Евгемери́зм — герменевтична теорія тлумачення міфів, згідно з якою релігія виникла з культу померлих або живих «великих людей». Прихильники евгемеризму вважають, що міфологія і релігія є результатом сакралізації історії. Відповідно до цієї теорії, боги та інші міфологічні персонажі — це фантастично проінтерпретовані реальні особистості, а міфи — трансформовані історичні оповідки. . Народжений у добу античності евгемеристичний погляд на міфологію та релігію, переживши розквіт у часи раннього християнства і в добу Середньовіччя, зберігся до нашого часу і справив відчутний уплив на становлення релігієзнавства як науки.
Вважається, що теорію розробив давньогрецький філософ-утопіст Евгемер (грец. Εὐήμερος), що жив при дворі македонського династа (царя) Кассандра (кінець IV ст. до н. е.). Він написав твір «Святе письмо» («Hiera anagraphe»), який у латинському перекладі Еннія названо «Священною історією».
Суть Редагувати
Історико-релігійні погляди Евгемера збігаються з матеріалістичним світоглядом деяких істориків та філософів Греції класичної епохи. Евгемер розповідає, що під час своїх подорожей він бачив на острові Панхаї біля берегів Аравії старовинне святилище Зевса; у святилищі був золотий стовп з написами, які, нібито, накреслив сам Зевс. Із написів Евгемер довідався про родовід Зевса, одного з нащадків першого володаря землі Урана. П'ять разів об'їхав Зевс усю землю й помер на Криті, де мешканці показували його гробницю. Про інші божества Евгемер теж говорить як про людей, що після смерті були піднесені до рівня богів за свої подвиги й заслуги. Відбита в грецьких міфах послідовна зміна правлінь Урана, Кроноса й Зевса була для Евгемера тільки фантастичним відтворенням спогадів народу про зміни земних добродійників людства. Таке раціоналістичне тлумачення міфологічних образів, а разом з ними й початків політеїстичної релігії дістало назву евгемеризм.
Евгемеризм — герменевтична теорія тлумачення міфів, згідно з якою релігія виникла з культу померлих або живих «великих людей». Прихильники евгемеризму вважають, що міфологія і релігія є результатом сакралізації історії. Відповідно до цієї теорії, боги та інші міфологічні персонажі — це фантастично проінтерпретовані реальні особистості, а міфи — трансформовані історичні оповідки. Евгемеризм не обов'язково пов'язаний із пізнішою раціоналістичною критикою міфологічних і релігійних уявлень.
Приклади Редагувати
Приклади евгемеризмів зустрічаємо в грецькій літературі задовго до Евгемера, що лише підсумував поодинокі спроби зведення богів та героїв до рівня смертних. Згідно з таким тлумаченням, Атлант, який на плечах тримав небо, є астрономом; бог вітрів Еол — мореплавцем, одноокий Поліфем — хитруном, про розум якого символічно свідчить єдине око посеред чола і т. д. Міфи й оповіді про богів та героїв набирають вигляду ймовірних повістей про звичайних смертних. Виклад засад евгемеризму є й в «Історичній бібліотеці» письменника I ст. до н. е. Діодора Сицилійського. Евгемер знайшов активну підтримку в християнських апологетів Лактанція, Августина й інших, для яких він викривав бездоказовість язичницького багатобожжя.
Джерело Редагувати
Антична література: навч. посіб. / Ковбасенко Ю. І. — 2-ге вид., розшир. та доповн. — К.: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2012. — 248 с.