Шумськ — зникле село в Україні, в Житомирському районі Житомирській області. Колишньої Троянівської волості Волинської губернії.
| село Шумськ | |
|---|---|
| Країна | Українська РСР |
| Область | Житомирська область |
| Район/міськрада | Житомирський район |
| Рада | Шумська сільська рада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1471 |
| Населення | 0 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°11′55″ пн. ш. 28°32′55″ сх. д. / 50.19861° пн. ш. 28.54861° сх. д.Координати: 50°11′55″ пн. ш. 28°32′55″ сх. д. / 50.19861° пн. ш. 28.54861° сх. д. |
| Водойми | Гнилоп’ять |
| Карта | |
Шумськ | |
Шумськ | |
| Мапа | |
Географія Редагувати
Село Шумськ (Великий Шумськ) розташовувалось на берегах річки Гнилоп'ять, за течією нижче села Головенка, поблизу місця, де тепер знаходиться водоспад Вчелька.
Історичні відомості Редагувати
Вперше згадується в древньому акті під час ревізії Житомирського замку, що відбулась близько 1471 року. У записі йдеться про те, що маєток Шумско (пол. — Szumsko, Szumsk) придбаний Грицьком Вороничем.
У 1741 році частину села придбав у родини Вороничів Якуб-Антоній Корицінський. Інші ж частки мали Ігнацій Воронич, Єжи Головинський, Якуб Пегловський (отримав від дружини Богумили Воронич), Богуслав Кривопиш (отримав від дружини Констанції Воронич).
Дерев'яна церква з дзвіницею Різдва Пресвятої Богородиці коли і ким побудована — не відомо. Але з 1876 року існувала церковно-прихідська школа.
В другій половині XIX століття село належало пану Рудницькому.
Був водяний млин, що належав П. Волицькій.
Станом на 1906 рік тут розміщувалось 238 двори, в яких проживало 994 чоловіки.
На 1913 рік землі Шумську та млин у володінні Миколая Васильовича Александровського. У селі працювали дві бакалійні та винна лавка.На кінець 1922 року у Шумську налічувалось 450 дворів, а населення становило 2578 осіб. Воно було на той час найбільшим селом у Троянівському районі Житомирської округи. Щорічно у селі проводилось по декілька ярмарок.
У 1923 році у селі була утворена Шумська сільська рада у складі сіл Шумськ та Малий Шумськ, хуторів Грузськ, Глинне, Коротинка, Миколаївка, Стеценків хутір. Сільська рада ліквідована 20.08.1952 р. у зв'язку з передачею землі до так званого спецфонду — будівництвом танкового полігону, який створювався генералом Гаркушею.
Голодомор 1932—1933 років Редагувати
Багато місцевих жителів постраждало від голодомору. За архівними даними, достеменно відомо про смерть 44 людей.
Примусове виселення жителів Редагувати
Жителі Велико-Шумська не підтримали колективізацію. Газета «Ленінський шлях» за 14 вересня 1933 року занесла місцевий колгосп на «чорну дошку» за зрив планів осінньої сівби.
Отож у другій половині 1930-х років розпочались репресії та примусові депортації селян до Сибіру. Були засланні усі 222 двори.
Тоді ж у більшовицького уряду з'явилась ідея розмістити на навколишній території танковий полігон, а для цього було необхідно знищити село. Цим планам завадила Друга світова війна. Проте, у 1946 році жителів знову примусово переселено, цього разу до сусіднього села Гуйва. Будинки танками зрівняли з землею. Про село нагадує лише старе кладовище та могильна плита жительки Глібко Марії Ільївни, яка у 1946 році відмовилась переїжджати та була розстріляна на місці.
Ліквідоване у 1952 році, так як на його території почалось будівництво військового полігону.
Знято з обліку 1960 року.
В травні 2016 року пошуковці виявили масове поховання жертв червоного терору 1920-1930-х років на території колишнього села Великий Шумськ — поблизу військового полігону, тільки за два дні були виявлені рештки тіл 40 людей .
Шумське городище Редагувати
На території Шумського урочища під час будівництва полігону виявлене древнє городище.
У 1966 році проведені розкопки під керівництвом І. П. Русанової виявили, що городище датоване IX—X століттями.
Було виявлено поглиблення хрестоподібної форми з плоским дном і вертикальними стінками, орієнтоване по лінії північ-південь. Розміри цього поглиблення складають 14,2 на 11 м, глибина 40-50 см. У центрі розташована велика стовпова яма, заповнена камінням і оточена іншими стовповими ямами та камінням. Судячи з виявленої золи, в центрі поглиблення розпалювався вогонь.
Також поблизу виявлений могильник з трупоспаленнями, що мав вид обмеженого невеликим ровом круглого майдану (з діаметром 5 м.), з прокаленою поверхнею і шаром вугілля товщиною близько 50 см.
На сусідньому (вздовж по березі) мису Гнилоп'яті виявлений один житловий будинок та господарські споруди. Будинок цей, судячи з усього належав жерцеві.
На території городища виявлена кераміка IX—X ст., кремінний наконечник стріли, перепалені кістки бика і птахів.
Отож група вчених дійшла висновку, що тут розміщувався дім старійшини-жерця та відбувся разовий обряд, присвячені певним подіям.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Литовська метрика. Книга №561 (Ревізії замків). 1545.
- Жеменецький К. (2015). Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року.
- Теодорович Н. И. (1888). Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Почаев.
- Волынский Губернский Статистический комите (1906). Список населённых мест Волынской губернии. Волынская Губернская типография.
- Юго-Зап. отд-ние Рос. экспорт. палаты ; сост. М. В. Довнар-Запольский ; под ред. А. И. Ярошевича (1913). Весь Юго-Западный край. Киев: Т-ва Фиш и Вольсов.
- МАТЕРИАЛЫ ПО АДМИНИСТРАТИВНО-ТЕРРИТОРИАЛЬНОМУ ДЕЛЕНИЮ ВОЛЫНСКОЙ ГУБЕРНИИ 1923 ГОДА (1923). resource.history.org.ua. Процитовано 24 вересня 2018.
- АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ЖИТОМИРЩИНИ : 1795–2006 (2007). resource.history.org.ua. Процитовано 24 вересня 2018.
- ДАЖО. — Ф. Р — 5069, оп. 4, спр. 103).
- Під Житомиром виявили масове поховання жертв червоного терору
- Русанова И. П. (1973). Славянские древности VI-IX вв. между Днепром и Западным Бугом. Москва. с. 24.
| Це незавершена стаття про Житомирську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |