Ґонта Дмитро

Ґо́нта Дмитро́ (нар. бл. 1900, Катеринославщина — пом. 1959, м. Філадельфія, Пенсільванія, США) — командир 2-ї батареї полку Чорних запорожців, сотник Армії УНР, бандурист.

Дмитро Ґонта
Народження	1900(1900) Катеринославщина
Смерть	1959(1959) м. Філадельфія, Пенсільванія, США
Країна	УНР
Приналежність	Армія УНР
Роки служби	1918 —1921
Звання	Сотник Армії УНР
Командування	командир 2-ї батареї полку Чорних запорожців
Війни / битви	Українсько-радянська війна
Нагороди	Хрест Симона Петлюри

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ґонта.

Життєпис

Дмитро Ґонта брав активну участь у визвольних змаганнях 1918—1921 роках. У 1918—1919 роках ад'ютант отамана Юхима Божка, з яким активно формував «Запорізьку Січ» на Катеринославщині. Після розформування «Січі» в полк «Чорних Запорожців» Петра Дяченка, командував кінною батареєю полку «Чорних Запорожців».

Вивчав гру на бандурі в кобзаря Антіна Митяя, та пізніше у Костя Місевича. У 1925 році разом з Костем Місевичем та Данилом Щербиною виступав у Народному домі Львова. У 1930-х рр.

Виступав у міжвоєнний період по Галичині та Польщі у складі тріо бандуристів разом із К. Місевичем та Д. Щербиною. Чимало зробив для популяризування бандури у Галичині та на Волині. Автор пісні «На чужині» («Лети, моя думо», слова Романа Купчинського). Розмальовував церкви у с. Курилівка та с. Буців біля Перемишля.

Під час німецької окупації 1943 року був засланий до концтабору Дахау. 29 квітня 1945 звільнений американцями. Після війни опинився в Мюнхені, а потім поселився у місті Філадельфія, США.

Доробок

Статті

• Ґонта Дмитро. «На панцирнику „Хортиця“» // «Істор. календар-альм. Червоної калини на 1932 р.» — Л., 1931;. [ 5 березня 2017 у Wayback Machine.]
• Ґонта Дмитро. «Бандурист Кость Місевич» // «Київ», Філадельфія, 1955, № 6, листопад-грудень.

Примітки

1. . tyzhden.ua. Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 5 березня 2017. 
2. . pres-centr.ck.ua. Архів оригіналу за 27 березня 2017. Процитовано 5 березня 2017. 

Джерела

• нн. Володимир Юркевич — визначний бандурист. // ж. «Бандура». — № 9/10. — 1984
• Самчук Улас. Живі струни. Бандура і бандуристи. — Детройт, 1976. [ 5 березня 2017 у Wayback Machine.]
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.

Посилання

• Холодний Яр. Історичний клуб^{[недоступне посилання з серпня 2019]}