Яґдтигр (нім. Jagdtiger; Sd. Kfz. 186), повна офіційна назва Panzerjäger Tiger — німецька самохідна артилерійська установка (САУ) періоду Другої світової війни, класу винищувачів танків, важка по масі. За німецькою відомчою системою позначень військової техніки «Ягдтигр» носив індекс Sd.Kfz.186. «Ягдтигр» був розроблений в 1942—1944 роках на шасі важкого танка «Тигр II» і став найважчим зразком бронетехніки за всю історію, який вироблявся серійно.
| Jagdtiger | |
|---|---|
| Sd. Kfz. 186 Jagdtiger | |
| Тип | Винищувач танків Схема: моторне відділення ззаду, трансмісійне спереду, бойове та управління в центрі |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1944-1945 |
| Оператори | Третій Рейх |
| Війни | Друга світова війна |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Третій Рейх |
| Виробник | Третій Рейх, Nibelungenwerke |
| Виготовлення | 1944-1945 |
| Виготовлена кількість | від 70 до 79, за різними даними |
| Характеристики | |
| Вага | 75,2 |
| Довжина | 7800 |
| Довжина ствола | 55 |
| Ширина | 3625 |
| Висота | 2945 |
| Обслуга | 6 |
| | |
| Калібр | нарізна |
| Підвищення | −7…+15 |
| Траверс | −7…+15 |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | 22 |
| Приціл | телескопічний W.Z.F.2 / 1 |
| | |
| Броня | сталева катана і лита. Лоб: верх: 150 / 50°, низ: 120 / 50° Борт: 80 / 0° Корма: 80 / 30° Днище: 40 Башта: лоб: 250 / 15°, борт: 80 / 25°, корма: 80 / 10°, дах: 45 |
Головне озброєння | 128-мм PaK 44 боєкомплект: 40 |
Другорядне озброєння | 1 × 7,92-мм MG-34, на частині машин 1 × 7,92-мм MG-42 додатково: 92-мм гранатомет |
| Двигун | V-подібний 12-циліндровий карбюраторний рідинного охолодження Maybach HL 230 P 30 700 |
| Підвіска | індивідуальна торсіонна. тиск на ґрунт: 1,06 |
| Дорожній просвіт | 490 |
| Паливо | бензин |
| Швидкість | шосе: 38 бездоріжжя: 17 |
| Прохідність | підйом: 35° стінка: 0,85 рів: 2,5 брід: 1,6 |
| | |
| Jagdtiger у Вікісховищі |
| Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. |
«Ягдтигр» серійно вироблявся з 1944 по 1945 рік, проте через перебої з поставками матеріалів і руйнування заводів повітряними бомбардуваннями, було випущено всього, за різними даними, від 70 до 79 САУ цього типу. Через нечисленність випущених машин, їх ненадійність і постійної проблеми нестачі пального для них, бойове застосування «Ягдтигр» було обмеженим і не зробило впливу на хід війни, хоча ті машини, яким все ж таки довелося вступити в бій, продемонстрували здатність впевнено знищити будь-який зразок бронетехніки, що брав участь у війні, країн антигітлерівської коаліції, при цьому залишаючись у лобовій проєкції майже невразливим для їх вогню. Тим не менш, багато з цих САУ були просто кинуті екіпажами після витрачання боєприпасів, палива або після поломки.
Опис конструкції Редагувати
«Ягдтигр» мав компонування з розміщенням моторного відділення в кормовій частині, поєднаного трансмісійного відділення і відділення управління — в лобовій частині, а бойового відділення — в нерухомій рубці в середній частині корпусу. Екіпаж САУ складався з шести чоловік: механіка-водія і стрільця-радиста, які перебували у відділенні управління і навідника, командира і двох заряджаючих, які перебували в бойовому відділенні.
Броньовий корпус і рубка Редагувати
Корпус практично повністю був запозичений від танка «Королівський тигр», тільки у зв'язку з розміщенням більше габаритної рубки замість башти довелося подовжити його на 300 міліметрів. Поверх бронекорпуса монтувалася масивна рубка, що служила захистом екіпажу і гармати. Лобовий броньовий лист мав товщину 250 мм з нахилом 15 градусів від вертикалі, що робило його практично невразливим для всіх танкових і протитанкових гармат противника. Захист корпусу була не менш значний;— верхній лобовій лист мав товщину 150 мм при нахилі в 50 градусів, нижній— 120 мм з таким же нахилом. Товщина бортів і корми була істотно нижче, втім, якщо врахувати, що «Ягдтигру» ставилося в завдання практично завжди бути зверненим до супротивника потужною лобовою бронею, це можна було не брати до уваги.
Озброєння Редагувати
У лобовому броньовому листі рубки, в конічній масці типу Saukopf (Свиняче рило), встановлювалося нарізну гармату 128 мм PaK 44 з довжиною ствола 55 калібрів. Через величезну масу гармати з маскою була застосована унікальна схема його монтажу — замість того, щоб закріпити гармату на шарнірі в лобовому бронелисти рубки, як це характерно для «класичних» самохідок, конструктори створили особливий підйомно-поворотний механізм, який монтувався на полику бойового відділення. Таким чином, броньова рубка як би будувалася «навколо» гармати та екіпажу, не входячи з гарматою у безпосереднє зачеплення. Через величезний відбій, який руйнівно впливав на ходову частину, машина вела вогонь переважно з місця. Боєкомплект складався з 38-40 бронебійних і фугасних снарядів роздільного заряджання і 2925 патронів до курсового кулемета, розміщеному у верхньому лобовому листі корпусу. Маса бронебійного снаряда — 28 кг, фугасного — 25,6 кг.
За деякими даними, на частину машин встановлювалися зенітні кулемети MG-42.
Боєприпаси до 128-мм гармати Редагувати
| Снаряди до гармати 12.8 cm PaK 44 L/55 | ||
| Бронебійний снаряд Panzergranate 39/43 APC | Бронебійний снаряд Panzergranate 40/43 APBC (з балістичним ковпачком) | Осколково-фугасний снаряд снаряд Sprenggranate |
| маса | 28,3 кг | 28,0 кг |
| Маса вибухової речовини | 0,55 кг | 3,6 кг |
| Метальний снаряд | 15 кг | 12,2 кг |
| Довжина снаряда | 49,65 см | 62,3 см |
| Початкова швидкість | 930 м/с | 750 м/с |
| бронебійність при куті зустрічі 30 ° до вертикалі | ||
| На дистанції 500 метрів | 166 мм | 178 мм |
| На дистанції 1000 метрів | 143 мм | 167 мм |
| На дистанції 2000 метрів | 117 мм | 148 мм |
Засоби спостереження і зв'язку Редагувати
Для спостереження за полем бою, в кормовій частині даху було встановлено два (за деякими даними — три) перископа. Jagdtiger оснащувався радіостанцією Fu5, а командирські машини для зв'язку «рота — ланка» мали Fu5 і Fu7, для зв'язку «дивізія — полк» Fu5 і Fu8.
Двигун і трансмісія Редагувати
Jagdtiger оснащувався V-подібним 12-циліндровим чотиритактним карбюраторним двигуном рідинного охолодження, виробництва фірми «Майбах», моделі HL 230 P30. Двигун мав робочий об'єм в 23 095 см³ і розвивав номінальну максимальну потужність в 700 к. с. при 3000 об / хв, однак на практиці оберти двигуна зазвичай не перевищували 2500 в хвилину, що викликало зниження реально розвинутої потужності об./хв.
Ходова частина Редагувати
Ходова частина практично повністю була запозичена у базового танка і щодо одного борту складалася з провідного колеса переднього розташування, п'яти подвійних ковзанок з опорою на зовнішню частину гусениці, чотирьох подвійних опорних ковзанок з опорою на внутрішню частину гусениці й напрямного колеса. Але, на відміну від танка, у якого половинки напрямного колеса частково перекривали дев'ятий опорний коток, у САУ, через більшу довжину корпуса, напрямне колесо було зміщено назад.
| випуск Ягдтигрів по місяцях | ||||||||||||
| Місяць | лютий 1944 | липень 1944 | серпень 1944 | вересень 1944 | жовтень 1944 | листопад 1944 | грудень 1944 | січень 1945 | лютий 1945 | березень 1945 | квітень 1945 | травень 1945 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Випущено машин. | 2 | 3 | 3 | 8 | 9 | 6 | 20 | 10 | 13 | 3 | 7 | 4 |
Організаційно-штатна структура Редагувати
«Ягдтигр» надходили на озброєння окремих важких протитанкових батальйонів (schwerePanzerJagerAbteilung, s.Pz.Jgr.Abt). Планувалося, що вони замінять в цих підрозділах САУ «Ferdinand». Проте, через складності у виробництві і постійні бомбардування авіацією союзників вдалося випустити порівняно невелику кількість машин і цим планам не судилося збутися. У результаті «Ягдтигр» було озброєне по дві з трьох рот у двох важких протитанкових батальйонах — знаменитих 653-м і 654-м, які проявили себе на Курській дузі.
Бойове застосування Редагувати
Вперше «Ягдтигр» були використані в боях на Західному фронті в березні 1945 р. Вони вражали американські «Шермани» з відстані 2500 м. На початку квітня 1945 р. у бойових частинах на Західному фронті налічувала двадцять чотири «Ягдтигра».
Оцінка машини Редагувати
Не викликає сумніву, що «Ягдтигр» в питанні протитанкової боротьби на порядок перевершував всі танки і САУ як антигітлерівської коаліції, так і самого Третього рейху. Як мінімум, до 1948 року у світі не було танка, який міг би витримати постріл цієї машини навіть в лоб. Гармата PaK 44 з довжиною ствола в 55 калібрів, створена на базі зенітки, дозволяла вражати будь-який танк на всіх розумних дистанціях бою.
Разом з тим, самохідка володіла цілим набором істотних недоліків, найважливішими з яких були наступні:
- Ходова частина «Ягдтигра» була вкрай перевантаженою, що призвело до дуже низької надійності машини. З цієї причини в конструкцію САУ штатно входили два стаціонарних підривних заряди для її знищення в разі технічної несправності. Один заряд розміщувався під двигуном, другий — під казенником гармати.
- Потужність двигуна в 700 к. с. для машини масою 75 т була явно недостатньою. Наслідком цього була мала рухливість САУ, що певною мірою зменшувало переваги найпотужнішого лобового бронювання та озброєння. Для порівняння: аналогічний двигун був встановлений на танку «Пантера», що важила на 30 тонн менше, але вже при своїй вазі не володіла достатньою рухливістю. З цієї причини самохідка в основному використовувалася в укриттях на стаціонарних позиціях, де її низькі ходові якості особливої ролі не грали.
- При відсутності башти що обертається, невисокою скорострільності через роздільне заряджання і чисельній перевазі супротивника атака у фланг «Ягдтигр» ставала більш ніж вірогідною. У 1944-45 рр. його бортова броня не забезпечувала надійного захисту від танкових і протитанкових гармат країн антигітлерівської коаліції. Ця ж обставина робила машину вразливою до атак піхоти з засобами ближнього протитанкового бою — гранатометами типу «Базука» або «Faustpatrone»
- Низька маневреність і дуже великі габарити не сприяли успішному ухилення від атак з повітря, значна кількість САУ «Ягдтигр» було виведено з ладу авіацією союзників
- Дорожнеча і нетехнологічність виробництва.
- ПТ-САУ була вкрай важка й легко грузла на м'якому ґрунті (розорана рілля) і не могла проїхати по ряду мостів через високу масу.
- Незважаючи на певні недоліки конструкції, самою основною проблемою САУ «Ягдтигр» відомий німецький танкіст Отто Каріус (отримав Залізний хрест за бої на східному фронті) вважав вкрай низький ступінь підготовки екіпажів, що і привело в підсумку до значних бойових і небойових (від поломок) втрат, та низької бойової ефективності оснащених цими САУ підрозділів
Посилання та література Редагувати
- Б. Ліддел Гарт «Друга світова війна», — Москва, 1976.
- Ф. В. Меллентін «Танкові битви», — ПОЛІГОН, Москва, 1998 рік.
- Холявскій Г. Л. «Повна енциклопедія танків світу 1915—2000 рр.»; — ТОВ «Харвест», Мінськ, 2000.
- М. Свірін Важкий винищувач танків «Ягдтигр». — М: Експрінт 2004 .. — 39 с. — (Бронетанковий фонд). — 3000 екз. — ISBN 5-94038-048-4
- Отто Каріус. «Тигри» в багнюці. Спогади німецького танкіста.
- ИСТРЕБИТЕЛЬ ТАНКОВ «ЯГДТИГР»
- Tanks — Jagdtiger [ 5 серпня 2011 у Wayback Machine.]