Анато́мія (з грец. ἀνα- — верх і τέμνω — різати) — це наука про форму, будову організму та окремих його органів чи систем. Загальний термін анатомія охоплює анатомію людини, або антропотомія (грец. ἄνθρωπος — людина та грец. τέμνω — різати), анатомію тварин, або зоотомію, та анатомію рослин, або фітотомію.
Предмет і розділи анатомії
За старих часів анатомічні дослідження мали своїм предметом майже виключно людину, і тільки в разі крайності, коли не можна було вивчати людські трупи, вдавалися до розсічення ссавців. Тому під анатомією розуміли переважно анатомію людини. Пізніше наука почала займатися також будовою тварин. Таким чином як окрема галузь виникла анатомія тварин, або зоотомія. Нарешті взялися за дослідження внутрішньої будови рослин, що склало нову галузь науки, рослинну анатомію, або фітотомію.
Оскільки між людиною і хребетними, а також між усіма тваринами взагалі існує багато спільного, то наука неминуче повинна була прийти до вивчення подібностей та відмінностей цієї будови, і таким чином народилася порівняльна анатомія. Вона у зв'язку з палеонтологією та еволюційною теорією добувала найголовніші опори вченню про походження видів.
Винахід збільшувальних лінз допоміг з'ясувати те, що здається однорідним неозброєному оку, але насправді має дуже тонку і складну будову. Внаслідок цього від анатомії спочатку відокремилася особлива наука під назвою мікроскопічна анатомія. Згодом вона перетворилась на самостійне вчення про тканини і займається дослідженням найтонших подробиць організації — гістологія. Більшість хвороб супроводжується грубими або тонкими змінами в положенні або будові різних органів і їхніх тканин — дослідження цих змін становить предмет патологічної анатомії.
Анатомія людини
Анатомія людини — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла. Анатомія людини вивчає зовнішні форми і пропорції тіла людини і його частин, окремі органи, їх мікроскопічну та макроскопічну будову.
Анатомія людини має клінічні підрозділи:
- нормальна анатомія — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла в нормі.
- патологічна анатомія — вивчає вражені хворобою органи та тканини.
- хірургічна анатомія вивчає будову тіла по ділянкам, з врахуванням положення органів та їх взаємовідношень відносно одне одного та відносно скелету людини.
Історичний розвиток анатомії
Стародавній світ
Перші згадки про будову людського тіла зустрічаються в Стародавньому Єгипті. У 27 столітті до н. е. єгипетський лікар Імхотеп описав деякі органи та їхні функції, зокрема головний мозок, діяльність серця, поширення крові і кровоносні судини. У давньокитайській книзі «Нейцзін» (11-7 ст до н. е.) згадуються серце, печінка, легені та інші органи тіла людини. В індійській книзі «Аюрведа» («Знання життя», 9-3 століття до н. е.) міститься великий обсяг анатомічних даних про м'язи, нерви, типи статури і темперамент, головний і спинний мозок.
Великий вплив на розвиток анатомії людини справили науковці Стародавньої Греції. Першим грецьким анатомом вважають лікаря і філософа Алкмеона Кротонського, що володів прекрасною технікою препарування. Видатними представниками грецької медицини й анатомії були Гіппократ, Аристотель, Герофіл. Гіппократ (460—377 роки до н. е.) вчив, що основу будови організму складають чотири рідини: кров (Sanguis), слиз (phlegma), жовч (chole) і чорна жовч (melaina chole). Від переваги однієї з цих рідин залежать і тип темпераменту людину: сангвінік, флегматик, холерик і меланхолік. Названі види темпераменту визначали, за Гіппократом, і різні типи конституції людини, які можуть змінюватися відповідно до змісту тих співвідношень рідин тіла. Виходячи з такого представлення про організм, Гіппократ дивився і на хвороби, як на результат неправильного змішання рідин, внаслідок чого ввів у практику лікування різні засоби, здатні «ганяти рідини». Так виникла «гуморальна» теорія будови організму. Гіппократ велике значення надавав вивченню анатомії, вважаючи її першоосновою медицини. За Платоном (427—347 роки до н. е.), організм людини керувався трьома видами «пневми», що містяться в трьох найголовніших органах тіла — мозок, серце і печінка. Учень Платона Аристотель (384—323 оки до н. е.) зробив першу спробу порівняння тіла тварин і вивчення зародка, він таким чином став зачинателем порівняльної анатомії й ембріології.
Не менший внесок зробили у вивчення анатомії людини давньоримські вчені. Їх заслугою варто вважати створення латинської анатомічної термінології. Найяскравішими представниками римської медицини були Авл Корнелій Цельс і Клавдій Гален. Гален вважав, що людське тіло складається із щільних і рідких частин і досліджував організм шляхом спостереження за хворими і розкриття трупів. Він одним з перших застосував вівісекцію і явився основоположником експериментальної медицини. Його основні праці з анатомії: «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла». Цельс у своїх працях з медицини зібрав найдостовірніші (на той час) знання з гігієни, дієти, терапії, хірургії і патології. Заклав основу медичної термінології. Ввів у хірургію лігатуру для перев'язки кровоносних судин. У V ст. продовжив справу попередників Феодор Прісциан.
Найвідоміший перський лікар Авіценна (980—1037 роки) написав «Канон лікарської науки» (близько 1000 року), що містить значні анатомо-фізіологічні дані, запозичені у Гіппократа, Аристотеля і Галена, до яких Авіценна додав власні уявлення про те, що організм людини керується не трьома органами, як стверджував Платон, а чотирма: серце, головний мозок, печінка і яєчко.
Відродження
У добу Середньовіччя в анатомії людини не здійснено істотних відкриттів. У цей період заборонені розтини, виготовлення скелетів.
Анатоми доби Відродження першими після античних лікарів зробили спроби вивчення будови людини і процесів, що відбуваються в ній, і започаткували наукову медицину й анатомію. Вони домоглися дозволу на проведення розтинів. Були створені анатомічні театри для проведення публічних розтинів. Основоположники наукової анатомії — Леонардо да Вінчі, Андреас Везалій і Вільям Гарвей.
Леонардо да Вінчі (1452—1519) зацікавився анатомією як художник, однак надалі захопився нею як наукою, одним з перших став розтинати трупи людей для дослідження будови людського тіла. Леонардо да Вінчі першим правильно зобразив різні органи людського тіла, вніс великий внесок у розвиток анатомії людини і тварин, а також явився основоположником пластичної анатомії.
Андреас Везалій (1514—1564) використовував об'єктивний метод спостереження при описі будови людського тіла. Розтинаючи трупи, Везалій вперше систематично вивчив будову тіла людини. При цьому він викрив і усунув численні помилки Клавдія Галена (понад 200). Так почався аналітичний період в анатомії, впродовж якого зроблено безліч відкриттів описового характеру. Везалій приділяв основну увагу відкриттю й опису нових анатомічних фактів, які виклав у великій і багато ілюстрованій праці «Про будову людського тіла» (1543). Опублікування книги Везалія викликало, з одного боку, переворот в анатомічних уявленнях того часу, а з іншого — опір анатомів, що прагнули зберегти авторитет Галена.
Англійський лікар, анатом і фізіолог Вільям Гарвей (1578—1657), як і його попередник Везалій, вивчав організм, користуючись спостереженнями і досвідом . При вивченні анатомії, Гарвей не обмежувався простим описом структури, а підходив з історичної (порівняльна анатомія і ембріологія) і функціональної (фізіологія) точок зору. Він висловив здогад про те, що тварина у своєму онтогенезі повторює філогенез, і таким чином передбачив біогенетичний закон, доведений Олександром Ковалевським і сформульований пізніше Ернстом Генріхом Геккелем і Фріцом Мюллером в 19 столітті. Гарвей стверджував, що усяка тварина походить з яйця. Це положення дає право вважати Гарвея основоположником ембріології. Гарвей довів циклічність кровообігу і тим самим відкинув вчення Галена про «пневму» і припливи й відпливи крові. Результати своїх досліджень Гарвей виклав у знаменитому трактаті «Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин» (1628), де стверджував, що кров рухається по замкнутому колу судин, проходячи з артерій у вени через дрібні трубочки.
Новий час
Впродовж 17-18 століть з'явилися не тільки нові відкриття в області анатомії, а й почали виділятися нові дисципліни: гістологія, ембріологія, порівняльна і топографічна анатомія, антропологія.
Після відкриття Гарвея ще залишалося неясним, як кров переходить з артерій у вени, але Гарвей пророчив існування між ними невидимих оком анастомозів, що і було підтверджено пізніше Марчело Мальпігі (1628—1694), коли був винайдений мікроскоп. Мальпігі зробив багато відкриттів в області мікроскопічної будови шкіри, селезінки, нирок і ряду інших органів. Мальпігі відкрив передбачені Гарвеем капіляри, але він вважав, що кров з артеріальних капілярів попадає спочатку в «проміжні простори» і лише потім у капіляри венозні. Тільки Олександр Шумлянський (1748—1795), що вивчив будову нирок, довів відсутність «проміжних просторів» і наявність прямого зв'язку між артеріальними і венозними капілярами. Згодом Каспар Фрідріх Вольф (1734—1794) довів, що в процесі ембріогенезу органи виникають і розвиваються заново. Тому на противагу теорії преформізму, згідно з якою всі органи існують у зменшеному вигляді в статевій клітині, він висунув теорію епігенеза.
Французький натураліст Жан-Батіст Ламарк (1744—1829) у своєму творі «Філософія зоології» (1809) одним з перших висловив ідею еволюції організму під впливом довкілля. Продовжувач ембріологічних досліджень Вольфа Карл фон Бер (1792—1876) відкрив яйцеклітину ссавців і людей, встановив головні закони індивідуального розвитку організмів (онтогенезу), які лежать в основі сучасної ембріології, і створив вчення про зародкові листки. Британський біолог Чарльз Дарвін (1809—1882) у своєму творі «Походження видів» (1859) довів єдність тваринного світу.
Ембріологічні дослідження Олександра Ковалевського, а також Бера, Мюллера, Дарвіна і Геккеля знайшли своє вираження у біогенетичному законі. Останній був поглиблений і виправлений Олексієм Сєверцовим, що довів вплив факторів зовнішнього середовища на будову тіла тварин і, застосувавши еволюційне вчення до анатомії, став творцем еволюційної морфології.
Література
- Анатомія риб: підручник / О. П. Мельник, В. В. Костюк, П. Г. Шевченко; за ред. О. П. Мельника ; Національний аграрний університет. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 624 с. : рис., фото. — Слов. термінів: с.586-614. — Л-ра: с. 615—620. — ISBN 978-966-364-619-0
- Оперативна хірургія та топографічна анатомія / За ред. М.П. Ковальського. — 2010. — С. 504. — ISBN 978-617-050-058-3.
- Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Федонюк Я. І. Анатомія людини. — Вінниця : Нова Книга, 2006-2009. — 368+456+376 с.
- Мицкан Б., Попель С., Федонюк Я. Функціональна анатомія. — К. : Навчальна книга - Богдан, 2007. — 552 с. — ISBN 966-408-088-8.
- Неттер Ф. Атлас анатомії людини. — Л. : Наутілус, 2004. — 592 с.
- Шлопов В. Г. Патологічна анатомія. — Вінниця : Нова Книга, 2004. — 768 с.
- Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.
- О.В.Цигикало, Г.І.Мардар, С.М.Луканьова, І.В.Марценяк. Динамічна анатомія. — Чернівці, 2011. — 167 с.
Посилання
- К. І. Кульчицький. Анатомія [ 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] / УРЕ
- Петренко І. Г. Анатомія [ 15 червня 2020 у Wayback Machine.] / Фармацевтична енциклопедія
- . profbook.com.ua (ua). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 16 липня 2020.
- https://profbook.com.ua/Netter-atlas-human-anotomy-7-edition.html [ 27 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Морфологія.dp.ua [ 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] — офіційний сайт «Наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів та топографоанатомів України».
- «Morphology» [ 23 квітня 2021 у Wayback Machine.] — науковий журнал товариства і Дніпровського державного медуніверситету.