? † ТрибрахідійЧас існування: Едіакарій (560–555 млн років тому)560–555 млн р. т. | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
Позитивний відбиток трибрахідія | ||||||
| Біологічна класифікація | ||||||
| Tribrachidium heraldicum Glaessner et Daily, 1959 | ||||||
Посилання | ||||||
|
Tribrachidium heraldicum — представник едіакарської фауни, що жив 560–555 млн років тому.
Опис і морфологія Редагувати
Опис Редагувати
В перекладі з латини назва цієї дивної тварини повинна звучати як «трирук геральдичний»; таку вельми незвичайну назву трибрахідій отримав за зовнішню схожість його негативного відбитка з трипроменевою свастикою: на збережених дископодібних відбитках виділяються три опуклі утвори — три «руки», радіально розходяться під рівними кутами від центру до країв відбитка і плавно вигинаються в одному напрямку, загострюючись до закінчень. Дистальні частини цих «рук» несуть численні короткі щільні щупальця, що утворюють по зовнішньому краю тіла подобу бахроми. У кожному з трьох просторів між виступами — глибоких гачкоподібно вигнутих поглибленнях — знаходиться так звана «булла» — невелика піднесена ділянка, що відходить від кожної «руки», від її вигнутою боку, до сусідньої «руки» і майже торкається своїм кінцем її увігнутої частини. Також між «руками» розташовуються численні тонкі, довгі, прямі або злегка викривлені валики. В центрі між «руками» можна помітити невелику Y-подібну борозенку.
Морфологія і передбачуваний спосіб життя Редагувати
Як і для більшості едіакарських копалин, інтерпретація трибрахидія вельми скрутна. Виходячи з характеру відбитків, однозначно можна стверджувати лише те, що в цілому тварина мала куполоподібну форму, а також те, що вона, мабуть, не мала зовнішнього або внутрішнього скелета (скелет у тварин взагалі з'явився тільки до самого кінця Едіакарія і отримав неймовірне поширення в наступному періоді, кембрії). Щодо інших особливостей будови тварини є здогадки. Так, прийнято вважати, що спірально закручені «руки», що представляють мережу розгалужених борозенок — це залишки каналів травної системи; вигнуті поглиблення між ними могли утворитися внаслідок провалів ґрунту над здавленими внутрішніми мішками в тілі тварини, які могли мати відношення до статевої системи. Численні тонкі валики між «руками» часто інтерпретують як борозенки на зовнішній поверхні тіла тварини, в яких могли розташовуватися вії, що збирали їжу. Передбачається, що ці вії вловлювали з води дрібні органічні частинки і переганяли їх до центру, де, як видається, розташовувався рот або ж три рота. Звідси робиться висновок про те, що трибрахідій вів донний сидячий спосіб життя і навіть був прикріпленим організмом. Тіло трибрахідія, ймовірно, було прозоро-драглистим, медузоподібним, але його організація багато в чому залежить від спорідненості тварини з таксономічними групами, що викликає в науковому середовищі подив і суперечки.
Систематичне положення Редагувати
Найбільш ймовірними типами, до яких може відноситься трібрахідій, є кнідарії та голкошкірі. Висувалися також версії про приналежність тварини до губок. Однак трипроменева симетрія трибрахідія є каменем спотикання в цьому питанні: таку симетрію не має жодна з нині існуючих тварин, відомих науці. Однак, трибрахідій не самотній у своїй особливості: альбумарес (Albumares), анфеста (Anfesta), Скіннера (Skinnera), трифориллонія (Triforillonia) і деякі інші едіакарські організми також виявилися трипроменевими; вони об'єднані в тип тридольних, або трилобозоїв . Належність типу до більш високих таксонів аж до царства тварин не визначена (іноді вказують їх приналежність до еуметазоїв). Іноді трилобозоїв розглядають як окремий клас кнідарій.
Історія відкриття Редагувати
Перші відбитки трибрахідія були знайдені в Південній Австралії і описані Мартіном Гласснером (Martin Glaessner) в 1959 р.Пізніше їх виявили у відкладеннях на Білому Морі і на Поділлі.
Див. також Редагувати
- Трибрахідій
- Альбумарес
- Анфеста
- Скінера
- Трифориллонія
- Трилобозої
- Список едіакарських родів
Примітки Редагувати
- Grazhdankin Dima. Patterns of distribution in the Ediacaran biotas: facies versus biogeography and evolution // Palæobiology. — 2004. — Vol. 30, Issue 2. — P. 203–221 [1] [ 26 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Glaessner M.F., Daily B. The geology and Late Precambrian fauna of the Ediacara fossil reserve // Records of the South Australian Museum. — 1959. — Vol. 13, Issue 3. — P. 369–401 [2] [ 17 грудня 2008 у Wayback Machine.]