Монофтонгізація дифтонгів — праслов'янська фонетична зміна, що полягала в переході дифтонгів у (монофтонги) у положенні перед приголосними і наприкінці слова. У відкритих складах (перед голосними) відбувалося розщеплення дифтонгів — перетворення на пари «голосний-приголосний». Можливо, ці явища були спричинені (тенденцією до зростаючої звучності).
Процес монофтонгізації дифтонгів охопив період І-ІІ ст., тобто відбувався в середньопраслов′янський період.
Наслідки злиття двох якісно різних звуків в одному та монофтонгізації чи розщеплення дифтонгів у різних фонетичних умовах наявні в сучасних слов'янських мовах у вигляді різноманітних (фонемних чергувань). А оскільки з погляду сучасної мови появу фонемних чергувань позиційними умовами пояснити неможливо, такі чергування називають .
Суть явища
Рання праслов'янська мала у своїй фонетичній системі кілька дифтонгів (*ai̯, *au̯, *ei̯, *eu̯, *oi̯, *ou̯), успадкованих від (праіндоєвропейського мовного стану). З початком тенденції до зростаючої звучності і дії (закону відкритого складу) дифтонги зникли: закритих складах вони злилися у монофтонги, у відкритих розпалися на два окремих звуки.
Якщо дифтонг перебував у закритому складі (перед приголосним або наприкінці слова), артикуляції його складових зливалися в одну. Таким чином утворювалися нові звуки:
- *ai̯ > ;
- *au̯, *ou̯ > *u (*sūnou̯ > *synu — «сину»);
- *ei̯ > *i (*vei̯ti > *viti — «вити», «звивати»; *bei̯ti > *biti — «бити»);
- *eu̯ > *ju: *reu̯ti > *rjuti (староцерк.-слов. рюти — «ревти», «ревіти»);
- *oi̯ (у (висхідній інтонації)) > : *koi̯na (пор. лит. kaina) > *kěna > *cěna («ціна»), *poi̯ti > *pěti («співати», «пі́ти»);
- *oi̯ (у (спадній інтонації)) > *i: *stoloi̯ > *stoli («столи»), *vьl̥koi̯ (пор. лит. vilkai, грец. λΰκοι) > *vьl̥ki > *vьl̥ci («вовки»).
Стадії переходу
(А. Мейє) вважав, що при монофтонгізації дифтонги *oɪ̯ і *eṷ пройшли через стадії *eɪ̯ і *joṷ відповідно. (С. Б. Бернштейн) не погоджується з подібним поясненням розвитку *oɪ̯.
Хронологія
Монофтонгізація дифтонгів відбулася після переходу (*ū) > (*y) у результаті (якісного вирівнювання голосних), оскільки новий *u дифтонгічного походження уникнув цього перетворення. (Ю. В. Шевельов), навпроти, висловив думку, що на момент монофтонгізації дифтонгів *ū вже встигло змінити свою якість, але не встигло перейти в *y.
На думку (З. Штібера), перехід *eu > *ju стався раніше, ніж зміни *sj > *š та *zj > *ž. Про це свідчить факт зміни (пра-і.є.) *seu- у прасл. šujь («лівий») без переходу u в i, як у *sjuti > *šiti («шити»). Ю. Шевельов вважав, що ці процеси відбувалися водночасно.
Розщеплення дифтонгів
Якщо дифтонг перебував у відкритому складі (перед голосним звуком), він розпадався на два окремих звуки, з яких останній ставав приголосним і відходив до наступного складу:
- *ai̯ > *aj;
- *au̯ > *av;
- *ei̯ > *ěj, *ьj (*vei̯ǫ > *vьjǫ — «в'ю»; *bei̯ǫ > *bьjǫ — «б'ю»);
- *eu̯ > *ev (*reu̯ǫ > *revǫ — «реву»);
- *oi̯ > *oj (*poi̯ǫ > *pojǫ — «співаю», «пію»);
- *ou̯ > *ov (*sūnou̯ī > *synovi — «синові»).
Перетворення праіндоєвропейських дифтонгів в інших індоєвропейських мовах
Окрім праслов'янської, монофтонгізація дифтонгів проходила і в інших індоєвропейських мовах, хоча в них цей процес відбувався інакше і не синхронно зі слов'янським.
- У санскриті дифтонг aṷ (у якому збіглися (пра-і.є.) *eṷ, *aṷ, *oṷ) перейшов у ō, а дифтонг aɪ̯ (у якому збіглися (пра-і.є.) *eɪ̯, *aɪ̯, *oɪ̯) — у ē. Щодо довгих дифтонгів āṷ і āɪ̯, то вони зберегли свою дифтонгічну природу.
- У давньогрецькій у V ст. до н. е. дифтонг eɪ̯ перейшов у ẹ, а у II ст. до н. е. — у i. У тому ж V ст. до н. е. дифтонг oṷ перейшов через ọ в ū. У II ст. н. е. aɪ̯ перейшов в e, а в наступному столітті oɪ̯ дав ü.
- У латині в першій половині III в. до н. е. oṷ перейшов у ū. У середині II ст. до н. е. eɪ̯ змінилося в ī, а oṷ (що знову утворився з старого oɪ̯) — у ū.
- У (прагерманській) (пра-і.є.) *eɪ̯ дав *ī. Інші праіндоєвропейські дифтонги в ній збереглися.
Див. також
- (Квантитативне вирівнювання голосних)
Примітки
- Мейе А. Общеславянский язык. — М. : , 1951. — С. 48.
- Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — М. : Издательство Московского университета, Издательство «Наука», 2005. — С. 196.
- Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Heidelberg : Carl Winter Universitätsverlag, 1964. — С. 277.
- Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — С. 24. — .
- Савченко А. Н. Сравнительная грамматика индоевропейских языков. — М. : УРСС, 2003. — С. 88.
- Шантрен П. Историческая морфология греческого языка. — М. : Издательство иностранной литературы, 1953. — С. 282—283, 315.
- Карасёва Т. А. Историческая фонетика латинского языка. — М. : Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 2003. — С. 52-57.
- Мейе А. Основные особенности германской группы языков. — УРСС, 2010. — С. 54.
Джерела
- Історія української мови. Фонетика. — К., 1979.
- Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика / О. І. Крижанівська. — К., 2010.- 248 с.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет