Ten (укр. Десять) — дебютний студійний альбом американського рок-гурту Pearl Jam, що вийшов у 1991 році. Успішним він став тільки через рік після випуску, зайнявши в 1992 році друге місце в хіт-параді Billboard 200. Завдяки значній кількості продажів і величезному впливу на молоде покоління початку 1990-х років, цей альбом часто називають найвпливовішим альбомом гранджу і найкращим рок-альбомом 90-х років.
Ten | ||||
---|---|---|---|---|
Студійний альбом | ||||
Виконавець | Pearl Jam | |||
Дата випуску | 27 серпня 1991 | |||
Записаний | 27 березня — 26 квітня 1991 на London Bridge Studio, Сієтл, Вашингтон | |||
Жанр | Грандж | |||
Тривалість | 53:24 | |||
Мова | американська англійська | |||
Лейбл | Epic Records | |||
Продюсер | Рік Перешер, Pearl Jam | |||
Хронологія Pearl Jam | ||||
|
Історія створення ред.
Розпад Mother Love Bone ред.
Історія одного з визначних музичних альбомів 1990-х років розпочалася з трагічної події. В березні 1990 року в Сіетлі від передозування наркотиків загинув місцевий музикант Ендрю Вуд, фронтмен рок-гурту Mother Love Bone. Це сталося незадовго до виходу на лейблі PolyGram Records їхньої дебютної платівки, яка мала отримати назву Apple. Захоплення Вуда героїном не було несподіванкою для решти музикантів гурту, бо ще за рік до цього вони намагалися допомогти товаришу позбутися цієї звички, але безрезультатно. Несподівана смерть харизматичного фронтмена поставила хрест на майбутньому колективу. Попри вихід альбому, концертне турне було скасовано, музиканти знаходилися в депресії та гурт швидко розвалився.
Колишні учасники Mother Love Bone гітарист Стоун Госсард та бас-гітарист Джеф Амент знали один одного багато років і грали разом у місцевому гурті Green River ще в середині 1980-х років. Після смерті Ендрю Вуда Госсард ціле літо писав нові пісні, а Амент грав в інших місцевих рок-гуртах. В червні 1990 року Госсард запросив поджемувати свого шкільного знайомого Майка Маккріді, який до цього грав у психоделічному гурті Love Chile. Вони збиралися на горищі у батьків Госарда та грали разом, а пізніше вирішили залучити бас-гітариста Джефа Амента. Коли трійця музикантів зрозуміли, що в них непогано виходить, було вирішено вирушити до студії, щоб зробити демозапис нових пісень. Вони тимчасово долучили знайомих барабанщиків — Метта Кемерона з Soundgarden та Кріса Фріела з Green River — і разом записали декілька композицій. Як пізніше згадував Джеф Амент, «не було жодного тиску, тому що це були не пісні, а просто ідеї для пісень, записи джем-сесій та таке інше». Найкраще з результатів студійних сесій було записано на касету, яка отримала назву Stone Gossard Demos ’91, що містила п'ять інструментальних композицій без тексту, з робочими назвами «Dollar Short», «Agytian Crave», Footsteps", «Richard's ‘E’» та «‘E’ Ballad». Госсард, Амент та Маккріді почали розповсюджувати демо-запис серед знайомих, намагаючись знайти постійного співака та барабанщика.
Один з примірників демозапису потрапив в руки колишнього барабанщика Red Hot Chili Peppers Джека Айронса, а той передав її знайомому з Сан-Дієго на ім'я Едді Веддер, який до цього чотири роки співав в місцевому колективі Bad Radio, але залишив гурт, який не відповідав його амбіціям. Веддер працював на заправці, у вільний час захоплювався серфінгом, і після прослуховування пісень насправді зацікавився ними. Юнак швидко написав тексти до трьох пісень — «Dollar Short», «Agytian Crave» та «Footsteps», — об'єднавши їх у трилогію про юнака, що божеволіє після смерті батька. Веддер записав вокал до цих трьох інструментальних композицій та повернув касету до Сіетлу. В цей час колишні учасники Mother Love Bone працювали над музичним проєктом, присвяченим Ендрю Вуду. Його давній друг, фронтмен Soundgarden Кріс Корнелл, написав декілька пісень на честь загиблого музиканта. Було вирішено записати їх з учасниками Mother Love Bone, що залишилися в живих, об'єднавшися у триб'ют-гурт Temple of the Dog. Посеред студійних сесій Госсард та Амент отримали касету від Веддера і були вражені тим, що почули. Їм сподобалися тексти та низький голос Веддера, нетиповий для тогочасних вокалістів, що найчастіше співали у високому регістрі, тому Веддера запросили прилетіти до Сіетлу на прослуховування.
Створення Pearl Jam ред.
13 жовтня 1990 року Едді Веддер вперше зустрівся з іншими музикантами гурту у Сіетлі. Окрім Госсарда, Амента та Маккріді, до новоствореного колективу приєднався барабанщик Дейв Крузен. На доданок до трьох пісень, для яких він написав тексти раніше (тепер вони називалися «Alive», «Once» та «Footsteps»), Веддер закінчив ще одну — балладу «‘E’ Ballad», яка отримала назву «Black». Гурт одразу вирушив до репетиційного приміщення, що знаходилося в підвалі артгалереї Galleria Potatohead, і через тиждень насиченої спільної роботи в них було вже одинадцять майже готових пісень, серед яких «Oceans», «Even Flow» та «Release».
Маючи на руках достатньо матеріалу, музиканти вирішили презентувати його публіці. Вони обрали для гурту назву Mookie Blaylock, на честь відомого баскетболіста NBA, та 22 жовтня виступили в сіетлському клубі Off Ramp. Вже наступного дня вони вирушили до студії London Bridge Studios, де почали записувати власні пісні на плівку. Ще одна демо-сесія, де було зроблено якісніші версії пісень, відбулася в січні 1991 року. До цього моменту Едді Веддер повністю переїхав до Сіетлу, а гурт зміг підписати контракт на видання альбому з лейблом Epic Records. Окрім цього, назва гурту змінилася: з Mookie Blaylock вони перейменувалися на Pearl Jam. Ходили чутки, що цей вираз був відсиланням до галюциногенного варення, яке готувала бабуся Веддера, яку звали Перл.
Запис альбому ред.
Повноцінний запис альбому тривав з 27 березня по 26 квітня 1991 року в студії London Bridge під керівництвом Ріка Парашара, який став продюсером альбому. Більшість пісень було написано заздалегідь, і лише чотири було написано або закінчено під час перебування в студії: «Porch», «Deep», «Why Go» та «Garden». Музику для більшості пісень писали Стоун Госсард та Джефф Амент, а Маккріді та Веддер їм лише допомогали, в той час, як всі тексти створював Веддер самотужки. Музиканти важко працювали, щоб досягнути якомога кращого звучання. Зокрема, для запису пісні «Even Flow» знадобилося близько 50-70 дублів. «Ми грали її до тих пір, поки не зненавиділи один одного» — згадував Маккріді. Показово, що кінцевий результат, який потрапив до альбому, так і не задовольнив гурт, і для саундтреку до фільму «Одинаки» у 1992 році пісню «Even Flow» було перезаписано з новим барабанщиком Дейвом Абруццезе. Окрім цього, музикантів не задовольнила інструментальна частина «Alive», і було вирішено взяти той зразок, що було записано ще під час січневих демосесій, додавши до нього нове соло Маккріді, натхненне творчістю Ейса Фрейлі з Kiss.
В червні 1991 року для зведення альбому музиканти вирушили до Великої Британії, де в студії Ridge Farm Studio в невеличкому місті Доркінг в графстві Суррей працювали під керівництвом Тіма Палмера. Якщо запис пісень обійшовся музикантам приблизно у 25 тис. доларів, то зведення коштувало втричі більше. Разом з цим, загальний бюджет платівки Pearl Jam був меншим, аніж у дебютного альбому Mother Love Bone. З іншого боку, студія знаходилася далеко від великих міст, тому коли для пісні «Oceans» знадобилося додати ефекти перкусії, замість їхати в музичний магазин, музиканти використали перечницю та вогнегасник.
Одразу після закінчення запису альбому гурт втратив барабанщика. Дейв Крузен був алкоголіком, і попри безліч шансів, що йому надавали інші музиканти, не міг впоратися зі шкідливою звичкою. Врешті решт, він вирушив до реабілітаційної клініки, а для концертного турне Pearl Jam довелося шукати нового виконавця. Тимчасовою заміною Крузену став сесійний барабанщик Метт Чемберлен, який потім порекомендував Дейва Абруццезе, що став постійним барабанщиком Pearl Jam на декілька наступних років.
Зміст альбому ред.
Назва та обкладинка ред.
Назва альбому Ten стала своєрідним присвяченням Мукі Блейлоку, на честь якого було названо гурт з самого початку. Хоча від назви «Mookie Blaylock» зі зрозумілих причин довелося відмовитися, платівку було названо «Десяткою» на честь номера, під яким виступав Блейлок.
На обкладинці альбому музиканти зображені впятьох, на червоно-рожевому фоні, об'єднавши руки в повітрі, ніби спортивна команда під час святкування. На задньому фоні світлини, зробленої фотографом Ленсом Мерсером, можна побачити величезні літери: це напис «Pearl Jam», який викладено з дерев'яних літер в натуральну величину бас-гітаристом Джефом Аментом, що виступав в ролі артдиректора з оформлення платівки. За словами Амента, обкладинка мала показати, що Pearl Jam є справжнім згуртованим колективом, в якому, ніби три мушкетери, «всі за одного». Окрім цього, фон обкладинки мав мати більш бургундовий відтінок, а зображення музикантів мало б бути повністю чорно-білим.
Хоча оригінальна обкладинка альбому містить повноростові зображення музикантів, деякі видання містили трохи відмінний варіант. Зокрема, на компакт-дисках, що виходили протягом 1990-х років, іноді зображали лише збільшену частину світлини з руками музикантів, що нагадували відомий стратовулкан Рейнір, який знаходився неподалік Сіетлу.
Тексти ред.
Автором всіх текстів на платівці став соліст Едді Веддер. Ключовим місце серед текстів Ten посідає так звана Mamasan-трилогія, що складається з пісень «Alive», «Once» та «Footsteps» (остання не потрапила до альбому, але вийшла бі-сайдом до синглу «Jeremy» в Великобританії). Саме до них Веддер першими написав тексти першими, отримавши демо-запис від Джека Айронса. Спочатку він розповідає історію про юнака, який опинився в скрутній ситуації: спочатку втратив батька, потім дізнався, що його батьком була інша людина, а в кінці до нього звертається мати та каже, що готова йому віддатися. Збентежений герой пісні повторює: «Я все ще живий» («Alive»). В другій частині трилогії герой розуміє, що його життя зруйноване, стає серійним вбивцею і згадує ті часи, коли він був здатний контролювати себе («Once»). В третій, завершальній частині, він знаходиться у в'язниці та чекає на страту («Footsteps»). Пізніше Веддер зізнався, що текст «Alive» був частково автобіографічним, бо він в 17 років дізнався від матері, що його справжнім батьком була інша людина.
Визначальними темами пісень стали самотність, депресія, вбивство або самогубство, а також соціально важливі теми, на кшталт використання психіатричних лікарень або проблематики безхатьків. Щирі та відверті тексти Веддера резонували з емоційним станом колишніх музикантів Mother Love Bone, які ледве оговталися після трагічної загибелі фронтмена. Текст до ліричної балади "Black", головний герой якої звертається до коханої, Веддер написав ще перед тим, як приїхати до Сіетлу. Під час першого тижня спільної роботи з гуртом, Веддер написав тексти "Oceans", "Even Flow" та "Release". Слова для «Oceans» — улюбленої теми співака, який захоплювався серфінгом, — він придумав, коли під час репетиції випадково залишився за замкненими дверима на вулиці під час дощу. В "Even Flow" він розказував історію знайомого безхатька, а в "Release" звертався до батька, якого, як виявилося, ніколи не знав. Текст «Jeremy» було засновано на реальній історії хлопця, який вбив себе під час занять у школі, а у «Why Go» розповідалося про дівчину, яку помилково вважали божевільною.
