Шевче́нкове (до 1946 Велдіж) — село в Вигодській громаді Калуського району Івано-Франківської області України.
| село Шевченкове | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Калуський район |
| Громада | Вигодська громада |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1515 |
| Колишня назва | Велдіж (до 7 червня 1946 р.) |
| Населення | 2112 |
| Площа | 39,79 км² |
| Густота населення | 53,08 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 77556 |
| Телефонний код | +380 3477 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°53′49″ пн. ш. 23°55′16″ сх. д. / 48.89694° пн. ш. 23.92111° сх. д.Координати: 48°53′49″ пн. ш. 23°55′16″ сх. д. / 48.89694° пн. ш. 23.92111° сх. д. |
| Водойми | р. Свіча, Лушецький потік |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 77556, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, с. Шевченкове, вул. Шевченка, 17 |
| Карта | |
Шевченкове | |
Шевченкове | |
| Мапа | |
| Шевченкове у Вікісховищі |
Назва Редагувати
Географічне розміщення між гір породило назву Велдіж — «велика діжа». З пташиного польоту село нагадує велику діжку. З півночі-сходу село оточують гори Кримянець, Клива. На півдні — гора Нягра, на заході — гора Лиса.
Друга версія назви витікає зі слов'янської міфології, де слово «Жиж» — Бог вогню[джерело?].
7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР село Велдіж Вигідського району перейменовано на село Шевченкове і Велдізьку сільську Раду — на Шевченківська.
Географія Редагувати
У селі розташований Шевченківський заказник, неподалік від села — ботанічні пам'ятки природи «Руська Буковинка» і Урочище «Під Німецькою полонинкою».
Селом тече Лушецький потік.
Історія Редагувати
Перші згадки про село Велдіж з'являються в першій люстрації в (1469 р.). Федір Чалганський за подароване йому село Велсдіч зобов'язується утримувати трьох арбалетників і здорових коней. Тоді в цьому регіоні активно видобували залізну руду. В ті часи Руське воєводство було поділене на повіти, і Велдіж належало до Жидачівського повіту Львівської землі.
У податковому реєстрі 1515 року в селі документуються млин і 5 ланів (близько 175 га) оброблюваної землі.
У 1648 році жителі села брали активну участь у народному повстанні, за що їх очікувала кривава розправа після відходу Хмельницького. Восени 1648 р. брали участь у нападі на Долинський замок, що належав польському шляхтичу Яну Мурецькому. Долинський шляхтич Юрій Гошовський також скаржився на селян з Велдіжа, що його побили і забрали 3400 злотих грішми і дорогі речі на 4000. Незважаючи на репресії селянський рух тривав до 1658 року.
Багатий ліс (дерева, гриби, ягоди, звірі), видобуток залізної руди, солеваріння (неподалік, в м. Долині) сприяли розвиткові цього регіону. В XVIII ст. у Велдіжі було збудовано фабрику Готліба, яка випускала широкий асортимент металевих виробів. Великим полегшенням для селян стало скасування панщини в Австро-Угорській імперії в 1848 р. На честь цієї події в селі було збудовано капличку. Кошти на побудову дали брати Васютинські, капличка добре збереглася і до наших часів. 1856 році побудовано дерев'яну церкву. В 1868 році — побудовано фабрику сільськогосподарських знарядь праці, власником якої був єврей Готліб і яка існувала до 1930 року. Фабрика мала ковальський, токарний, формувальний, ливарний, столярний цехи. На фабриці працювало близько 70 робітників, які виготовляли побутові речі різного призначення: кухонні дверці, каструлі, сковорідки, лопати, сокири, ободи для коліс, плуги, косарки і т. д. Виливали гальмівні колодки для вагонів, різні деталі для пилорам, в тому числі так звані, рибухи — довгі вали із зубами, які подавали дерево на пили під час розпилювання. Всі механічні пристрої приводилися в рух за допомогою водяного колеса. Також у присілку Жакля діяла гамарня, де виготовляли залізні машини-січкарні.
За статистичними даними 1857 року в селі Велдіж проживало 1766 осіб. Найбільшими були володіння Станіслава Котовського та Емілії Разіновської. В їх розпорядженні було 9422 морги лісу, 594 морги пасовищ, 85 моргів орної землі.
На той час у селі були три водяні млини. Два з них належали єврею Берцю, а третій млин належав жителю села Михайлу Сухарнику. Млин був завжди повний людьми, тут не тільки добре мололи зерно, але і якісно розпилювали ліс.
У 1939 році в селі проживало 2910 мешканців (1890 українців-грекокатоликів, 600 поляків, 50 українців-римокатоликів, 320 євреїв і 50 німців та інших національностей).
З 21 вересня 1939 р. до 27 червня 1941 р. історія села пов'язана з першим більшовицько-радянським періодом. Більшовицькі війська перебували в монастирі на Кляшторі. 22 червня 1941 року війна розбудила село гуркотом бомб. З відступом радянських військ народ мав надію на відновлення незалежності України. Однак новий ворог також приніс не волю, а нові страждання. За час війни вивезено на примусові роботи в Німеччину 46 осіб — жителів села. Крім того, була примусова здача натурального податку для потреб німецької армії (худоби, молока, зерна). У цей час околиці села стали базою формування і вишколу підрозділів УПА.
7 серпня 1944 року село було захоплено 496 мінометним Остропольським полком двічі Червонопрапорного ордена Богдана Хмельницького ІІ ступеня РГК І Українського фронту, що принесло примусову мобілізацію в Червону армію.
Населення Редагувати
Мова Редагувати
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,48% |
| інші | 0,52% |
Соціальна сфера Редагувати
- Лікарська амбулаторія
- Шевченківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Відомі люди Редагувати
- Тисяк Василь — український оперний співак, тенор;
- Тисяк Дмитро — брат Василя, оперний співак, тенор, актор Станіславського драматичного театру, перший офіційний виконавиць пісень січових стрільців, що були записані на грамофонний диск;
- Попович-Боярська Климентина Карлівна — українська письменниця, громадська діячка;
- Чудик Ігор Іванович [ 24 квітня 2019 у Wayback Machine.] — доктор технічних наук, проректор з наукової роботи Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу;
- Охримович Володимир Юліанович — адвокат, журналіст;
- Мацалак Микола Миколайович — депутат Верховної Ради УРСР 8-9-го скликання;
- Пеленський Зиновій — український громадсько-політичний діяч, економіст, редактор видань та часописів, очільник Громадського комітету Рятунку України, депутат Сейму Польщі та знаний кооперативний діяч у Галичині.
Примітки Редагувати
- Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.6.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення … назв … Станіславської області»
- Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 17 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 167 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- Жерела до істориї України-Руси, т. IV, стор. 176 — Львів, НТШ, 1895. — 412 с.
- Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 23 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
- На Долинщині пожежники гасили амбулаторію. ФОТО
- . Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 1 грудня 2020.
| У Вікісловнику є сторінка Шевченкове. |
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |