«Ямато» (яп. 大和) — лінкор японського імперського флоту часів Другої світової війни типу «Ямато».
| Ямато | |
|---|---|
| 大和 | |
| «Ямато» на випробуваннях, 1941 р. | |
| Служба | |
| Тип/клас | лінійний корабель |
| Держава прапора | |
| Належність | Японський імперський флот |
| Закладено | 4 листопада 1937 |
| Спущено на воду | 8 серпня 1939 |
| Введено в експлуатацію | 16 грудня 1941 |
| Виведений зі складу флоту | Потоплений 7 квітня 1945 на північ від Окінави |
| Ідентифікація | |
| Параметри | |
| Тоннаж | стандартна 63 200 т повна 72 810 т |
| Довжина | 263 м |
| Ширина | 38,9 м |
| Осадка | макс. 10,4 м |
| Бронювання | борт — 410 мм траверси — 300 мм головна палуба — 200…230 мм верхня палуба — 35…50 мм башти ГК — 650 мм (лоб), 250 мм (борт), 270 мм (дах) барбети ГК — до 560 мм башти 155-мм гармат — 25…75 мм Барбет башт 155 — мм гармат-75 мм рубка — 500 мм (борт), 200 мм (дах) |
| Технічні дані | |
| Рухова установка | 4 ТЗА Kampon |
| Гвинти | 4 |
| Потужність | 150 000 к. с. |
| Швидкість | max. 27,5 вуз. (51 км/год.) |
| Автономність плавання | 7 200 миль (13 335 км) (16 - вузловим ходом (30 км/год.)) |
| Екіпаж | 2 500 чол. |
| Озброєння | |
| Артилерія | 3 × 3 — 460-мм/45, 4 × 3 — 155-мм/60 (пізніше зменшено до 2×3) |
| Зенітне озброєння | 6×2 — 127-мм/40 (пізніше збільшено до 12×2), 8×3- 25-мм (пізніше — 52 × 3), 2 × 2 — 13,2-мм кулемети |
| Авіація | 2 катапульти, 7 гідролітаків |
Будівництво Редагувати
«Ямато», перший з лінкорів своєї серії, був закладений 4 листопада 1937 на верфі ВМС в Куре. Він був спущений на воду 8 серпня 1939 р., і офіційно став до строю 16 грудня 1941. Однак, лише 27 травня 1942 року корабель оголосили боєготовим.
Бойова кар'єра в 1942—1944 роках Редагувати
Як флагман Об'єднаного флоту «Ямато» формально брав участь в битві біля атола Мідвей 4-6 червня 1942 року, але фактично не мав зіткнень з противником, оскільки знаходився на 300 миль позаду японських авіаносців. 28 травня 1942 «Ямато» перебазувався до острова Трук, де провів близько року, виконуючи роль плавучого штабу Об'єднаного флоту. 25 грудня 1943 північніше від острова Трук «Ямато» отримав влучення торпедою (маса заряду 270 кг) з американського ПЧ «Скейт» і отримав в пробоїну близько 3000 тонн води. Боєздатність корабля серйозно постраждала через затоплення погрібу кормової башти головного калібру. У січні — квітні 1944 року «Ямато» пройшов ремонт і модернізацію в Куре.
У червні 1944 року «Ямато» брав участь в битві в Філіппінському морі, причому з'єднання, що включало також «Мусаші» і ряд інших важких кораблів, діяло попереду своїх авіаносців. 19 червня «Ямато» вперше відкрив вогонь в бойовій обстановці, але пізніше з'ясувалося, що лінкор обстріляв свою ж авіацію — на щастя, неефективно.
Японське командування берегло свої лінкори для передбачуваної генеральної битви з американським флотом. У реальності війна на Тихому океані вилилася в низку невеликих, але виснажливих сутичок, в яких сили японського флоту танули, поки найсильніші лінкори відстоювалися далеко від зон активних бойових дій. У результаті в Імператорському флоті склалося скептичне ставлення до цих кораблів, добре ілюстровані популярною у моряків приказкою «На світі є три найбільші і марні речі — єгипетські піраміди, Велика китайська стіна і лінкор „Ямато“».
«Ямато» в битві за Філіппіни Редагувати
У жовтні 1944 року японські суперлінкори були нарешті кинуті в серйозний бій. Американці почали висадку на Філіппіни, і в разі успіху операції могли зруйнувати японський оборонний периметр і відрізати Японію від основних джерел сировини і нафти. Ставка була занадто висока, і японське командування ухвалило рішення про проведення генеральної битви. Складений ним план «Шьо-Ґо» («Перемога») був неабияким досягненням оперативного мистецтва. Оскільки авіаносні сили Імперського флоту прийшли до того часу в занепад, головна роль відводилася великим артилерійським кораблям.
Північна група, що включала деякі вцілілі авіаносці, повинна була зіграти роль приманки для 38-го оперативного з'єднання — головної ударної сили американського флоту. Основного удару по десантних суднах повинно було завдати 1-е диверсійне з'єднання віцеадмірала Куріти. До його складу входили 5 лінкорів, включаючи «Ямато» і «Мусаші», 10 важких і 2 легких крейсери, 15 есмінців. З'єднання повинне було вночі подолати протоку Сан-Бернардіно і вранці атакувати десантні кораблі біля острова Лейте. Підтримку йому надавало менше за силою 2-е диверсійне з'єднання віцеадмірала Нішімури, що слідувало протокою Сурігао.
Бій в морі Сібуян Редагувати
22 жовтня 1-е диверсійне з'єднання вийшло в море і вже на наступний день було атаковане американськими підводними човнами, що потопили два важких крейсери. Вранці 24 жовтня, коли з'єднання Куріти знаходилося в морі Сібуян, почалися масовані атаки американської палубної авіації. В силу випадкових збігів основні удари американців були націлені на «Мусаші», який, після влучань у нього близько 20 торпед і 20 бомб, увечері перекинувся і затонув.
Незважаючи на втрату «Мусаші», з'єднання Куріти залишалося цілком боєздатним, оскільки інші лінкори не отримали серйозних ушкоджень. Тим не менш, Куріта вагався і навіть повернув на зворотний курс. Однак Північна група віцеадмірала Одзави виконала свою роль приманки — головні сили 38-го оперативного з'єднання кинулися на неї, залишивши північні протоки без охорони. Американський командувач переоцінив досягнення своїх пілотів, які рапортуваии про потоплення безлічі японських лінкорів, і вирішив, що 1-е диверсійне з'єднання не представляє небезпеки. Куріта тим часом отримав прямий наказ від головнокомандуючого Об'єднаним флотом — «З'єднання має атакувати з вірою в Божественне провидіння!» і рушив уперед.
Битва в затоці Лейте Редагувати
З'єднання вночі безперешкодно форсувало не охоронювану протоку Сан-Бернадіно на великій швидкості і вийшло в затоку Лейте. Близько 6:45 японці виявили американські кораблі. Це була північна група 7-го флоту США, що включала 6 ескортних авіаносців, 3 есмінці і 4 ескортні міноносці. На «Ямато», який став флагманом японського з'єднання, прийняли супротивника за одну з швидкохідних авіаносних груп і вважали, що в її складі є крейсери. Тим не менш, японці вступили в бій. «Ямато» вперше у своїй кар'єрі відкрив вогонь по надводному противнику в 6:58 з дистанції 27 км. Перші залпи влучили в авіаносець «Уайт Плейнс» (White Plains), і артилеристи вважали, що добилися влучень.
Надалі бій звівся до переслідування японцями тихохідного супротивника, який відповідав атаками літаків і есмінців. Протягом наступних трьох годин японські кораблі обстрілювали численні цілі і вважали, що потопили кілька американських авіаносців і крейсерів. Стрілянину ускладнювали періодичні дощові шквали та димові завіси супротивника. В результаті великої різниці в швидкості (до 10 вузлів) японське з'єднання розтяглося, і Куріта втратив керування боєм. О 10:20 1-е диверсійне з'єднання вийшло з бою і повернуло на зворотній курс, хоча шлях у затоку Лейте, де зібралися американські транспорти, був відкритий.
Це було схоже на скасування в останню хвилину смертного вироку, хоча в той момент американці не могли зрозуміти, чи було це скасування вироку чи тільки відстрочка страти.
Втрати американців в битві в затоці Лейте склали 1 ескортний авіаносець, 2 есмінці й 1 ескортний міноносець. Незважаючи на впевненість артилеристів «Ямато» в хороших результатах своєї стрільби, повоєнні дослідження показали, що, швидше за все, «Ямато» не мав жодного попадання головним калібром, хоча і був зафіксований ряд накриттів. .
Це була єдина битва в історії, коли лінкори і крейсери тримали в прицілах авіаносці, а ті у відповідь підняли в повітря свої літаки. Шанс свій японці втратили, програвши фінальний бій з рахунком 1:3 (за один авіаносець довелося заплатити втратою трьох важких крейсерів). Такий результат, незважаючи на всю його нелогічність (занадто багато визначила розгубленість японського адмірала), став досить символічним — озброєні бомбами і торпедами літаки виявилися сильнішими за найпотужнішу артилерію.
Останній похід «Ямато» Редагувати
«Ямато» повернувся до рідних берегів лише 22 листопада 1944 року і був відразу поставлений на ремонт і модернізацію, яка закінчилася в січні 1945 року і виявилася для нього останньою. Тим часом війна перемістилася до берегів Японії. 1 квітня 1945 американські війська висадилися на Окінаві. Оскільки гарнізон острова не мав шансів відбити десант, японське командування зробило основну ставку на самогубні методи боротьби. Не залишився осторонь і флот, що запропонував використовувати «Ямато» для атаки ворожих десантних суден, незважаючи на панування противника в повітрі і на морі.