Музика ред.
В той час, як тематика пісень була повністю визначена Едді Веддером, на їхню музичну складову вплинули вподобання інших музикантів гурту, зокрема, тріо Амент-Госсард-Маккріді. Майк Маккріді та Стоун Госсард знали один одного зі шкільних років, разом захоплюючися метал-гуртами, відвідуючи концерти Judas Priest та Iron Maiden. На відміну від них, Джеф Амент надавав перевагу панк-роковим гуртам, таким як Minor Threat або Ramones. Пізніше Маккріді відкрив для себе Rolling Stones, а також блюзових виконавців, як то Стіві Рей Вон та Бі Бі Кінг. Разом зі Стоуном вони захоплювалися Елісом Купером та Aerosmith. Через це, музика Ten стала поєднанням трьох музичних стилів — класичного року, металу та панк-року, — із додаванням блюзу.
Альбом вирізнявся великою кількістю гітарних соло, через що, зокрема, його критикував Курт Кобейн. Соло-гітарист Майк Маккріді виправдовувався, що їх там було набагато менше, аніж, наприклад, п'ять років тому, коли він надмірно захоплювався ефектними гітарними техніками, накшталт «дайв-бомб». Він обожнював віртуозну гру Ренді Роадса або Едді Ван Халена, але відмовився від занадто технічних сольних партій, бо вони не підходили гуртові. Замість цього він дотримувався принципу «краще менше, та ліпше», віддаючи перевагу якісному та красивому звучанню, наповненому емоціями, беручи приклад зі Стіві Рей Вона або Джимі Гендрікса.
Список пісень ред.
# | Назва | Автор слів | Автор музики | Тривалість |
---|---|---|---|---|
1. | «Once» | Веддер | Госсард | 3:51 |
2. | «Even Flow» | Веддер | Госсард | 4:53 |
3. | «Alive» | Веддер | Госсард | 5:40 |
4. | «Why Go» | Веддер | Амент | 3:19 |
5. | «Black» | Веддер | Госсард | 5:44 |
6. | «Jeremy» | Веддер | Амент | 5:18 |
7. | «Oceans» | Веддер | Госсард, Амент, Веддер | 2:41 |
8. | «Porch» | Веддер | Госсард | 3:30 |
9. | «Garden» | Веддер | Госсард, Амент | 4:59 |
10. | «Deep» | Веддер | Госсард, Амент | 4:18 |
11. | «Release» (Містить прихований трек «Master/Slave» на 5:20) | Веддер | Госсард, Амент, Крузен, МакКреди, Веддер | 5:05 + |
53:24 |
Вихід альбому ред.
Перше видання (1991) ред.
Альбом Ten було випущено 27 серпня 1991 року. На початку дев'яностих провідні американські лейбли поступово відмовлялися від випуску грамофонних платівок, бо виробництво компакт-дисків було набагато прибутковішим, і видання на вінілі отримували лише альбоми вже відомих виконавців, в популярності яких не було жодних сумнівів. Нікому не відомий колектив Pearl Jam до таких, вочевидь, не відносився, тому Ten вийшов в США лише на компакт-дисках. Джеф Амент був роздратований рішенням лейблу, бо в нього навіть не було CD-програвача. Разом з тим, в деяких інших країнах Ten було одразу видано і на грамофонних платівках. Вже після того, як альбом став мультиплатиновим в США, було випущено його версію на вінілі. Хоча на платівках було зазначено, що авторські права на альбом відносяться до 1991 року, перше американське видання Ten на вінілі вийшло лише 22 листопада 1994 року, разом з третім альбомом Pearl Jam Vitalogy.
Перевидання (2009) ред.
24 березня 2009 року вийшло перевидання Ten в чотирьох версіях: Legacy, Deluxe, Вініл і Super Deluxe. Це було перше перевидання у запланованому перевипуску всієї спадщини Pearl Jam, приурочене до двадцятиріччя гурту (2011). До складу усіх чотирьох версій увійшли: альбом, наново зведений Бренданом О'Браєном, нове оформлення, шість бонус-треків («Brother», «Just a Girl», «Breath and a Scream», «State of Love and Trust», «2,000 Mile Blues» і «Evil Little Goat»), DVD-запис виступу гурту на телепрограмі MTV Unplugged 1992 року (включаючи пісню «Oceans», яка поряд з «Rockin' in the Free World» спочатку була вирізана з телеверсії). Вінілова версія доповнювалася LP з концертом гурту в сіетлському Магнусон-парку 20 вересня 1992 року (також знаний як «Drop in the Park») та точною копією оригінальної «Momma-Son» демо-касети.
Сингли та відеокліпи ред.
Першим синглом до альбому стала пісня «Alive», яка вийшла 7 липня 1991 року, за півтора місяця до релізу платівки. Попри те, що Едді Веддерові було важко виконувати цю напівавтобіографічну композицію, слухачі сприйняли її як позитивну та надихаючу пісню, головний герой якої радіє тому, що залишається живим. Відеокліп містив запис концертного виступу гурту в сіетлському клубі RKCNDY 3 серпня 1991 року, і був знятий старим знайомим Стоуна Госсарда режисером Джошем Тафтом. Звукову доріжку до чорно-білого кліпу було взято з того ж живого виступу, а не зі студійного запису, як це робиться зазвичай, бо на цьому наполягли учасники гурту.
Другий сингл «Even Flow» вийшов у квітні 1992 року. Фільмування відеокліпу відбулося 31 січня 1992 року в лос-анджелеському зоопарку. Режисер Рокі Шенк відзняв багато нічних кадрів з дикими тваринами, а також музикантами Pearl Jam, окремо та у складі гурту. Під час знімання барабанщик Дейв Абруццезе пошкодив кінцівки та опинився у лікарні; йому заборонили напружувати зап'ястки, тому протягом концертів був змушений грати із шиною. Страждання музиканта виявилися марними, бо відзнятий Шенком матеріал було визнано незадовільним, і його версію кліпу так ніколи та не було опубліковано. Замість цього офіційним кліпом на пісню «Even Flow» стало концертне відео, зняте Джошем Тафтом в сіетлському Театрі Мура 17 січня 1992 року. Повна версія кліпу починається зі звернення Едді Веддера до Джоша Тафта («Це не телевізійна студія, Джош. Вимкни ці ліхтарі, це рок-концерт»), а також містить епізод, в якому співак видирається на балкон театру та стрибає з нього у натовп. Звукову доріжку до відеокліпу було взято не зі студійної версії композиції, що потрапила до Ten, а з оновленого варіанту, записаного для саундтреку до фільму «Одинаки» з новим барабанщиком Дейвом Абруццезе.
Третім синглом стала пісня «Jeremy», що розповідала історію 15-річного Джеремі Вейда Делла, який 8 січня 1991 року застрелився в техаській середній школі на очах однокласників. Едді Веддер був вражений тим, що після самопожертвування від людини залишається лише невеличка новина в газеті, тому закликав бути сильним та продовжувати жити. Над першою версію кліпу працював фотограф Кріс Каффаро: лейбл дозволив йому обрати будь-яку пісню для кліпу, але не виділив грошей, тому режисеру довелося інвестувати 20 тис. доларів, продавши частину власної колекції гітар. Згодом популярність Pearl Jam стала настільки великою, що в Epic Records відмовилися від проєкту Каффаро, виділивши бюджет в 400 тис. доларів для більш професійного кліпу відомому режисеру Марку Пелінгтону. Концептуальний відеокліп Пелінгтона, в якому було зображено трагічні шкільні події, транслювався на MTV починаючи з вересня 1992 року та став великим хітом. Попри низку нагород, кліп вийшов дуже суперечливим: за вимоги MTV з нього прибрали кадр, в якому юнак встромляє собі в рота пістолет, залишивши наступний — із заплямованими кров'ю однокласниками; через це багато хто вважав, що в кульмінаційний момент хлопець вбиває не себе, а інших. Музиканти Pearl Jam були настільки засмучені тим, що відеоряд відвертає від музики та призводить до неправильної інтерпретації пісні («шкільна стрілянина» замість самогубства), що протягом наступних років принципово відмовлялися від випуску відеокліпів на нові пісні.
Після комерційного успіху синглів «Alive», «Even Flow» та «Jeremy» лейбл наполягав на тому, щоб четвертим синглом стала балада «Black». Проте музиканти відмовилися від випуску синглу, бо вважали тематику пісні занадто особистою для ротації на радіо серед інших популярних хітів. Попри небажання музикантів, представники радіостанцій все ж додали пісню до своїх плейлистів, бо відчували велику зацікавленість з боку слухачів. Через це, навіть попри відсутність офіційного синглу, «Black» піднялась на третє місце в хіт-параді рок-композицій Billboard. Четвертим офіційним синглом з Ten замість «Black» стала пісня «Oceans». У вересні 1992 року на Гаваях на неї було знято кліп, але він вийшов лише за межами США. Чорно-біле відео, зрежисоване Джошем Тафтом, переважно показує музикантів, які насолоджуються серфінгом та відпочинком на березі океану, і лише невелика частина містить фрагменти виступу гурту на сцені.
Сприйняття ред.
Критичні відгуки ред.
Одразу після виходу альбому він зазнав нищівної критики від музичних оглядачів, які скептично ставилися до так званого «сіетлського звучання» (на той момент ще не використовуючи термін «грандж»). В журналі New Musical Express зауважили, що гурт «намагається вкрасти гроші з кишень дітей, що захоплюються альтернативним роком». Девід Брауні (Entertainment Weekly) звинуватив Ten у вторинності, бо звучання з гітарними рифами в стилі Led Zeppelin, задумливими текстами та наркотичною атмосферою «всі вже чули раніше на записах таких північно-західних рокерів, як Soundgarden, Alice in Chains та неіснуючої Mother Love Bone». В газеті Chicago Tribune альбом назвали поверненням до 1970-х років, коли на музичній сцені панували ейсид-рок та металеві балади, «часом перевтомленим та невпинно позбавленим гумору». Оглядач Rolling Stone Девід Фріке був більш прихильним до дебютного альбому Pearl Jam, оглянувши її разом з новими платівками Soundgarden та Temple of the Dog; він виділив вокал Едді Веддера, порівнявши його з Робертом Плантом та Джеймсом Гетфілдом, та похвалив «дивовижну, освіжаючу, мелодійну стриманість» гурту.
Місця в чартах ред.
Вихід Ten не приніс Pearl Jam миттєвої популярності. Спочатку музиканти навіть і не мріяли про високі показники продажів, радіючи можливості просто гастролювати та виступати перед публікою по всій країні. Кількість шанувальників гурту поступово збільшувалася протягом року, і під час виступу на фестивалі Lollapalooza у 1992 році Pearl Jam виступали вже перед 30-тисячним натовпом. Найвищої сходинки в американському чарті альбом досягнув в серпні 1992 року, посівши друге місце і поступившись лише дебютному альбомові Біллі Рея Сайруса Some Gave All, який тримав першу сходинку протягом 17 тижнів. Загалом, Ten провів на другій сходинці Billboard 200 чотири тижні — в серпні, вересні та жовтні 1992 року, але так і не досягнув першого місця. У Великій Британії альбом потрапив до альбомного чарту у березні 1992 року, піднявшись на 18 позицію, та загалом залишався в ньому майже 100 тижнів.
Продажі та сертифікації ред.
Перевидання альбому було продано в кількості 60 000 копій за перший тиждень продажів. Цей тиждень є другою з продажу альбому починаючи з Різдва 1993 року. Перевидання альбому не потрапило в чарти Billboard 200 та Top Rock Albums, оскільки в Billboard вважали, що це частина каталогу майбутнього перевидання, а таке дані чарти не розглядають. Якби альбом таки потрапив в Billboard 200, То при продажу в 60 000 копій він би посів п'яте місце. Перевидання також потрапило в ARIA Charts і зайняло 11 місце, що є найвищим досягненням з 14 червня 1992 року.
Нагороди та номінації ред.
У 1992 році кліп до пісні «Alive» був номінований на MTV Video Music Award в номінації «Best Alternative Video». «Jeremy» стала однією з найвідоміших пісень Pearl Jam, в 1993 році пісня номінується на Премія Ґреммі в номінаціях «Best Rock Song» і «Best Hard Rock Performance». Кліп «Jeremy» був узятий MTV в жорстку ротацію і став великим хітом. У 1993 році на MTV Video Music Awards гурт перемагає в чотирьох з п'яти номінаціях, включаючи «Video of the Year» і «Best Group Video».
Значення ред.
Місце в історії гранджу ред.
На момент виходу Ten, на початку 1990-х років альтернативний рок ще не був настільки популярним, а найбільше слухачів збирали гурти глем-металу, на кшталт Guns N' Roses. Дебютна платівка Pearl Jam стала одним з перших та визначних елементів гранджової експансії, яку започаткували музичні гурти з Сіетлу: їхні колеги по місцевій сцені з Nirvana залишили незалежний лейбл Sub Pop, підписавши контракт з Geffen Records, а Soundgarden отримали номінацію на «Греммі» за платівку Ultramega OK, отримавши пропозицію від мейджор-лейбла A&M Records. Ten вийшов в той момент, коли хайп навколо сіетлських музичних колективів лише починав утворюватися, звукозаписувальні компанії вкладали великі гроші в агресивні маркетингові кампанії, що дозволило гуртові швидко стати популярним.
В журналі Rolling Stone зауважили, що хоча Pearl Jam за чверть століття випустили 10 студійних альбомів та продали більш ніж 60 млн платівок, але навіть якби вони не видали нічого, окрім Ten, то все одно забезпечили б собі місце в історії світової рок-музики. Успіх Ten приніс всесвітню популярність гуртові, вплинувши на всю сіетлську сцену, бо багато місцевих виконавців стали популярними, копіюючи стиль Pearl Jam. Альбом рівною мірою відносився як до мейнстримного, так і до альтернативного року, що стало причиною суперечливого ставлення до Pearl Jam: дехто бачив в них натхненних музикантів, які зуміли своїми піснями привернути увагу мільйонів прихильників, інші — «запроданців», які зрадили цінності незалежної місцевої спільноти заради привабливого контракту. Зокрема, до числа послідовних критиків Pearl Jam відносився лідер Nirvana Курт Кобейн, який відмовлявся вважати їхню музику альтернативним роком через занадто милозвучні гітарні партії. З усім тим, саме вихід Ten призвів до того, що Pearl Jam стали вважати одним з гуртів «великої четвірки гранджу», разом з Nirvana, Soundgarden та Alice in Chains.
Рейтинги та списки ред.
Публікатор | Країна | Список | Рік | Місце |
---|---|---|---|---|
Guitar World | США | "100 Greatest Guitar Albums of All Time" | 2006 | 15 |
National Association of Recording Merchandisers | США | "Definitive 200" | 2007 | 11 |
Pause & Play | США | "The 90s Top 100 Essential Albums" | 1999 | 11 |
Q | Велика Британія | "100 Greatest Albums Ever" | 2003 | 42 |
Q | Велика Британія | "100 Greatest Albums Ever" | 2006 | 59 |
Rolling Stone | США | "The 500 Greatest Albums of All Time" | 2003 | 205 |
Spin | США | "Top 90 Albums of the 90s" | 1999 | 33 |
Spin | США | "100 Greatest Albums, 1985–2005" | 2005 | 93 |
VH1 | США | "100 Greatest Albums of Rock & Roll" | 2003 | 83 |
Kerrang! | Велика Британія | "100 Albums You Must Hear Before You Die" | 1998 | 15 |
Nieuwe Revu | Нідерланди | "Top 100 Albums of All Time" | 1994 | 25 |
Musik Express/Sounds | Німеччина | "The 100 Masterpieces" | 1993 | 68 |
Rolling Stone | Німеччина | "The 500 Best Albums of All Time" | 2004 | 20 |
Juice | Австралія | "The 100 (+34) Greatest Albums of the 90s" | 1999 | 101 |
Viceversa | Італія | "100 Rock Albums" | 1996 | 99 |
Джерела ред.
- https://web.archive.org/web/20200911203721/https://www.rollingstone.com/feature/pearl-jams-ten-10-things-you-didnt-know-250550/
- https://www.thisdayinmusic.com/classic-albums/pearl-jam-ten/
- https://www.guitarworld.com/features/pearl-jam-ten
- https://faroutmagazine.co.uk/dark-road-to-making-pearl-jam-ten/
- https://americansongwriter.com/the-all-for-one-story-behind-pearl-jams-album-cover-ten/
- https://www.loudersound.com/features/pearl-jams-ten-it-was-a-mind-f-but-it-was-awesome
- https://loudwire.com/pearl-jam-ten-album-anniversary/
Примітки ред.
- ↑ Pearlman, Nina (27 серпня 2021). The making of Pearl Jam's Ten: from the depths of despair to a bold and defiant debut. Guitar World (англ.). Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Pearl Jam – Ten. This Day In Music (англ.). 7 січня 2022. Процитовано 24 жовтня 2023.
- Coffman, Tim (4 серпня 2023). The dark road to making Pearl Jam album 'Ten'. faroutmagazine.co.uk (англ.). Процитовано 24 жовтня 2023.
- Anderson, Kyle (2007). Accidental Revolution: The Story of Grunge (англ.). Macmillan. с. 66–73. ISBN 978-0-312-35819-8.
- ↑ Epstein, Dan (26 серпня 2016). . Rolling Stone (англ.). Процитовано 24 жовтня 2023.
- Hay, Travis. Seattle Post-Intelligencer — «Pearl Jam's Ten gets the deluxe treatment with four reissues next year» [ 3 березня 2016 у Wayback Machine.]. December 10, 2008
- ↑ Childers, Chad (15 жовтня 2013). 10 Best Pearl Jam Videos. Noisecreep (англ.). Процитовано 24 жовтня 2023.
- . web.archive.org. 9 січня 2008. Процитовано 23 жовтня 2023.
- Blum, Jordan (17 березня 2023). 10 Rock + Metal Albums Critics Hated That Became Classics. Loudwire (англ.). Процитовано 23 жовтня 2023.
- Browne, David (13 грудня 1991). Ten. EW.com (англ.). Процитовано 23 жовтня 2023.
- Kot, Greg (5 вересня 1991). . Chicago Tribune (англ.). Процитовано 23 жовтня 2023.
- Fricke, David (12 грудня 1991). . Rolling Stone (англ.). Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Trust, Gary. Billboard — . April 3, 2009
- Caulfield, Keith. Billboard — «'Now 30,' 'Hannah' Lead Busy Week on Billboard 200» [ 11 листопада 2012 у Wayback Machine.]. April 1, 2009
- . Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 1 жовтня 2012.
- . Архів оригіналу за 10 червня 2017. Процитовано 1 жовтня 2012.
- . Архів оригіналу за 7 грудня 2007. Процитовано 1 жовтня 2012.
- "100 Greatest Guitar Albums of All Time [ 23 лютого 2009 у Wayback Machine.]". Guitar World. October 2006.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
- . Rock and Roll Hall of Fame. 2007.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
- The 90s Top 100 Essential Albums. Pause and Play. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 6 травня 2008.
- "Q readers 100 Greatest Albums Ever". Q. January 2003.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
- "Q Readers 100 Greatest Albums Ever". Q. February 2006.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
- The 500 Greatest Albums of All Time. Rolling Stone. Архів оригіналу за 9 вересня 2012. Процитовано 6 травня 2008.
- . Spin. Архів Top 90 Albums of the 90's оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 6 травня 2008.
- 100 Greatest Albums, 1985-2005. Spin (July 2005).
- 100 greatest albums of rock & roll (100 - 81). VH1.com. Retrieved on April 29, 2007.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
- 100 Albums You Must Hear Before You Die. Kerrang!. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 6 травня 2008.
- Top 100 Albums of All Time. Nieuwe Revu. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 6 травня 2008.
- The 100 Masterpieces. Musik Express/Sounds. Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 6 травня 2008.
- The 500 Best Albums of All Time. Rolling Stone. Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 6 травня 2008.
- . Juice. Архів Greatest Albums оригіналу за 15 травня 2007. Процитовано 6 травня 2008.
- 100 Rock Albums. Viceversa. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 6 травня 2008.