«Альцеста» (грец. Άλκηστις, італ. Alceste, угор. Alkésztisz) — лірична опера на три дії австрійського композитора Крістофа Віллібальда Глюка (нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck). Лібрето італійською мовою написав Ран'єрі де Кальцабіджі (італ. Ranieri de' Calzabigi) за однойменною трагедією Еврипіда. Вперше була поставлена в Бурґтеатрі (нім. Burgtheater) у Відні 26 грудня 1767 року, (Wq. 37). Пізніше Глюк створив французький варіант опери на лібрето Франсуа ле Блян дю Руйє (фр. François-Louis Gand Le Bland Du Roullet), прем'єра якої відбулася у Парижі 23 квітня 1776, (Wq. 44).
| Опера «Альцеста» | |
|---|---|
| італ. Alceste | |
| Композитор | Крістоф Віллібальд Глюк |
| Автор лібрето | Раньєрі де Кальцабіджі |
| Мова лібрето | італійська і французька |
| Джерело сюжету | Алкеста |
| Жанр | опера |
| Кількість дій | 3 Дія (театр) |
| Рік створення | 1767 |
| Перша постановка | 26 грудня 1767 |
| Місце першої постановки | Відень і Бурґтеатр[d] |
| Інформація у Вікіданих | |
| | |
| Альцеста у Вікісховищі |
Дві версії опери Альцеста, італійська і французька, дуже відрізняються одна від одної дійовими особами, сценами, текстами і музикою. Паризька версія вважається важливішою від італійської версії і якраз французька версія, часто перекладалася на німецьку, італійську або англійську мови. Ці вистави успішно ставилися як у XIX, так і XX століттях на головних оперних сценах світу. Опера триває більше ніж дві години.
Дійові особи Редагувати
Французький варіант (1776)
- Альцеста (Alceste), цариця Фессалії (сопрано)
- Адмет (Admète), цар Фессалії (тенор)
- Аполлон (Apollon), (баритон)
- Евандер (Evandre), придворний Адмета (тенор)
- Геракл (Hercule), (бас)
- Герольд (Herald), (бас)
- Танат (Thanatos), бог Смерті (бас)
- Верховний жрець Аполлона (бас)
- Евмеліо, царський син (сопрано)
- Аспазія, царська дочка (сопрано)
- Ісмена (Ismene), прислужник Альцести (сопрано)
- Оракул (Oracolo), (бас)
Прибічники Адмета, жерці храму Аполлона, народ, боги і демони підземного царства (хор).
Сюжет опери Редагувати
Дія відбувається у Фессалії, в стародавні, архаїчні часи.
Дія І Редагувати
На центральній площі в столиці Фессалії, місті Фер, збирається натовп. Городянам стало відомо, що їх доброму і справедливому правителеві, цареві Адметові, жити залишилося дуже мало. Адже він хворий на невиліковну хворобу! Герольд повідомляє цю новину присутнім. Евандер закликає всіх щоб молитися до оракула у храмі Аполлона. Разом з натовпом у храм Аполлона заходить цариця Альцеста, щоб там жертвами і молитвами схилити богів до милосердя. У храмі куряться пахощі, складають жертви Аполлонові. Альцеста схилила коліна перед вівтарем і разом з верховним жерцем благає бога з золотими кучерями допомогти їй. Аполлон почув благання Альцести, вівтар його засвічується, і оракул ухвалює вирок: «Життя Адметові буде збережено, якщо хто-небудь із смертних добровільно погодиться зійти замість нього в царство мертвих». Це викликає великий переляк і народ мовчить. Марно сподівається Альцеста, що знайдеться сміливець, готовий віддати своє життя за царя. Тоді вона вирішує: «Життя без коханого ображає саме життя». Вона готова померти, щоб врятувати чоловіка. «Твоя жертва прийнята богами!» — проголошує верховний жрець.
Дія ІІ Редагувати
У густому лісі богів пекла, Ісмена розпитує Альцесту, чому вона хоче покинути чоловіка та дітей і Альцеста розповідає йому про свої наміри. У палаці Адмета пишно святкують його одужання. Цар дякує придворному лікареві. Проте його наближений, Евандер попереджає його — згідно з волею богів жити він буде лише в тому випадку, якщо за нього помре хтось інший. Адмет одужує на радість усієї Фессалії, отже, хтось пожертвував собою заради короля. У залу в глибокій скорботі входить Альцеста. Їй важко розлучатися з улюбленими дітьми, але вона повинна виконати свій обов'язок! Адмет випитує у неї, яка причина її печалі, і цариця признається йому: вона віддасть своє життя, щоб врятувати дорогого для неї чоловіка. Альцеста прощається з дітьми. Адмет приголомшений, він не спроможний прийняти таку жертву. Але вирок богів уже оголошений, Альцеста повинна померти. Тоді цар вирішує піти разом з нею у світ тіней, похмуре підземне царство Аїда.
Дія ІІІ Редагувати
Народ збирається на головній площі Фера. Боги невблаганні. Люди оплакують трагічну долю Адмета і його вірної дружини, Альцести.
Біля входу в Підземне царство завмерла зі страху Альцеста. Адмет пробує відрадити її, але вона жертвує собою для любові. Як же жорстоко з боку безсмертних богів позбавляти її життя у розквіті краси і молодості! Десь поруч дзюрчить струмок у царстві Аїда, закликає її увійти. Пора! Але тут раптово лунає хор тіней з похмурого Аїду: «Почекай ще трохи. Не поспішай. Дочекайся ночі!». З'являється Адмет. Він готовий піти за коханою Альцестою навіть у скорботне Царство мертвих. Але з мороку виступає бог смерті Танат. Він оголошує, що присуд богів лягає тільки на Альцесту і забирає її з собою. Адметові ж подароване життя, він повинен поважати волю безсмертних і повернутися. Альцеста прощається з чоловіком і йде в Підземелля.
В міських воротах з'являється великий герой Греції, Геракл, близький друг Адмета. Вже давно він обіцяв відвідати Фессалію і погостювати у царя і його прекрасної дружини. Дізнавшись про страшну долю, присуджену богами його друзям, Геракл присягається захистити їх від злої Долі і обіцяє перемогти смерть. Геракл спускається в Аїд. У жорстокій і страшній сутичці з Танатом він перемагає і повертає Альцесту до життя, хоч зараз Альцеста виглядає майже божевільною.
Небеса відкриваються, спускається Аполлон і проголошує, що боги надали Альцесті та Адметові можливість жити як нагороду за їх вірну любов. Він благословляє їх шлюб на довгі роки у світі, у якому, здається, нема смерті. Опера закінчується радісним хором.
Примітки Редагувати
- ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
- Глюк Крістоф-Віллібальд [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Література Редагувати
- Кун М. А. Легенди і міфи стародавньої Греції. — К., 1967. — С. 456.
- Hayes, Jeremy, «Alceste (ii) ('Alcestis')», in Sadie, Stanley (ed.), The New Grove Dictionary of Opera, Grove (Oxford University Press), New York, 1997, I, pp. 62–70, ISBN 978-0-19-522186-2