Ізки

І́зки — село в Україні, у Хустському районі Закарпатської області. Входить до складу Пилипецької сільської громади.

село Ізки
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Хустський район
Громада	Пилипецька сільська
Основні дані
Населення	1250 (2018)
Поштовий індекс	90020
Телефонний код	+380 3146
Географічні дані
Географічні координати	48°39′05″ пн. ш. 23°21′58″ сх. д. / 48.65139° пн. ш. 23.36611° сх. д. / 48.65139; 23.36611Координати: 48°39′05″ пн. ш. 23°21′58″ сх. д. / 48.65139° пн. ш. 23.36611° сх. д. / 48.65139; 23.36611
Середня висота над рівнем моря	541 м
Водойми	р. Репинка
Місцева влада
Адреса ради	90020, Закарпатська обл., Міжгірський р-н, с. Ізки
Карта
Ізки
Ізки
Мапа
Ізки у Вікісховищі

Географія

Відстань до райцентру Міжгір'я (колись Волове) — 22 км, до залізничної станції Воловець — 18 км.

Село розкинулось у долині річки Репинки. На південний захід розташований головний хребет масиву Полонини Боржави з вершинами Руський Вирьх, Магура-Жиде і Граб, на північний схід — Верховинський Вододільний хребет з вершинами Мідяницька та Жид.

Історія

Вперше згадується в письмових джерелах у 1463 році.

В угорських грамотах згадка - 1600: Izka (Bélay 155), 1605: Iszka (uo.), 1725: Izka (Revizki), 1773: Iszka, Izok (LexLoc. 134), 1808: Iszka, Izka, Izky (Lipszky: Rep. 264), 1828: Iszka, Izok (Nagy 196), 1838: Iszka (Schem. 61), 1851: Iszka (Fényes 2: 138), 1913: Iszka (Hnt.), 1944: Iszka, Изки (Hnt.), 1983: Ізки, Изки (ZO).

Колись в часи Олекси Довбуша на місці села Ізки була така вузька дорога, що коли нею їхали, з каміння аж іскри сипалися. Коли опришки проїхали сюдою, то із здивуванням відмітили: «Дивись, іскри!» А село, що потім виросло при дорозі, назвали Ізками — від іскор.

У минулому Ізки було місцем відпочинку гірських вівчарів та жителів довколишніх поселень, які прямували сюди до природного джерела «Зимівкова криниця». Тут починається потічок, який у селі називають Волоським потоком (очевидно, тому що в XII—XVI ст. сюди виганяли на водопій волів, що паслися в навколишніх горах Голиці та в підніжжі Мідяницької Ялини). Уздовж потічка селились скотарі, а теметів мали на вершині Спаровані, поблизу гори Осовня. За часу Першої світової війни по верху гори Голиця проходила лінія оборони: ще в 1960-х роках були добре збережені окопи та оборонні рови, але згодом їх переорали.

На початку сільського кладовища-теметова зістались могили, де були перші поховання, у тому числі воїні, загиблих під час Першої світової війни.

До 2000 року село вже було оточене вирубками, почалася масштабна вирубка лісу, що спричинило зсуви. Від зсуву постраждала криниця, якій місцеві жителі приписували цілющі властивості.

У селі було мінеральне джерело, воду з якого використовували місцеві жителі. Свого часу було розроблено план будівництва дільничної реабілітаційної лікарні, проте цей задум так і залишився на рівні теоретичних розробок.

За всю історію у селі не було погромів і демонстрацій. Ізки чинили опір сталіністам, тут не було організовано Комуністичної партії, натомість діяла хата-читальня, у якій працювала «Просвіта». Секретарем читальні був у свої молоді роки Степан Бобинець, який із братами організував театральний гурток, де грали донька Донського, Петро Бобинець, Михайло Гавріш та інші односельці. Багато ізківчан знали декілька мов: італійську, чеську, фламандську тощо.

Радянські часи 1944—1991

За часи колективізації та колгоспного господарювання було викорчувано навколишні ліси і джинятники (зарості ялівцю) та переорано лінії оборони — окопи.

Окупаційна радянська влада розпочала насильну колективізацію та організацію колгоспів. Це спричинило занепад культури: комуністи приходять у село, забороняють греко-католицьку церкву, руйнують хрести, будують будинок культури і встановлюють бюст Леніна та обеліск слави перед сільською радою. За нової влади жителі села були зобов'язані працювати за нормодень, який нічим потім не оплачувавсь.

