Леоні́д Микола́йович Андреєв (*9 (21) серпня 1871, Орел, Російська імперія — †12 вересня 1919) — російський письменник, драматург. Родоначальник російського експресіонізму. Батько письменника, автора філософської книги «Роза світу», Данила Андреєва.
| Андреєв Леонід Миколайович | |
|---|---|
| Псевдонім | James Lynch і Л.— ев |
| Народився | 9 (21) серпня 1871[…] Орел, Російська імперія[…] |
| Помер | 12 вересня 1919[…] (48 років) Репіно, Петроград ·серцева недостатність |
| Поховання | |
| Країна | Російська імперія |
| Діяльність | драматург, письменник, журналіст, оповідач, поет, прозаїк |
| Alma mater | Юридичний факультет Московського державного університетуd (1897) |
| Мова творів | російська |
| Роки активності | з 1889 |
| Magnum opus | The Seven Who Were Hangedd |
| Діти | Андреєв Данило Леонідович |
| Автограф | |
| | |
| Андреєв Леонід Миколайович у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Батько письменника — землемір-таксатор Микола Іванович. Мати — Анастасія Миколаївна. Спільне життя Андреєвих складалося важко. Тільки з народженням сина Микола Іванович отримав посаду у банку. Миколу Івановича поважали за фізичну силу та почуття справедливості. Від нього Леонід Миколайович успадкував твердий характер. А від матері — свої творчі здібності. Анастасія Миколаївна дуже любила своїх дітей (в сім'ї їх було шестеро) і присвятила їм своє життя.
З дитинства Леонід Миколайович полюбляв театр і читав багато книжок.
Із 1882 року навчався в Орловській класичній гімназії. Не надто завзято ставився до навчання, проте старанно займався самоосвітою.
У 1889 році помирає батько Андреєва. Для родини знову настають важкі часи. Леонід Миколайович, як старший син, повинен забезпечувати сім'ю. Тому дає багато приватних уроків, виконує іншу роботу.
У 1891-му вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Але був відрахований через неможливість оплачувати навчання. Продовжив здобуття освіти в Московському університеті. Згодом у Москву до сина переїхали і мати Леоніда Миколайовича з дітьми. Успішно склав державний іспит, зайнявся юридичною практикою, проте швидко втратив цікавість до своєї професії.
Дебют Андреєва-прозаїка відбувся на сторінках «Кур'єра» у 1898 році, де була опублікована його розповідь «Баргамот і Гараська». У цей час Андреєв знайомиться із М. Горьким. Між ними зав'язується міцна дружба. Своїми вчителями Андреєв вважав Фрідріха Ніцше та Льва Толстого. Навесні 1900 року Горький вводить Андреєва в гурток московських письменників-демократів (рос. «Среда»). Андреєв уважно прислухався до критики на свої твори.
Цей період — творчий підйом Леоніда Миколайовича. Знайомиться із Олександрою Михайлівною Велігорською — внучатою племінницею Т. Г. Шевченка, яка стала надійною помічницею в усіх справах письменника. У 1901 році у видавництві «Знання» виходить друком перший том «Розповідей» Андреєва, що перевидавався кілька разів та розійшовся тиражем понад 50 тис. примірників.
Перша п'єса Андреєва виходить у революційний 1905 рік («До зірок»), де відображається щира захопленість автора ідеями боротьби за свободу та сміливість людини.
У лютому 1905 року Андреєв переховував у себе вдома членів РСДРП, 9 лютого до нього на квартиру прибув для прийняття участі в з'їзді районних представників член Центрального Комітету РСДРП — Повар (Щеколдін Ф. І.), де був заарештований з Андреєвим. 10 лютого були посаджені в Таганську в'язницю за те, що напередодні на його квартирі пройшло таємне зібрання ЦК. Разом вони були випущені під заставу внесену Савою Морозовим. Після чого С. Морозов терміново покинув Росію, і в Каннах, в готельному номері 13 травня 1905 був знайдений мертвим з простреленими грудьми. Також Андреєв брав участь у демонстраціях, мітингах, з'їздах. Проте сам письменник визнавав, що він не є справжнім революційним борцем, тому що він, як був поза будь-якими партіями, так і залишився. Його революційність проявлялася лише в сфері думки. У 1906 році помирає дружина письменника. Він намагається опанувати себе на острові Капрі, де відбувається розрив дружніх відносин із М. Горьким.
У 1908 році Андреєв оженився з Ганною Денисевич (вінчання відбулося 20 квітня в Ялті). Улітку вони переїхали в маленький новий будиночок у фінському селі Ваммельсуу.
Звістку про початок Першої світової війни сприйняв із запалом, сподіваннями на краще життя. Також Андреєв вважав, що світова війна — гарний стимул для розвитку літератури. У 1916 році Леонід Миколайович очолив літературно-художній та критичний відділи нової петроградської газети «Російська воля». Також привітно ставився до Лютневої революції. Але згодом зрозумів, що його надії не будуть утілені в життя. Називав більшовиків безумцями, що погублять Росію.
Письменник переїхав на свою дачу у Фінляндії. Хотів подорожувати Америкою та Європою. Проте цим задумам не судилося здійснитись. 12 вересня 1919 року Андреєв помер від параліча серця на дачі свого друга — лікаря та літератора Ф. Н. Фальковського
Твори Редагувати
- Повести и рассказы. М., 1957
Примітки Редагувати
- ↑ Михайловский Б. В. Андреев // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.
- SNAC — 2010.
- Internet Broadway Database — 2000.
- различные авторы Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский, К. К. Арсеньев, Ф. Ф. Петрушевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1907.
- ↑ Андреев Леонид Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 97. — ISBN 978-2-221-06888-5
Посилання Редагувати
- Леонід Андрєєв. Ф. І. Шаляпін [ 7 червня 2020 у Wayback Machine.](укр.)
- Творчість Леоніда Андрєєва в «Энциклопедия фантастики. Кто есть кто. Под ред. Вл. Гакова, 1995» [ 3 березня 2018 у Wayback Machine.]