Амо́н (грец. Ἄμμων; єг. imn — прихований, таємний) — спочатку місцевий бог Фів, пізніше його культ поширився на весь Єгипет і жерці ототожнювали його з богом сонця Ра, називаючи Амон-Ра.
| Амон | |
|---|---|
| | |
| Міфологія | Єгипетська |
| Божество в | релігія Стародавнього Єгипту і єгипетська міфологія |
| Заняття | Цар богів і бог вітру |
| Батько | Нун |
| Дружина | Амонет Восрет Мут |
| Діти | Хонсу |
| Частина від | єгипетська міфологія і Q117313246? |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Історія культу Редагувати
| Амон-РА ієрогліфами | |||
|
Амон у міфології Єгипту — прихований бог небес. Баран і гусак (символи мудрості) — священні тварини Амона. З епохи Середнього царства його зображували в антропоморфному вигляді й з пір'ями шуті на головному уборі, запозичених у бога родючості Міна (Коптос). Спочатку Амон був місцевим богом Фів. Крім цього локального культу, Амон вважався також одним з прихованих божеств гермопольскої Огдоади, перебуваючи в стосунках зі своєю жіночою іпостассю (Амонет). Міфологічне опрацювання образу Амона мізерне. Вважалося, що його дружиною є Мут, хоча серед більш ранніх джерел нею була Восрет (що стосується Амонет, то вона була лише жіночим втіленням Амона й власного образу не мала). Сином Амона й Мут був бог Місяця Хонсу. Амон, Мут і Хонсу разом складали фіванську тріаду. Оскільки Амон ототожнювався з Міном, до нього додавався епітет «Камутеф».
Уже в Перший перехідний період з'являються перші згадки про Амона не як про самостійне божество, а як про деміурга й верховного бога. З'являється титул «Дружина бога Амона», яким володіли спочатку верховні жриці, а пізніше виключно жінки царського роду. У результаті політичного піднесення Фів у період Середнього царства культ Амона стає відомішим, а за XVIII династії фіванських фараонів стає головним богом. У руслі синкретизму він був ототожнений з древнім геліопольским сонячним богом Ра в образі бога Амона-Ра, царя богів і старшого божества Еннеад.
У період Нового царства жрецтво Амона-Ра зосередило у своїх руках величезні багатства й вплив. Зокрема, він (в особі верховного жерця Хапусенеб) відіграв важливу роль у зведенні на престол жінки-фараона Хатшепсут, що стала одноосібною правителькою завдяки рішенню оракула Амона.
Правління XVIII династії відзначено зведенням величезних храмів Амона в Карнаці й Луксорі, які досягли кращих результатів при Хатшепсут, Тутмосі III, Аменхотепі III й Рамзесі II.
Після провалу спроби фараона Ехнатона заборонити шанування Амона й ввести на заміну культ Атона, наближений до монотеїзму, його наступники Тутанхамон, Ай і Хоремхеб реставрували культи древніх божеств на чолі з Амоном-Ра. Внаслідок цього, позиції фіванських жреців тільки посилилися, що призвело до фактичного встановлення теократії за останніх Рамессидів (XX династія) і сходження на престол Герігора, верховного жреця Амона.
Амон у Куші Редагувати
Після завоювання Єгиптом Нубії (Куша) верховне божество кушитів остаточно ототожнили з Амоном за часів XVIII династії. До I тисячоліття до н. е. культ Амона в цих колишніх південних володіннях Єгипту став ще більш централізованим, ніж у самому Верхньому Єгипті, де більшої популярності набувають Ісіда й Гор. Священним містом Амона в Нубії стала її перша столиця Напата.
Коли нубійський правитель Кашта зійшовся з Шепенупет I, єдинокровною сестрою фараона Такелота III, колишньою «Дружиною Бога» (верховною жрицею Амона), визнав його дочку Аменірдіс I своєю спадкоємицею, що означало початок встановлення контролю Напате над Єгиптом. Фараони XXV (ефіопської) династії всіляко демонстрували свою повагу перед Амоном; після їхнього вигнання з Фів переміщається й найважливіший центр культу Амона. Він набув пошириення в Мерое та Нобатії, що також стали теократичними державами, де ключову роль в ухваленні політичних рішень грав оракул Амона.
Ймовірно, з Нубії й запозичили асоціювання цього бога з бараном, зокрема зображення Амона, спочатку повністю антропоморфного божества (тримає вас людини в довгій короні), у вигляді людини з головою барана із закрученими рогами.
| Амон ієрогліфами | ||
|
Амон в античній літературі Редагувати
Геродот писав, що Амон (гр. Ἄμμων; Аммон) — ім'я Зевса в єгиптян. Піндар написав гімн Амона, називаючи його «владикою Олімпу». Його храм стояв у Фівах, статую бога праці Каламіда в храм пожертвував Піндар. Його тварина — баран. Амона Лівійського зображують з крутими рогами. Згадується Евріпідом. Бог Сонця.
Отримав ім'я від пастуха, який встановив храм у Лівії. За іншими розповідями, Діоніс в Індії (тобто Ефіопії) шукав воду й не знайшов, проте з піску вийшов баран і показав воду. Тоді Діоніс попросив Зевса включити барана в число сузір'їв. Там, де знайшлася вода, Діоніс побудував храм Зевса-Амона.
Оракул Амона віщав, що потрібно віддати Андромеду на поталу потворі.
Відомо, що оракула Амона, розташованого в оазі Сива в лівійській пустелі, відвідав Олександр Великий, який відбив Єгипет від персів, оракул назвав Олександра сином «Зевса-Амона», що додало йому переконаності у власній божественності.
Раціоналістична інтерпретація Редагувати
За раціоналістичною інтерпретацією, Амон — не бог, а древній єгипетський цар. Згідно з Діодором, Рея була першою дружиною лівійського царя Амона, але коли дізналася, що її чоловік зрадив їй з німфою Амальтеєю й у них народився син Діоніс, то втекла до брата Крона й стала його дружиною. Крон, за наполяганням Реї, вів війну за допомогою титанів проти Амона. У наступному бою прихильники Крона перемогли, у той час як Амон, який зазнавав труднощів через недостачу припасів, втік на Крит і одружився з дочкою одного з куретів (які в той час були царями) Криту. Після одруження Амон отримав владу над цими районами й острів, що до цього називався Ідея перейменував на Крит на честь своєї дружини. Згідно зі словами історика Леонтьєва, коли Діоніс правив Єгиптом, Амон прибув з Африки й пригнав йому худобу, за це Діоніс подарував йому землю навпроти єгипетських Фів. Тому скульптори зображують Амона з рогатою головою.
Епоніми Редагувати
Деякі терміни (епоніми) в сучасних мовах походять від імені Амона, який дійшов за допомогою грецької мови у формі «Аммон».
Зокрема це назва вимерлих головоногих амонітів, спіралеподібної форми черепашок, що нагадують баранячі роги, з якими іноді зображувався цей бог.
Інший приклад — аміак, назва якого проводиться від латинського виразу sal ammoniacus («сіль Амона»), оскільки неподалік від храму Амона в лівійській оазі Сива можна було добути хлорид амонію. У спекотному кліматі сечовина (NH2)2CO, що міститься в продуктах життєдіяльності тварин (зокрема, караванних верблюдах, що проходили через оазу, яка була важливим перетином торгових шляхів) розкладається особливо швидко. Одним з продуктів цієї реакції є аміак. За іншими відомостями, аміак отримав свою назву від давньоєгипетського слова, що означає людей, які поклоняються богу Амону. Вони під час своїх ритуальних обрядів нюхали нашатир NH4Cl, який при нагріванні випаровує аміак.
Література Редагувати
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Амон, в мифологии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. Ia. (рос. дореф.)
- Амон, египетское божество // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. — 1908—1913. (рос. дореф.)(рос.)
Посилання Редагувати
- Амон // Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав: Навч. посібник / Омельчук В. В., Ліснича В. М. — Київ : Персонал, 2011. — С. 560.
- Єгипетський бог Амон [ 16 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.
- Геродот. Історія II 42
- Піндар, фр.36 Бергк
- Павсаній. Опис Еллади IX 16, 1
- Тацит. Аннали V 4
- Овідій. Метаморфози V 328
- Евріпід. Алкестида 116
- Нонн. Діяння Діоніса XIII 369
- Павсаній. Опис Еллади IV 23, 10
- Гігін. Міфи 133; Гігін. Астрономія II 20, 3
- Псевдо-Аполлодор. Міфологічна бібліотека II 4, 3; Овідій. Метаморфози IV 669
- Страбон. Географія XVII 1, 43 (стор. 814)
- Курцій Руф. Істория Олександра Великого IV 7, 25-30
- Діодор Сицилійский, «Історична бібліотека» III, 68-71; 74
- Гігін. Астрономія II 20, 4