Село постраждало внаслідок Голодомору 1946—1947. Під час Другої світової війни у «добровольці» було відправлено чимало ізківчан, які після повернення з війни хоч із численними відзнаками, не мали жодних пільг.

У 1960-х рр. військова нагорода знайшла свого героя — Луку Петровича Бобинця, проте він сказав, що замість неї волів би міх борошна, бо не має чим годувати дітей: на знак протесту він відмовився від заслуженого військового ордена.

Ізківське лісництво на той час має 4051 га лісових масивів, флористичний заповідник — природний сосняк площею 25,5 га. В Ізках було заплановано будівництво середньої школи, проте її починають будувати на початку сусіднього села Пилипець.

В часи комунізму в селі організовано колгосп «Заповіт Ілліча», якому було передано 750 га орної землі, 2309 гектарів сінокосів і пасовищ. На цій основі розвивалось м'ясо-молочне виробництво.

За національним складом у селі жили українці — до приходу Радянської влади в паспортах мали записане — русин (місцеві мешканці належать до етнічної групи бойки). В селі також жило декілька родин євреїв, яких у 1939 році угорці вивезли з села, а в їхніх будинках потім радянська влада розмістила аптеку, пошту, школу, лікарню та дитячий садок. У селі біля церкви була єврейська бужня (молитовний дім).

У часи радянської влади в селі побудовано школу і будинок культури, де зараз розміщена і сільська рада. У восьмирічній школі навчалося на той час 105 учнів, працювало 17 учителів.

Присілки

Матачів

Матачів - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Об'єднане з селом Ізки  рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

ПЕрша згадка 1745: Motacsova (Mikovinyi), 1780-1: Matocsol, Mátácsul (MTH. 32), 1789: Matacso, Marocso (uo.), 1804: Motacso (Korabinszky), 1808: Matocsol, Matocsul (Lipszky: Rep. 416), 1828: Matatsó (Nagy 200), 1892: Matacsó (Hnt.), 1898: Matacsó (Hnt.), 1907: Matacsó (Hnt.), 1913: Matacsó (Hnt.), 1944: Matacsó, Матачивъ (Hnt.), 1967: Матичів (ZO).

Дзвіниця. 1922, 1952.

Місцевий переказ твердить, що відома церква в Ізках була перенесена туди з Матачова. Пароха матачівського о. Василя Денечка згадують у написі на церковній книзі в Новоселиці в 1738 р.

Найдавнішою пам’яткою села є кам’яний придорожній хрест. Коли в 1950-х роках хресту загрожувало зруйнування, селяни перенесли його до дзвіниці у верхній частині села. Тепер на старому місці поставлено новий хрест. Традиційну двоярусну дзвіницю спорудив у 1922 р. місцевий майстер Яків Баник. Близько 1952 р. дзвіницю переробили і зробили вищою. Дехто каже, що тоді збудували нову дзвіницю.

Близько 1988 р. шатровий дах і опасання перекрили бляхою. Всередині зберігаються два дзвони – один виробництва ужгородської фірми “Акорд” з 1926 p., а інший відлитий 1817 р. у Пряшеві (майстри Павло ПІміц та Франц Легерер) на замовлення Максима Поповича.

В селі-присілку функціонує сироварня, гірськолижний витяг, навчальна пасіка

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 825 осіб, з яких 396 чоловіків та 429 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 806 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,38 %
російська	0,49 %

Відомі люди

• Довбак Адальберт  — український політичний діяч, депутат Сойму Карпатської України. Помер та похований у селі.

Виходець із села — ізківчанин Мишанич Юрій, очолював медичне училище, а потім — філіал медичного вишу в Мукачові. Степан Бобинець майже 20 років очолював деканат РГФ Ужгородського державного університету. Ізки мали й свого професора — лікаря-рентгенолога Ф. Ф. Теличка. Лікар-невролог Дуда очолював неврологічну службу Свалявського району.Виходець із Ізок Михайло Степанович Бобинець закінчивши клінічну ординатуру на кафедрі неврології № 2 Київського Інституту удосконалення лікарів очолював поліклінічну-неврологічну службу в м. Мукачево, в 1995 переходить на роботу лікарем -неврологом в Словаччину -Свидник, а згодом Пряшів. З 22 серпня 2004 року до тепер(2017) очолює лікарське товариство українців-русинів в Словаччині.(м. Пряшів). Головним аптекарем у Мукачеві довгий час був Василь Корда, його дочка Ірина — кандидат філологічних наук.

• У Ізках народився художник Микола Медвецький (1930—2007).

• Гавриш Володмир Михайлович (*27.01.1955, с. Ізки Міжгірського району Закарпатської області) — український економіст, державний службовець, громадський діяч. Закінчив Чернівецький державний університет (1983) (нині — національний університет імені Юрія Федьковича) та Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету(1996). Працював у партійних, державних органах, майже 15 років — у Чернівецькій обласній державній адміністрації: заступник начальника управління з питань державних корпоративних прав, заступник начальника Головного управління економіки, заступник директора — начальник управління соціально-економічного розвитку Департаменту економічного розвитку. Після виходу на пенсію працював помічником-референтом директора Чернівецької дирекції УДППЗ «Укрпошта», з вересня 2017 року — заступник директора Чернівецької дирекції ПАТ «Укрпошта».
• Сенько Василь Михайлович (* 1941) — український художник

11 грудня 1962 році в Ізках народився Мічак Володимир Федорович майстер спорта СРСР у важкій атлетиці. Під час проведення у Львові у 1984 році Всеукраїнської спартакіади вищих навчальних закладів здобув дві медалі: золоту за ривок 125 кг та срібну за суму у двоборстві 277,5 кг зараз(2017)вчитель інформатики в Пилипецькій ЗОШ І-ІІІ ст. Уроженки Ізок Анна Михайлівна Бобинець 1928 р.н. та Софія Мочкош (Дубанич) отримали звання Героя Соціалістичної Праці з врученням Золотої зірки 1971 рік. Анна Михайлівна Бобинець була обрана депутатом Верховної Ради УРСР VIII скликання 1971—1975 рр.

