? † Pterygotus | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Pterygotus anglicus (ліворуч) | ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||
|
Pterygotus (від дав.-гр. πτερῠγωτός «крилатий, пернатий») — вимерлий рід гігантських ракоскорпіонів, що жили в силурійському періоді (420–410 млн років тому). Вперше скам'янілі рештки було знайдено в 1844 р.
Будова ред.
Pterygotus був морським титаном серед усіх відомих членистоногих: у довжину він досягав 2,3 м (хоча ймовірно міг доростати до 2,8-3 м). Завдяки величезному розміру Pterygotus був, мабуть, найвдалішим хижаком свого часу: у цього ракоскорпіона були потужні клешні, якими він хапав і утримував здобич, наприклад, трилобітів або примітивних риб. Плоскі задні кінцівки, схожі на плавники, допомагали Pterygotus добре плавати.
Пристосованість ред.
Мабуть, Pterygotus був дуже добре пристосований до навколишнього середовища, оскільки в силурійському періоді цей ракоскорпіон був поширений дуже широко. Скам'янілості Pterygotus знайдені на всіх континентах крім Антарктиди (хоча на цьому материку дуже важко вести розкопки через низьку температуру, так що незабаром останки Pterygotus можуть бути виявлені і там). До родини Pterygotidae крім самого Pterygotus належать ще два великих хижаки. 2-метровий акутірам (Acutiramus — «гостра палиця») плавав у морях, що покривали територію Північної Америки і Чехії наприкінці силуру — початку девону. Відомо сім видів цього ракоскорпіона. Девонський півтораметровий ереттоптер (Erettopterus — «плавних з Ерасу») відомий з США, Канади, Англії, Норвегії та Естонії. Всього відкрито 18 видів ереттоптера, один з яких — E. canadensis — мешкав в Канаді, що і випливає з назви. І акутірам і ереттоптер були схожі на Pterygotus, але були менші за розміром, ніж їх силурійський родич.
У масовій культурі ред.
Птеригот фігурує в серіалі Прогулянки з монстрами, в якому самка птеригота ховається в засідці, зариваючись в пісок на морському дні. При цьому вона піклується про своє потомство.
Види ред.
До роду Pterygotus належать наступні види:
- Pterygotus anglicus Agassiz, 1844 — Devonian, Scotland & Canada
- Pterygotus arcuatus Salter in Huxley & Salter, 1859 — Devonian, England
- ?Pterygotus australis McCoy, 1899 — Silurian, Australia
- Pterygotus barrandei Semper, 1898 — Silurian, Czech Republic
- Pterygotus bolivianus Kjellesvig-Waering, 1964 — Devonian, Bolivia
- Pterygotus carmani Kjellesvig-Waering, 1961 — Devonian, USA
- Pterygotus cobbi Hall, 1859 — Silurian, USA, Canada
- Pterygotus denticulatus Kjellesvig-Waering, 1961 — Silurian, England
- Pterygotus floridanus Kjellesvig-Waering, 1950 — Devonian, USA
- Pterygotus gaspesiensis Russell, 1953 — Devonian, Canada
- ?Pterygotus grandidentatus Kjellesvig-Waering, 1961 — Silurian England
- ?Pterygotus impacatus Kjellesvig-Waering, 1964 — Silurian, Estonia
- Pterygotus kopaninensis Barrande, 1872 — Silurian, Czech Republic
- Pterygotus lanarkensis Kjellesvig-Waering, 1964 — Silurian, Scotland
- Pterygotus lightbodyi Kjellesvig-Waering, 1961 — Silurian England
- Pterygotus ludensis Salter in Huxley & Salter, 1859 — Silurian, England
- Pterygotus marylandicus Kjellesvig-Waering, 1964 — Silurian, USA
- Pterygotus monroensis Sarle 1902 — Silurian, USA
Див. також ред.
- Jaekelopterus rhenaniae — 2,5-метровий ракоскорпіон, що жив у карбоні.
Література ред.
- Jaekel : Ein großer Pterygotus aus dem rheinischen Unterdevon // Paläontologische Zeitschrift. — 1914. — Bd. 1, T. 1. — S. 379–382.
- Randall F. Miller (2007). Pterygotus anglicus Agassiz (Chelicerata: Eurypterida) from Atholville, Lower Devonian Campbellton Formation, New Brunswick, Canada. Palaeontology 50 (4): 981–999. doi:10.1111/j.1475-4983.2007.00683.x.
Виноски ред.
- Jason A. Dunlop, David Penney, & Denise Jekel; with additional contributions from Lyall I. Anderson, Simon J. Braddy, James C. Lamsdell, Paul A. Selden, & O. Erik Tetlie (2011). . У Norman I. Platnick. The world spider catalog, version 14.5. American Museum of Natural History. Архів оригіналу за 13 жовтня 2013. Процитовано 21 травня 2013.