Вранці 6 квітня 1945 з'єднання у складі «Ямато», 1 легкого крейсера і 8 есмінців вийшло в море для участі в операції «Тен-ічі-ґо» («Небеса-1»). Перед з'єднанням було поставлено завдання — «атака ворожого флоту і суден постачання та їх знищення». У разі ускладнень з поверненням на базу «Ямато» пропонувалося викинутися на мілину біля узбережжя Окінави і підтримувати армійські частини артилерійським вогнем. Передбачалося також, що цей рейд відверне палубну авіацію противника і полегшить намічені на 7 квітня масовані атаки камікадзе на десантні засоби американського флоту біля берегів Окінави. План з самого початку мав самогубний характер.
Японське з'єднання супротивник виявив рано вранці 7 квітня. Починаючи з полудня «Ямато» і його ескорт піддалися потужним атакам американських палубних літаків (всього 227 машин). Через дві години лінкор, отримавши до 10 влучень торпед і 13 влучень авіабомб, вийшов з ладу. О 14:23 за місцевим часом через зміщення 460-мм снарядів від крену стався вибух носового погребу артилерії головного калібру, після чого «Ямато» затонув. Врятувати вдалося лише 269 осіб, 3061 член екіпажу загинув. Втрати американців склали 10 літаків і 12 льотчиків.
Командири лінкора Редагувати
- 16.12.1941 — 17.12.1942 — капітан I рангу (з 01.05.1942 — контрадмірал) Гіхаті Такаянагі.
- 17.12.1942 — 07.09.1943 — капітан I рангу (з 01.05.1943 — контрадмірал) Тіакі Мацуда.
- 07.09.1943 — 25.01.1944 — капітан I рангу (з 05.01.1944 — контрадмірал) Такедзі Оно.
- 25.01.1944 — 25.11.1944 — капітан I рангу (з 15.10.1944 — контрадмірал) Нобуей Морісіта.
- 25.11.1944 — 07.04.1945 — капітан I рангу (посмертно — віцеадмірал) Косаку Аруга.
Примітки Редагувати
- Всі дані наводяться на грудень 1941 року.
- Названий на честь провінції на півдні острова Хонсю, префектура Нара. Слово вживається також як поетичне ім'я Японії. Див:Апальков Ю. В. с.112.
- За іншими даними, 8 серпня 1940.
- Кофман В. Л. Японські лінкори «Ямато» і «Мусасі».
- Німіц Ч., Портер Е. Війна на морі (1939-1945).
- Балакін, Дашьян, 2006.
- Кофман В. Л. Японські лінкори Другої світової війни. «Ямато» і «Мусасі».
- Шерман Ф. Війна на Тихому океані. Авіаносці в бою.
- Кофман В. Л. Японські лінкори Другої світової війни. «Ямато» і «Мусасі».
- С. В. Суліга. Глава 6. Загальна оцінка проектів і діяльності японських важких крейсерів. // Японські важкі крейсери. — 120 с. — ISBN 5-7559-0020-6.
- Остаточно причини загибелі «Ямато» були встановлені в 1985 році міжнародною експедицією, що виявила і обстежила уламки лінкора.
Література Редагувати
- Апальков Ю. В. Бойові кораблі японського флоту: Лінкори й авіаносці. — СПб.: Дидактика, 1997.(рос.)
- Балакін С. А., Дашьян А. В. та ін Лінкори Другої світової. Ударна сила флоту. — М.: Колекція, Яуза, Ексмо, 2006. — 256 с. — (Арсенал Колекція). — ISBN 5-699-18891-6, ББК 68.54 Л59(рос.)
- Кофман В. Л. Японські лінкори Другої світової війни. «Ямато» і «Мусасі». — М.: Колекція, Яуза, Ексмо, 2006.(рос.)
Згадки в культурі Редагувати
- Ямато (фільм)
- Космічний лінкор «Ямато» (за сюжетом корабель підняли з дна і переробили в космічний корабель)
- У RTS StarCraft мається поліпшення для юніта Battlecruiser, назване «Yamato-gun»
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ямато (лінкор) |
Посилання Редагувати
- Бережных О. А. Лінійний корабель «Ямато» [ 5 липня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- Печуконис Н. Н. Лінійний корабель «Ямато» [ 14 червня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- Неперевершений «Ямато» [ 5 липня 2012 у Wayback Machine.]
- Енциклопедія кораблів [ 31 січня 2009 у Wayback Machine.](рос.)
- Бій в затоці Лейте. Японський погляд [ 10 лютого 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- Таємниці лінкора Ямато. Документальні фільми. Архів оригіналу за 29 лютого 2012. Процитовано 13 листопада 2012.(рос.)