«Шопен і Жорж Санд» — подвійний портрет польського композитора і піаніста Фредерика Шопена і французької письменниці Жорж Санд пензля Ежена Делакруа.
| реконструкція картини Ежена Делакруа |
| Шопен і Жорж Санд, 2008 |
Шопен і баронеса Дюдеван Редагувати
Восени 1836 року Шопен познайомився з баронесою Дюдеван. Після розлучення з чоловіком вона зберегла його прізвище. Суспільству ж відоміша під літературним псевдонімом — Жорж Санд.
Їй виповнилося 34, йому — 28, але для виникнення приязні це не завада. Вони були разом вісім років. Взимку мешкали в Парижі, а влітку Дюдеван з дітьми і Шопеном переїздили до родинного маєтку в Ноан- Віку.
Маєток Нохан Редагувати
Маєток Нохан належав ще бабусі Аврори Дюдеван, жінці суворій, авторитарній, з грошима і зв'язками у світі. Це вона забрала дочку у Аврори, що вела ризикований і надто сміливий для жінки спосіб життя. Онука потрапила в католицький монастир, щоб не бачити частих романів і розлучень своєї матері — Жорж Санд. Після розлучення з жорстоким бароном і смерті бабуні права на маєток Нохан отримала Аврора - Жорж Санд. В 20 столітті в Нохані створено літературний музей.
Подвійний портрет Редагувати
Серед приятелів баронеси Дюдеван був художник Ежен Делакруа. Зрідка він писав портрети. Можливо, в один з вечорів він і побачив поряд модну письменницю і великого піаніста. Тоді й виник задум написати подвійний портрет, який взагалі унікальний для творчого доробку майстра. Адже це портрет двох митців.
Порізана картина Редагувати
В такому вигляді картина давно вже не існує. Пихаті і жадібні до грошей власники розрізали картину Делакруа, щоби вигідно розпродати її шматки як два окремих портрети. Задум удався. І нині портрет Жорж Санд зберігається в Данії, а голова Шопена потрапила до Лувру в Парижі. На ілюстрації до статті лише копія-реконструкція порізаної колись картини.
Примітки Редагувати
Джерела Редагувати
- Б. В. Шопен (1810—1849). Опыт характеристики. М., 1922.
- Богданов-Березовский В. М. Шопен. Краткий очерк жизни и творчества. Л., 1935.
- Лист Ф. Ф. Шопен. М., 1956.
- Т. Этюды Шопена. — М., 1956.
- Ю. А. Фредерик Шопен. М., 1960.
- А. Фредерик Шопен: Жизнь и творчество. — М., 1960.
- Шопен. Статьи и исследования советских музыковедов. М., 1960.
- Ивашкевич Я. Шопен. М., 1963.
- Синявер Л. Жизнь Шопена. — М., 1966.
- Бэлза И. Ф. Шопен. М., 1968.
- Тюлин Ю. Н. О программности в произведениях Шопена. — М., 1968.
- Ежевская З. Фридерик Шопен. — Варшава, 1969.
- Шопен, каким мы его слышим / Сост. С. М. Хентова. — М., 1970.
- Мазель Л. А. Исследования о Шопене. — М., 1971.
- Николаев В. Шопен-педагог. — М., 1980.
- Егорова М. Сонаты Шопена. — М., 1986.
- Мильштейн М. И. Очерки о Шопене. М., 1987.
- Шопен Ф. Письма, тт. 1-2. М., 1989.
- Венок Шопену. М., 1989.
| Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (березень 2010) |