Туристичні місця

Церква Св. Миколи Чудотворця

• Церква Св. Миколи Чудотворця. Початок XVIII ст., перебудована у 1798 році. У 1751 році в Ізках були три дерев'яні церкви, з яких горішня присвячена Благовіщенню Пр. Діви Марії (115 вірників), середня — св. Параскевії і долішня — св. Миколаю (105 вірників). Церква св. Миколи Чудотворця. Початок XVIII ст., 1798 У 1751 р. в Ізках були три дерев'яні церкви, з яких верхня присвячена Благовіщенню Пр. Діви Марії (115 вірників), середня — св. Параскевії і нижня — св. Миколаю (105 вірників). Церкву в Ізках ремонтували 1751 р., отже, вона була збудована на початку XVIII або ще в XVII ст., а 1798 рік є роком перебудови церкви. У 1801 р. записано, що Ізки з філією в Матачові мають «церкву отповідну для 300 вірників, у добром состояню». Первісно церкву збудували із смерекових брусів у бойківському стилі з трьома верхами. На це вказують певні елементи всередині споруди. Нині церква є класичним взірцем верховинського бароко. Чудово скомпоновано об'єми нави, вівтаря і високої вежі. Барокове завершення турні чітко розроблено на яруси. Випуски вінців зрубів цікаво профільовані, гарна аркада ґанку тепер схована за дощаними стінами. У храмі зберігається чудова ікона Богоматері XVI ст., названа київським ученим Г. Н. Логвиним «Закарпатською мадонною». На жаль, весь старий живопис храму нещадно замальовано приблудними «художниками». У 1991 р. на башті з'явилася бляха, отже, незабаром може бути знищено і зовнішній вигляд храму. Біля церкви стоїть дерев'яна дзвіниця архаїчної форми і чудових пропорцій. Це єдина в Закарпатті дзвіниця такого типу. Споруда — каркасна, широка основа переходить вище опасання у високий стрункий об'єм. Голосницями служать вікна, а також низенька аркада. Художньо бездоганно вирішено шатровий дах дзвіниці з одним заломом. Про дзвіницю, як і про церкву, не дуже дбають. Люди ремонтують її, як уміють. Нижній ярус уже обшито бляхою. Різні написи донесли до нас імена причетних до створення церкви людей: поверх ікон празникового ряду — «Сие помалова до стой церкви оувесь сей столецъ сщникъ їерей Макъсимъ Марусиничъ со женою своею Парацею и со чади своими…»; на рамі та іконі Тайної вечері — «Сию икону справил рабъ бжїй їреї Григорїи Лучинецъ | изъ своїмъ сномъ и дїікономъ Петромъ | за своє отпущенїе гріховъ и за свїхъ родчївъ | місяці септевріі дні КЕ (25) року божого перва тїсіча | ΨЛ (1730)»; на іконі Богоматері — «Петро поп Келечинский | коупил сию иконо | за отпущенїе | гріховъ»; на іконі св. Миколи — «Изволєниємъ отца и совершениемъ сина и поспішением стаго дха сию икону |…авил рабъ раб бжи свщенни їерей Петро Кривяничич из отцем своим Ивашком и маткою своею Настасею | и женою своею Мариею за доброе здравие и за отпущение гріховъ своихъ». Служебник купив 8 лютого 1718 р. Чечур Василь. Трифологіон купив Тимко Гаджеґа з дружиною Настасією 1743 року в Федора Натановича для нижньої церкви св. Миколи. — в храмізберігається ікона «Закарпатська Мадонна» — У селі біля церкви була єврейська бужня (молитовний дім).
• Курорт Ізки — відпочинково-оздоровчий, гірськолижний курорт. Розташований біля підніжжя гори Магура-Жиде. Включає готельний комплекс, побудований із дерев'яного зрубу, має два ресторани: «Колиба» — ресторан національної кухні, «Магур» — ресторан європейської кухні. Курорт обслуговують два гірськолижні підйомники. Спуски характеризуються як легкі та середньої складності, ширина траси місцями сягає 200 м. На трасах є штучне засніження і ратрак, а також прокат спорядження і школа лижників.
• Пам'ятка природи «Сосна звичайна».
• Гірський кришталь (рос. горный хрусталь, англ. rock crystal — мінерал класу силікатів, прозора безбарвна відміна кварцу. Зустрічається в пустотах, у гідротермальних та альпійського типу жилах у вигляді поодиноких кристалів, іноді друз. В давнину гірський кришталь приймали за скам'янілий лід, так як знаходили його високо в горах, де лежать вічні сніги, та й сама «холодність» каменя служила тому. У природі кварц зустрічається у вигляді добре сформованих кристалів різного кольору (мармароський «діамант»), друз (гірський кришталь, аметист). До приховано кристалічних різновидів відносяться халцедон, яшма, до аморфних — опал. Однак найбільшою популярністю користуються так звані мармароські «діаманти». У літературі вони вперше згадуються в 1791 році І. Фігтелем
• Цвинтар Першої світової війни.
• За часу Першої світової війни по верху гори Голиця проходила лінія оборони: ще в 1960-х роках були добре збережені окопи та оборонні рови
• «Зимівкова криниця»
• Мінеральне джерело, воду з якого використовували місцеві жителі. Свого часу було розроблено план будівництва дільничної реабілітаційної лікарні, проте цей задум так і залишився на рівні теоретичних розробок.
• Флористичний заповідник — природний сосняк площею 25,5 га.
• Кам'яний придорожній хрест Матачів

Див. також

• Ізки (курорт)

Примітки

1. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. 
2. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. 
3. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. 

Джерела

• Церква і дзвіниця в селі Ізки на сайті «Дерев'яні храми України» [ 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]

Неможна не реагувати на Пилипецька школа відзначила ювілей.

50 роки для  Міжгірщини запамятались як роки терору, гноблення і голоду. Радянська влада робила  все  для того, щоб покінчити з найвіддаленішим вогнищем  свободи.Тому то протягом 40-50 років минулого століття на Закарпаття було направлено 5 тисяч вчителів, з яких 400 — на Міжгірщину (на той час Волівський округ). Закарпаття тоді було закритою зоною. В'їзд і виїзд за його межі дозволявся лише за спеціальними пропусками. Вчителям самовільно заборонялося покидати місце роботи. Лише з 1953 року, коли після смерті Сталіна скасували цю заборону, розпочався масовий виїзд вчителів у свої області.

Комуністів дратувало те , що в Ізках продовжує існувати вогнище Просвіти  на чолі з  її секретарем Степаном Петровичем Бобинцем. І щоб протиставити Ізківській  інтелігенції вирішили  освітній заклад будувати  на  початку с.Пилипець ,а Степана Петровича викликали  в КГБ і сказали  якщо ,,пікнеш,, щось то не  тільки ти ,але  і вся  твоя родина від якої  було  забрано ввесь  господарський  ременент ,відібрано  земельні ділянки  ,лісні  ділянки,-будуть відправлені  в Сибір.До цих пір, не відкриті  списки бувших співробітників  цієї злочинної  організації  яка  за  цей час все  зробила , щоб багато матеріалів  було знищено.І  тому  то важко зараз тикнути  писком   тому чи  іншому  ,- ось дивись  що  тут написано.Це  ти  знищував нашу  мову,нашу культуру  нашу  релігію.Так до нас в Закарпаття  прислали  цілу армію пропагандистів  Совіцького міру як  зараз  засилають русского міра це  люди не європейської  культури,не  нашої мови і не  нашої  релігії. Пилипець Ізки Ростока  ... це були всі грекокатолики !!!!!.А як  вони  служили свому вождю я  колись  писав  спогади  мого  стрика Федора  який  в селі один  з перших  займавсь фотографією,На той час це заняття  було рідкісне і цікаве.І  ось одного  разу  один з  вищезгаданих "просвітителів" попросив  мого стрика  прийти  до нього  додому і  вказати йому,навчити  його проявляти  фотоплівки  і печатати  фотографії.Стрико був  веселої і добродушної  душевно поваги.Прийшов  до "просвітителя".Зрядили  в приміщенні  маленьку  лабораторію-темну  кімнати ,приправили  хімічні ванночки в яких  потрібно проявляти  фотографії.Робота  пішла  і  слово по заслово цей "просвітянин" говорить: -Слухай Федоре, а  ти мені  не скажеш  чим  зайняті ті  Ізківчане ?.Чому   вони не хотять нашого  батюшку? А де вчились ті Гойчуки, Тарчинці, Гавриші, твій брат. Чому  вони не  хотять всупати  в  колгосп. Та "просвітянин" не на того натрапив-стрика  примусово  бувша угорська   влада  забрала в  армію, але він  там не  хотів розмовляти  угорською  і  його відправили  на примусові  роботи. А старший  брат Лука був  "добровольцем" радянської армії  мав багато  найвищих  бойових нагород а таких в селі  було  мало - тому то кагебісти  обережно обходили  таких  людей. Нерви стрика  не  витримали він  встав ,взяв  свого співрозмовника  за шию  і сказав-Ми тут  тільки вдвох  і  в темній  кімнаті.Я  зараз задушу тебе  паскудо , але  доносити на своїх  односельчан не буду.З того то часу в слі стало  тихіше. Менше людей  визивали  в органи. Певно кагебіські  доноси  стали дещо  мирнішшого  змісту.

Я не  можу конкретно  вказати , що цей  чи цей був члено  КГБ але знаємо, що  ні  одного з наших земляків  не поставилиб директором чи навіть бригадиром в  колгоспі  якщо він не був  прихильником радянської-комуністичної  владию.Не  хочу вірити що людина  яка  мала журналістичну освіту не змогла  себе  проявити в Києві,  але йде  в  відсталі райони Закарпаття де  в 50 роки  був голод про який  не  згадують навіть істолрики Закарпаття.

Ось яка  історія побудови СШ в  Пилипці.Ця школа  географічно  повинна була  будуватись в  Ізках та ізківчане  не  підтримували Совіцький  мір,російську православію -навколишні  села Подобовець, Ростока, Келичин, Репинне  це грекокатолики. Та пройшов час  і русский  мир пустив  свої  щупальця й  сюди  у всіх  цих  селах як  гриби  ростуть русские православні  храми.Ось і тому то не   в Ізках а в Пилипці регіструють ОТГ куди  відносять і Ізки. Тут продовжується  вплив  бувших комуністичних прихвостів,  уже  їх синочків.Тому то і  надалі  нехтують географічним  розташуванням Ізок. Надіюсь що  керівник  президентської адміністрації  зацікавиться історією  села і  перенесе адміністрацію  обєднаної громади в  Ізки де  є восьмирічна  школа яка може добудуватись і  стати СШ є прекрасний  будинок  культури який  може  стати головним  офісом РОГ.Потрібно  починати будувати Поліклініку.-А тих  хто  продав  і знищив Ізківську  лікарню  потрібно запитати на  яких основах  вони  це зробили.

  Історія  йде  пружинним  кільцем-Ніхто не забутий,ніщо не забуте.

З повагою Михайло Бобинець