н. В. Лукашук. Антоніни [ 9 березня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
Antoniny, wś. pow. zasławski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 42. (пол.) (пол.)
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986.
Заповідні парки Хмельниччини. Львів, 1970.
ІМіС УРСР. Хмельницька область. Київ, 1971.
Ковальчук С. І., Задорожний М. А. Пам'ятки природи Хмельниччини: Ілюстрований нарис. Львів, 1985.
Вихованець В. Антоніни: «Шмат заходу, на полудень Русі перенесений» [ 2 червня 2019 у Wayback Machine.] // Архітектурна спадщина Волині. 36. наук, праць. Вип. 3. І За ред. П. А. Ричкова. -Рівне: ПП ДМ, 2012. — 315 с.; іл.
Дубик М.Г. Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території УКРАЇНИ (1941 - 1944). — Київ, 2000. — 86 с

Посилання Редагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Антоніни (смт)

Облікова картка^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
Замки та храми України [ 5 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
Antoniny (пол.)
Клаптик Англії на Волині: Антоніни графа Потоцького // BBC News Україна
Залишки резиденції Потоцьких в Антонінах на фільмі з дрона [ 3 грудня 2021 у Wayback Machine.]
Українські палаци. Золота доба: палац в Антонінах [ 29 квітня 2022 у Wayback Machine.].

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)

[2] Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 221.

[3] . Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.

[Голодомор_УІНП-4] Антоніни. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.