? Кропив'янка прованська | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
Самець прованської кропив'янки Самиця прованської кропив'янки | ||||||
| Біологічна класифікація | ||||||
| Curruca undata (Boddaert, 1783) | ||||||
Підвиди | ||||||
| (Див. текст) | ||||||
| Синоніми | ||||||
| Motacilla undata Boddaert, 1783 Sylvia undata (Boddaert, 1783) | ||||||
Посилання | ||||||
|
Кропи́в'янка прованська (Curruca undata) — вид горобцеподібних птахів родини кропив'янкових (Sylviidae). Мешкає в Західній і Південній Європі та в регіоні Магрибу на північному сході Африки.
Опис ред.
Довжина птаха становить 10-15 см, враховуючи довгий, східчастий хвіст довжиною 6 см, вага 6,8-10,5 г. У самців голова і верхня частина тіла сірі, нижня частина тіла рудувато-коричнева. Горло поцятковане білими плямками. боки тьмяно-сіруваті, живіт світліший. у деяких самців верхня частина тіла має сизуватий або коричнюватий відтінок. У самиць верхня частина тіла коричнювато-сіра, нижня частина тіла світліша, рожевувата або блідо-рудувата. Горло у них світле, іноді поцятковані білими плямками, меншими і менш вираженими, ніж у самців. Забарвлення молодих самців є подібне до забарвлення самиць.
Таксономія і систематика ред.
Прованська кропив'янка була вперше описана у 1776 році валійським натуралістом Томасом Пеннантом під англійською назвою Dartford warbler. Опис ґрунтувався на двох зразках птаха, отриманих орнітологом Джоном Летемом поблизу Бекслі-Хіт, неподалік від Дартфорда в графстві Кент. У 1783 році Летем вклюв опис птаха до своєї праці «A General Synopsis of Birds», однак біномінальну назву Sylvia dartfordiensis вперше опублікував лише у 1787 році, в додатку до своєї праці. Однак у 1783 році, перш ніж праця Летема була опублікована, голландський натураліст Пітер Боддерт описав прованську кропив'янку під назвою Motacilla undata, опираючись на попередній опис птаха, зроблений французьким натуралістом Едме-Луї Добантоном[en] у праці «Planches enluminées d'histoire naturelle» під назвою Le Pitte-chou, de Provence. Видова назва undata походиль від середньовічного слова лат. undatus — з хвилястими відмітинами. Типовою місцевістю є французький регіон Прованс.
Підвиди ред.
Виділяють три підвиди:
- C. u. dartfordiensis (Latham, 1787) — південь Англії, захід Франції, північний захід Іспанії і північ Португалії;
- C. u. undata (Boddaert, 1783) — Піренейський півострів, Південна Франція, Апеннінський півострів, Корсика, Сардинія, Сицилія, Балеарські острови;
- C. u. toni (Hartert, EJO, 1909) — північ Марокко, Алжиру і Тунісу.
Поширення і екологія ред.
Прованські кропив'янки гніздяться у Великій Британії, Франції, Іспанії, Португалії, Андоррі, Італії, Алжирі, Марокко і Тунісі. Вони ведуть переважно осілий спосіб життя, хоча деякі європейські популяції під час негіздового періоду мігрують на північний захід Африки, а деякі африканські популяції кочують, досягаючи північної Сахари. Прованські кропив'янки живуть в густих чагарникових заростях, зокрема в гаризі і низькорослому маквісі висотою 0,5-1,5 м, в якому переважають улекс, еріка, розмарин, дрік, чист і кермесовий дуб, а також на прибережних пустищах. На півночі ареалу вони зустрічаються в рівнинній місцевості, в Піренеях на висоті до 1800-2000 м над рівнем моря.
Прованські кропив'янки живляться комахами та іншими безхребетними, наприкінці літа і взимку також ягодами і плодами рослин з родів Rubus, Daphne, Myrtus, Rhamnus, Myoporum, Pistacia, Vaccinium, Phyllirea і Phytolacca. Гніздяться з середини березня по серпень, в північних регіонах гніздування починається пізніше (в Англії - з середини квітня). Пара птахів будує глибоке, чашоподібне гніздо, яке робиться з трави, рослинного пуху і павутиння, встелється тонкими корінцями і шерстю, розміщується в чагарниках, на висоті від 25 до 50 см над землею. Самці іноді будують фальшиві гнізда. В кладці від 3 до 5, іноді до 6 білих яєць, поцяткованих коричневими плямками, розміром 17×13 мм і вагою 1,4 г. Інкубаційний період триває 12-14 днів. насиджують переважно самиці. Пташенята покидають гніздо через 10-14 днів після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще 2 тижні. За сезон може вилупитися два виводки, в Англії до чотирьох, на півдні Франції і на Сардинії зазвичай лише один.
Збереження ред.
МСОП класифікує стан збережження цього виду як близький до загрозливого. За оцінками дослідників, глобальна популяція прованських кропив'янок становить від 1,88 до 4,365 мільйонів птахів, з яких в Іспанії мешкає від 491,5 до 875 тисяч пар, у Франції від 25 до 50 тисяч пар, в Португалії від 100 до 500 тисяч пар, в Італії від 0 до 30 тисяч пар, в Андоррі 20-30 пар і у Великій Британії 2900-3600 пар. В Європі загалом мешкає приблизно 85% популяції виду. Прованським кропив'янкам загрожує знищення природного середовища, а також на них може дуже негативно вплинути посухи і викликані ними пожежі або дуже холодні зими, як-от у 1962/1963 роках у Великій Британії, коли національна популяція цього виду скоротилася до десяти пар. Однак, прованські кропив'янки здатні швидко відновлювати свою чсельність.
Примітки ред.
- BirdLife International (2016). Curruca undata: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 17 листопада 2022
- Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- Pennant, Thomas (1776). British Zoology, Volume 1 1 (вид. 4th). Warrington, United Kingdom: Printed by William Eyres, for Benjamin White. с. 389.
- Latham, John (1783). A General Synopsis of Birds, Volume 2 2. London: Printed for Benj. White. с. 435.
- Latham, John (1787). Supplement to the General Synopsis of Birds. London: Printed for Leigh & Sotheby. с. 287.
- Boddaert, Pieter (1783). Table des planches enluminéez d'histoire naturelle de M. D'Aubenton : avec les denominations de M.M. de Buffon, Brisson, Edwards, Linnaeus et Latham, precedé d'une notice des principaux ouvrages zoologiques enluminés. Utrecht. с. 40 Number 655.
- Daubenton, Edme-Louis (1765–1783). Planches enluminées d'histoire naturelle, Volume 7 7. Plate 655, Le Pitte-chou, de provence.
- Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 395. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- Mayr, Ernst; Cottrell, G. William, ред. (1986). Check-list of Birds of the World, Volume 11 11. Cambridge, Mass.: Museum of Comparative Zoology. с. 285–286.
- Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Sylviid babblers, parrotbills, white-eyes. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 17 листопада 2022.
- Hartert, Ernst (1910). Die Vögel der paläarktischen Fauna, Heft 1 1. Berlin: R. Friedländer & Sohn. с. 602.
- Snow, D.W.; Perrins, C.M., ред. (1998). Dartford Warbler Sylvia undata. The Birds of the Western Palearctic, Concise Edition, Volume 2. Oxford, United Kingdom: Oxford University Press. с. 1288–1290. ISBN 0-19-850188-9.
- Bunyard, Percy F. (1914). On the breeding habits of the Dartford Warbler. British Birds 7 (8): 214–219.
- Bibby, Colin J. (1979). Breeding biology of the Dartford warbler Sylvia undata in England. Ibis 121 (1): 41–52. doi:10.1111/j.1474-919X.1979.tb05013.x.
| Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |