Верхо́вна імператри́ця Цисі (кит.: 慈禧太后; піньїнь: Cíxǐ Tàihòu; (29 листопада 1835 — 15 листопада 1908) — маньчжурська державна і політична діячка. Імператриця і дружина Ічжу, імператора династії Цін. Після його смерті прийняла титул верховної імператриці. Регент за правління свого сина Цзайчуня.
| Цисі | |
|---|---|
| 慈禧太后 | |
| Народилася | 29 листопада 1835 Пекін, Династія Цін |
| Померла | 15 листопада 1908 (72 роки) Чжуннаньхай, Династія Цін |
| Поховання | Східні гробниці Цінd :
|
| Країна | Династія Цін |
| Діяльність | політична діячка, правляча королева, художниця, монарх |
| Знання мов | китайська |
| Посада | list of consorts of rulers of Chinad |
| Рід | Айсін Ґьоро |
| Батько | Yehenara Huizhengd |
| Брати, сестри | Yehenara Wanzhend, Guixiangd і Fuxiangd |
| У шлюбі з | Ічжу |
| Діти | Цзайчунь |
| Нагороди | |
|
| Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (вересень 2017) |
| Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (грудень 2016) |
Біографія Редагувати
Народилася в листопаді 1835 в родині маньчжурського мандарина. Їй було визначено стати наложницею в імператорському палаці. У шістнадцять років вона увійшла в палац правителів Китаю, Заборонене місто у Пекіні. Місто це було світом надзвичайної краси і гармонії, призначеним для життя, що складалося в основному з задоволень. Три тисячі наложниць і три тисячі євнухів жили в палаці. Ходили чутки, що спальню імператора відвідували десять коханок на день. Наложниці розподілялися по рангах, і ті, котрі відносилися до нижчого рангу, могли все життя прожити в палаці, так і не зустрівшись з імператором. Коли Цисі вперше ступила на імператорський двір, вона опинилася в п'ятому, нижчому ранзі.
Сходження Цисі Редагувати
Юна дівчина була дуже честолюбна, розумна і до того часу досить освічена. Вона приклала максимум зусиль, щоб добитися влади. Читала книги з імператорської бібліотеки, умовила придворних найняти учителів, щоб доповнити освіту. В міру того як росла освіченість Цисі, усе тоншою ставала її хитрість. Чимало сил вона витратила на вивчення правил етикету, що діяли в палацевих стінах. Вона зробила все, щоб наблизитися до імператора. Цисі подружилася з дружиною монарха, що була на п'ятнадцять років старше її і безплідна. Коли владика вирішив, що йому потрібний спадкоємець, він попросив свою дружину вибрати наложницю. І та вибрала Цисі. На той час дівчина прожила в палаці тільки три роки, але одну мрію вже здійснила. Тепер вона увійшла в число наближених до імператора.
У квітні 1856 року Цисі родила дитину. Народження єдиного сина імператора, спадкоємця китайського трону, підсилило вплив Цисі. Наложниця стала центром уваги з боку придворних. Але для неї важливіше всього була увага, яку їй приділяв сам імператор. Він зрозумів, що ця жінка дуже розумна і здатна, і передавав їй усе більше своїх повноважень, поки Цисі не стала справжньою правителькою Китаю. Це був період, коли Китай почав утрачати багатовікову традицію ізольованості від зовнішнього світу. Французи й англійці приїжджали сюди як торговці і привозили нові ідеї, що хвилювали населення і провокували антимонархічний рух у деяких частинах країни. Більше всього бунтівників було в місті Тайпін.
У відповідь на появу іноземців Цисі перевела двір у гори, що оточують Пекін. Вона наказала привселюдно рубати голови всім захопленим заколотникам, організувала кампанію терору проти європейців і християнських місіонерів. Іноземців залякували, їхні крамниці спалювали, а якщо вони і після цього не їхали, то ризикували життям. Імператриця була сповнена рішучості зберегти давні традиції феодального Китаю і, звичайно ж, владу і багатство монархії. Вона вважала, що присутність іноземців загрожує національній самобутності Китаю, і була переконана в необхідності їхнього вигнання з країни.
Брат старого імператора принц Кун не розділяв ізоляціоністські погляди Цисі. Його лякала політика вигнання іноземців, він вважав, що Китай повинний бути відкритий для торгівлі і нових ідей. Через голову імператриці він просив англійців і французів про примирення — поступок, що Цисі ніколи не могла простити. Імператриця в цей час була стурбована зміцненням своєї влади, уведенням нових податків і кривавою боротьбою з бунтівниками на півночі країни.
Цисі — імператриця Редагувати
Коли в 1861 році імператор помер, при підтримці принца Гуна його удова Ци Ань і Цисі дістали права регентів. Хоча політична влада повинна була в однаковій мірі належати обом, імператриця, яку мало цікавила політика, охоче надала Цисі можливість керувати державою. Однак така домовленість влаштовувала далеко не всіх. Не обійшлося без змови з метою убивства регента-наложниці. Цисі відповіла на це швидко і жорстоко — наказала знищити біля п'ятисот осіб, у тому числі і багатого феодала Су Шуня, що стояв на чолі змовників. Су Шунь належав до давнього роду військових аристократів. Після страти його родина була вигнана у віддалений район Китаю, а майно конфісковане.
Син Цисі, що повинний був стати імператором, як тільки йому виповниться сімнадцять років, ріс у досить незвичайному середовищі. Майбутній імператор, Тунчжи ріс здоровим і милим хлопчиком, відданим на піклування наложниць і придворних євнухів. З юних років він вподобав до розгнузданих оргій у притонах на окраїні Пекіна і пізнав усі сексуальні збочення на практиці. Коли молодий принц досяг повноліття, Цисі видала найвищий декрет, у якому говорилось, що її регентство закінчене і починається правління її сина. У юнака була наречена, але імператриця відносилася до одруження сина аж ніяк не прихильно, побоюючись суперництва з боку майбутньої невістки. Однак незабаром після видання декрету про передачу влади імператор Тунчжи вмер. У грудні 1874 року він опублікував повідомлення, у якому говорилося: «Цього місяця мені пощастило заразитися віспою!» Для китайців у такім повідомленні нічого дивного не було, бо існувало народне повір'я: той, хто перехворіє віспою і залишиться живий, відзначений богами. Але, мабуть, імператор не зміг довго опиратися хворобі. Ймовірно, що його організм був ослаблений венеричним захворюванням. Менш ніж через два тижні після цього повідомлення юнак помер.
Ходили чутки, ніби Цисі убила власного сина. Це виглядало дуже правдоподібно. Шарлотта Голден у своїй книзі «Остання велика імператриця Китаю» писала: «Тунчжи легко міг заразитися віспою в одному з борделів чи опіумних притонів, які він відвідував у Пекіні під час своїх нічних вилазок». Це не можна ні спростувати, ні довести. Але зовнішні симптоми цього страшного захворювання — висипання прищів на обличчі і тілі хворого — сумнівів не викликали.
Цисі знову оголосила себе правителькою Китаю. Коли Тунчжи вмер, його дружина була вагітна. Це змусило Цисі занепокоїтися. Якби невістка народила спадкоємця, він мав би право згодом зайняти трон. Це не влаштовувало Цисі — їй хотілося обрати такого спадкоємця, що беззаперечно підкорявся б її волі. Вона наказала євнухам побити молоду вдову, щоб викликати викидень. Через три місяці нещасна покінчила із собою. Ті, хто знав Цисі, не сумнівалися, що вона приклала свою мстиву руку і до цієї трагедії.
Правителька назвала імператором свого племінника Цзай Тяна. Йому дали імператорське ім'я Гуансюй, що в перекладі означає «діамантовий спадкоємець». Хлопчику в той час було чотири роки, і він не становив небезпеки для Цисі.
Цисі вибрала імператора сама, а це було порушенням давнього закону. Знайшлися незадоволені, ті, хто за правом кровних зв'язків родової спадковості міг претендувати на трон. Десятеро придворних висловили обурення її рішенням. Цисі їх вислухала, слова запам'ятала, але своє рішення не змінила. Спадкоємцю трону тоді було усього лише 11 років. Тепер імператриця могла насолоджуватися абсолютною владою. Тих десятьох, котрі виступили проти її рішення оголосити імператором племінника, вона стратила.
Знищуючи політичних супротивників, Цисі зміцнювала свою владу. На усі важливі посади вона призначила своїх родичів. Щоб запобігти проникнення в коло влади сторонньої людини, оголосила про заручини спадкоємця з його двоюрідною сестрою.
У 1889 році Цисі була змушена залишити регентство. Молодому імператору виповнилося вже дев'ятнадцять років, але офіційний вступ на трон було відкладено до його одруження. Цисі займала мармурову резиденцію посеред зелені дерев, оточене озерами в околицях Пекіна. У будинку було багато прикрас з чистого золота. Подібну розкіш могли собі дозволити лише деякі світові монархи. Стверджували, що Цисі викрала гроші з імператорської скарбниці. А спільником її був головний євнух Чи Ляньїн, жорстока і груба людина.
От достовірний приклад поводження імператриці в той час. Якщо вона знаходила у своєму саду опалий лист чи пелюсток, що, з її точки зору, додавало саду неохайний вигляд, то наказувала шмагати євнухів-садівників, а іноді й відрубувати їм голови. Їй було п'ятдесят п'ять років, і її не улаштовувало відокремлене життя в заміському палаці, от вона і розважалася таким кровожерливим способом. Цисі сподівалася керувати країною через імператора, якого сама обрала. Але між тіткою і племінником утворилася глибока прірва. Він був доброю, освіченою і прогресивною людиною, прагнув вивести Китай з ізоляції, за яку чіплялася Цисі. Її жахала кількість іноземців, яким племінник дозволив жити в країні. Усіх їх вона підозрювала в намірі перетворити Китай у свою колонію. Після того як у 1874 році Японія захопила острови Ліучіу, Китай пригрозив їй війною. За допомогою переговорів військового зіткнення вдалося запобігти. Але в 1894 році, коли японці спробували захопити Корею, китайський імператор послав у бій військово-морський флот. Однак цей флот виявився просто жалюгідним. Гроші, виділені на його відновлення, були витрачені на облаштування палацу Цисі. Коли імператор допитував винуватця цієї витівки, той відповів: «Якби навіть гроші ці були витрачені на флот, японці все рівно розгромили б нас. А так у імператриці з'явився прекрасний літній палац!».
Війна з Японією була короткою і стала нещастям для Китаю. У 1898 році, коли країна намагалася отямитися після ганебної поразки, навколо Цисі почали збиратися люди, які теж ненавиділи іноземців і побоювалися погрози для Китаю з їхнього боку. Часті відвідування цими людьми літнього палацу Цисі були розцінені як змова проти імператора.
Гуансюй усвідомлював, що без підтримки тітки йому буде важко правити країною. Але він також розумів, що вона ніколи не погодиться на реформи, які він хотів би провести. Імператор вирішив ув'язнити свою тітку і в такий спосіб позбутися від її опіки. Випадково його плани стали відомі наближеними імператриці. Задум молодого імператора був приречений на невдачу. Коли Цисі довідалася про плани племінника, обличчя її перетворилося на холодну маску, тільки лють в очах видавала щирі наміри жорстокої володарки. Цисі змусила свого племінника, імператора Китаю, відректися від престолу. Його особисті слуги були обезголовлені. Цисі спостерігала за екзекуцією і пила жасминовий чай. Імператора посадили у в'язницю на одному з озерних островів. Він жив бідно й самотньо під охороною євнухів. Багато хто з придворних був упевнений, що його чекає доля Тунчжи і його дружини, але Цисі зберегла племіннику життя. Можливо, протести з боку ряду іноземних дипломатів у Пекіні змусили імператрицю схаменутися. Після того як екс-імператор Гуансюй провів у в'язниці рік, йому було дозволено жити під домашнім арештом у заміському маєтку.
Вигнання «чужоземних дияволів» Редагувати
Шість учасників імператорської змови були заарештовані і страчені. Потім Цисі переключилася на іноземних місіонерів. По всьому Китаю їй бачилася присутність підступних прибульців, що готують вторгнення в країну ворожих військ.
21 листопада 1899 року, після жорстокого убивства декількох місіонерів, вона видала декрет, що не залишав ніяких сумнівів — вона не бажала терпіти «чужоземних дияволів» у свій країні. Цей декрет було розіслано по всіх провінціях. У ньому говорилося: «Ніколи слово „мир“ не пролунає з вуст правителів країни, ні на мить воно не оселиться в їхніх серцях. Відкиньмо всяку думку про встановлення миру, не піддаваймося на дипломатичні виверти. Нехай кожний з нас прикладе всі зусилля, щоб захистити свій будинок і могили предків від брудних рук чужоземців. Донесемо ці слова до всіх і кожного в наших володіннях».
Цей декрет став прапором багатьох китайських консерваторів, що боролися за збереження національних традицій і об'єдналися в таємне товариство під назвою «Кулак в ім'я справедливості і згоди». Члени його були прозвані «боксерами» за спритність у військовому мистецтві. Фанатичні патріоти, вони підтримували монархію й побоювалися руйнівного впливу іноземців на китайське суспільство.
Коли в 1900 році вибухнуло «боксерське повстання», держава підтримало його. Першою жертвою став британський місіонер. Ворожість до іноземців відчувалася в Китаю повсюди, і повсталі скрізь забезпечили собі підтримку. Лінії передач були перерізані, залізничні шляхи висаджені в повітря, фабрики, що належали іноземцям, спалені. Цисі вела хитру гру. Вона робила вид, що захищає іноземців, відправляючи війська проти повсталих, але в той же час обіцяла армійським командирам велику нагороду «за вуха кожного мертвого іноземця».
Втеча Редагувати
Незабаром імператриця відмовилася від подвійної гри. За її наказом китайські війська приєдналися до повсталих, і всі іноземні місії виявилися в облозі. Убивали так багато і часто, що часом не встигали забирати трупи. По Пекіну стали поширюватися інфекційні хвороби. Коли міністри закордонних справ ряду країн звернулися до імператора Китаю з проханням утрутитися, Цисі закричала: «Як вони наважились сумніватися в моїй владі — їх треба знищити!» Іноземні держави послали війська, щоб врятувати своїх громадян, над якими нависла смертельна погроза. 14 серпня до Цисі примчався гонець, щоб застерегти її: «Чужоземні дияволи прийшли!» Імператриця була змушена втікати. Коли вона залишала палац, до неї наблизилася наложниця скинутого імператора. Вона кинулася до ніг Цисі і благала дозволити імператору жити в палаці. Цисі наказала євнухам: «Скиньте цю негідницю в колодязь! Нехай вона вмре в повчання всім непокірливим». Нещасливу жбурнули в глибокий колодязь, де вона знайшла свою смерть. Після вигнання з Пекіну до Шеньсі, де її зустрів губернатор Дуаньфан, імператриця Цисі була змушена відмовитися від звичної розкоші. Вона втратила і багатство, і владу. У країні панували безладдя і насильство. Але потім «боксерське повстання» було зупинено союзними військами, і Цисі дозволили повернутися в Пекін після підписання мирних угод. Уже згадувана Шарлотта Голден писала, що це був час крайнього лицемірства Цисі. «Будь-якими способами вона прагнула відгородити себе від намірів держав-спільниць позбавити її влади. Вона зрозуміла, що для цього необхідно змінити імідж, а свою політику представити в новому світлі. Останньою крапкою її лицемірства стало розпорядження вилучити з архівів династії всі „пробоксерські“ декрети й укази».
В останні роки життя Цисі стала свідком реформ, що почалися у Китаї під впливом Заходу. Вона також була змушена віддати посмертні почесті страченим нею же імператорським міністрам і навіть нещасливій наложниці, безжалісно кинутої в колодязь.
Улітку 1907 року Цисі перенесла інсульт, і її здоров'я різко похитнулося. Здоров'я імператора теж погіршувалося. Попри те, що він не правив країною, Гуан Сю зберіг повагу народу й одержав право жити в палаці. Вранці 14 листопада 1908 року імператор помер. При цьому були очевидні симптоми отруєння. Звичайно, його лікар не зміг установити причину смерті. Підозра упала на Цисі. Цілком імовірно, що вона таємно, через євнуха, давала імператору невеликі дози отрути протягом довгого періоду. Імператриця Цисі пережила племінника усього на 24 години. Після неї залишився багатомільйонний статок — незаперечне свідчення грабіжницького характеру влади імператриці-дракона. Вона залишила стару, горду династію маньчжурів у жалюгідному стані, впустивши реальну можливість вчасно відкрити Китай для нових ідей, повернути застиглу у своєму розвитку патріархальну країну на шлях прогресу і процвітання.
Примітки Редагувати
- ↑ FemBio database
- ↑ Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- Czech National Authority Database
- Spence J. The Search for Modern China — 1 — USA: W. W. Norton & Company, 1991. — P. 194. — ISBN 978-0-393-30780-1
Джерела Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Цисі |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Цисі |
- Династія Цін (частина 4) «Міжнародне радіо Китаю»
- Історія держави і права зарубіжних країн. Маймескулов Л. М. Династія Цин
Посилання Редагувати
- Цисі // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.