Ана́пест (гр. ἀνάπαιστος, лат. anapaestus — зворотний дактилю, букв. — відображений назад) — в античному віршуванні — трискладова стопа тривалістю в чотири мори, що складається з двох коротких і одного довгого на кінці складу, з ритмічним наголосом на довгому: UU—.
| двоскладові | |
|---|---|
| ˘ ˘ | пірихій |
| ˘ ¯ | ямб |
| ¯ ˘ | хорей, трохей |
| ¯ ¯ | спондей |
| трискладові | |
| ˘ ˘ ˘ | трибрахій |
| ¯ ˘ ˘ | дактиль |
| ˘ ¯ ˘ | амфібрахій |
| ˘ ˘ ¯ | анапест |
| ˘ ¯ ¯ | бакхій |
| ¯ ¯ ˘ | антибакхій |
| ¯ ˘ ¯ | амфімакр, кретик |
| ¯ ¯ ¯ | молос |
| чотирискладові | |
| ¯ ˘ ˘ ¯ | хоріямб, хореямб |
| ¯ ˘ ˘ ˘ | пеан, пеон |
У силабо-тонічному віршуванні — стопа, що складається з двох ненаголошених і одного наголошеного на кінці складу. Одностопний анапест майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній строфі, наприклад, у фольклорно стилізованому вірші М. Вороного:
Приклад двостопного анапесту:
Зустрічається тристопний анапест:
Чотиристопний анапест досить поширений в українському вірші на противагу іншим розмірам трискладової стопи:
П'ятистопний анапест, котрий витворює медитативний настрій:
Шестистопний анапест — найменш популярний у сьогоденній українській версифікації:
Анапест з'явився в українській поезії дещо пізніше порівняно з іншими тристопними розмірами — у другій половині 19 століття.
Література Редагувати
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007