Ян Кобилянський (пол. Jan Kobylański; 21 липня 1923, Рівне — 27 березня 2019, Монтевідео) — польський підприємець, мешкав в Уругваї, дипломат, в'язень німецьких концтаборів, засновник та президент у 1993–2016 роках Союз польських асоціацій та організацій Латинської Америки (USOPAL).
Ян Кобилянський пол. Jan Kobylański | |
Народження: | 21 липня 1923 Рівне, Ровенський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка |
---|---|
Смерть: | 27 березня 2019 (95 років) Монтевідео, Уругвай |
Країна: | Республіка Польща |
Нагороди: |
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. |
Життєпис ред.
Ян Кобилянський народився у родині адвоката Станіслава Кобилянського та його дружини Цецилії.
Під час Другої світової війни він був заарештований гестапо, а потім ув'язнений у місті Павяк, звідки в жовтні 1943 р. був відправлений до Освенціма-Біркенау. Йому дали номер табору 156228. Під час війни він також перебував у концтаборах Маутхаузен-Гузен, Дахау та Грос-Розен. Навесні 1945 року він став вільним після звільнення К. Л. Дахау американськими військами.
Після війни Ян оселився в Італії, де в 1950 році закінчив навчання менеджерів у Вищій торговій школі в Мілані. З 1950 по 1952 рік працював на метал-обміннику в Цюрі. Він також займався виробництвом зубних щіток, торгівлею побутовою технікою та виробництвом сталевих виробів. У 1952 році він прибув до Парагваю, скориставшись програмою президента Федеріко Чавеса щодо привезення 18 000 сімей з Європи. Він також був поштовим радником міністра зв'язку Парагваю. Кобилянський брав активну участь в Олімпійському комітеті Парагваю. З 1974 по 1989 рік був парагвайським консулом на Канарських островах. У 1981 році почав займатися бізнесом в Уругваї, де потім влаштувався.
У 1957 році Ян Кобилянський став заступником голови Товариства польської діаспори в Парагваї, а в 1988 році — головою Союзу поляків Аргентини. Того ж року він став президентом Товариства Росії Юзефа Пілсудського в Монтевідео. У 1993 році він був співзасновником Союзу польських товариств та організацій Латинської Америки. Потім він став президентом цієї організації. У 1989 році його призначили почесним консулом Польщі в Аргентині, а потім в Уругваї. У 2000 році міністр Владислав Бартошевський звільнив його з цієї посади після звинувачень в антисемітизмі, висунутих колишніми польськими послами в Уругваї та Коста-Риці — Ярославом Гугалою та Ришардом Шнепфом.
Досягнення ред.
Ян Кобилянський є засновником та покровителем школи на Підляшші. Він став членом Комітету захисту доброго імені Польщі та поляків. У жовтні 2011 року Ян став почесним президентом асоціації. Автор книг на філателістичну тематику та книги про миротворчу діяльність Ватикану. Власник, президент та директор десятків міжнародних торгових компаній (включаючи друк поштових марок та карбування монет). Консул Парагваю в Санта-Крус-де-Тенеріфе, Канарські острови та колишній почесний консул Польщі в Уругваї..
Відзнаки ред.
У 1995 році Ян Кобилянський був нагороджений Хрестом Освенціма. Також його вшанували Великим орденом св. Зигмунта, Почесний хрест ветеранів боротьби за незалежність, медаль Polonia Mater Nostra Est (2003), золота медаль Парагвайської олімпійської асоціації та золота медаль за послуги Парагваю.
Суперечки ред.
Заяви в пресі ред.
У 2001 р. у статті «В'язень № 156228», опублікованій у Речі Посполитій, Ганна Войслав першою в Польщі оскаржила офіційну біографію Кобилянського, вказавши на відсутність слідів його присутності в архіві табору та заперечуючи правомірність нагородження Яна Кобилянського хрестом Освенціма. У 2005 році Міколай Лізут, журналіст Gazeta Wyborcza, звинуватив Кобилянського у підробці довідки про його перебування в концтаборі та використанні особи Януша Кобилянського, народженого чотирма роками раніше. Ця стаття була написана разом з Ганною Войслав, яка підписалася як Ганна Рекман. У 2005 р. Журналіст „Rzeczpospolita” Єжи Моравський звинуватив Кобилянського (який на той час мав вживати ім’я Януш) у співпраці з нацистами під час окупації Польщі під час Другої світової війни, в тому числі в передачі сім’ї Сенкер офіцерам Гестапо, що він заперечив.
Декларація IPN на ред.
Як наслідок повідомлень у пресі, слідчий відділ Інституту національної пам'яті проводив процедуру перевірки у цій справі з осені 2004 року до січня 2007 р. У квітні 2006 р. керівник слідчого відділу Інституту національної пам'яті Вітольд Кулеша повідомив, що «до цього часу не знайдено доказів». У січні 2007 року Комісія філії з питань переслідування злочинів проти польської нації у Варшаві винесла рішення про відмову у порушенні розслідування з цього приводу. Згідно з висновками прокурора, інформація про те, що Ян Кобилянський був винуватцем передачі офіцерам гестапо родини Сенкер, не може бути підтверджена. У березні 2007 року Анджей Арсенюк, прессекретар IPN, спростував твердження Gazeta Wyborcza про те, що сім'я Сенкер померла в гетто або Треблінці, і що ця смерть була наслідком доносу Кобилянського.
Позови про наклеп ред.
Наприкінці листопада 2008 року Ян Кобилянський подав приватний обвинувальний акт проти 19 політиків та журналістів, звинувачуючи їх в наклепі. Він вимагав, щоб кожен з відповідачів виплатив 100 тисяч злотих на благодійність. Кримінальне провадження у цій справі розпочалось у березні 2009 року окружним судом у Варшаві і було остаточно припинено в грудні 2011 року через строк позовної давності щодо всіх дій, скоєних Кобилянським до 16 обвинувачених.
У липні 2010 року Ян Кобилянський звернувся в суд за наклеп на Радослава Сікорського. У березні 2012 року суд відхилив цей позов, зазначивши, що «не було порушення особистих прав позивача». Суд вважав, що судовий розгляд безперечно демонстрував антисемітські погляди Яна Кобилянського. Суд охарактеризував заяви Яна Кобилянського та організації, яку він очолював, як відверто антисемітські та перевищують допустиму межу критики конкретних осіб. 23 січня 2013 року Апеляційний суд у Варшаві відхилив апеляцію, зазначивши, що «називання позивача антисемітом було в межах допустимої критики, а через правдивість визначення позивача (оскільки він є антисемітом) не порушувало його особисті права».
Примітки ред.
- (pl-PL) , 28 березня 2019, архів оригіналу за 29 червня 2019, процитовано 11 жовтня 2020
- (пол.), архів оригіналу за 3 вересня 2019, процитовано 11 жовтня 2020
- [1], Michał Wilgocki, "Nie żyje Jan Kobylański, polonijny biznesmen związany z Radiem Maryja"
- (pl-PL) , 10 грудня 2016, архів оригіналу за 3 липня 2019, процитовано 11 жовтня 2020
- ↑ Agata Judycka, Zbigniew Judycki, Polonia. Słownik biograficzny, Wydawnictwo Naukowe PWN, 2000.
- [2], Adam Cyra, "Jan Kobylański jako więzień KL Auschwitz"
- Decyzja Kierownika Urzędu do Spraw Kombatantów i Osób Represjonowanych Wiktora Spirydonowicza z 22 października 2007 roku o przyznaniu Janowi Kobylańskiemu uprawnień kombatanckich.
- ↑ . 8 września 2009. Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
- . 10 listopada 2000. Архів оригіналу за 29 березня 2019. Процитовано 11 жовтня 2020.
- Informacje w bazie spisszkol.eu [ 11 жовтня 2020 у Wayback Machine.].
- . Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
- . Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
- M.P. z 1997 r. nr 29, poz. 271.
- ↑ . 26 kwietnia 2001. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 11 жовтня 2020.
- . Архів оригіналу за 5 грудня 2008. Процитовано 11 жовтня 2020., usopal.blox.pl [dostęp 27 sierpnia 2011].
- . 19 marca 2005. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 11 жовтня 2020.
- Zeznania Pana Prezesa Jana Kobylańskiego. 13 listopada 2010.
- IPN – przegląd mediów [ 5 березня 2012 у Wayback Machine.].
- . 15 marca 2007. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
- 22 marca 2007. Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
- . 27 listopada 2008. Архів оригіналу за 14 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
- . 29 marca 2009. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 11 жовтня 2020.
- . 16 grudnia 2011. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 11 жовтня 2020.
- . 29 lipca 2010. Архів оригіналу за 1 серпня 2010. Процитовано 11 жовтня 2020.
- . 27 marca 2012. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
- . 27 marca 2012. Архів оригіналу за 29 березня 2019. Процитовано 11 жовтня 2020.
- Wyrok Sądu Apelacyjnego w Warszawie I ACa 1023/12 [ 17 жовтня 2020 у Wayback Machine.] orzeczenia.ms.gov.pl.
Посилання ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ян Кобилянський