Хорунжий Анатолій Мефодійович У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Хорунжий Анатолій Мефодійович Хорунжи

Анатолій Хорунжий народився 5 листопада 1915 року в селі Маломихайлівка Васильківського району, тепер Покровського району Дніпропетровської області. Закінчив ФЗУ в місті Дніпропетровську. Працював арматурником на заводі ім. К.Лібкнехта у Нижньодніпровську. Згодом повернувся у своє село. Був секретарем комсомольської організації села Дебальцеве й одночасно заступником голови правління колгоспу «Весела долина» Васильківського району, а згодом працював інструктором райкому комсомолу. З 1933 по 1935 роки він співпрацював у районній газеті «Колгоспник Васильківщини».

У 1935 році поступив у Інституту журналістики в Харкові, який закінчив у 1938 році. Після закінчення інституту працював відповідальним секретарем «Кіровоградської правди». Був першим керівником Кіровоградського обласного літературного об'єднання «Степ» (1939—1941).

У роки німецько-радянської війни був фронтовим кореспондентом газети «За честь Батьківщини», «Крила Перемоги» Другої повітряної армії І Українського фронту. Війну закінчив у званні капітана.

Після війни Анатолій Хорунжий працював у Чернівецькому літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича.

З 1950 року Анатолій Хорунжий працював завідувачем відділу редакцій часописів «Вітчизна», «Дніпро», був редактором газети «Літературна Україна». З 1958 року Анатолій Хорунжий мешкав у Ірпіні по вулиці Спартака 3, поблизу Будинку творчості письменників, де керував літературною студією «Дебют».

Анатолій Хорунжий був секретарем правління Київської організації Спілки письменників України.

Помер Анатолій Хорунжий 8 травня 1991 року в Києві.

Сім'я ред.

Дружина: Єлизавета Борисівна Хорунжа, журналістка. Син: Володимир Хорунжий — український музикант (джазмен), композитор та кінопродюсер.

Літературні твори ред.

«Буковинські оповідання» [ 4 серпня 2020 у Wayback Machine.] (1949),
«Літа молодії» (1952),
«Весняний дощ»,
«На цілинних землях» (1954),
«Вечірня дорога»,
«Рідне село» (1956),
«Останній» (1958),
«Незабутні весни» (1959),
«Наше метро» (1960),
«Строгість» (1961),
«Перший слід» (1963),
«Давня французька пісенька» (1971),
«Ми з тобою, поле» (1972);

«Незакінчений політ» (1958),
«Ковила» (1960),
«Місто над нами» (1962),
«Чорна бурка»,
«Три верби» (1964),
«Осяяний зорями» (1967),
«Дужчий за океан» (1978),
«Супрун» (1980) та інші.

Співавтор сценарію документального фільму «Крила Перемоги» (1973).

Автор літературних записів спогадів радянських повітряних асів: О. Покришкіна — «Небо війни», В. Лавриненкова — «Повернення в небо», В. Єфремова — «Ескадрильї летять за обрій».

Примітки ред.

Хорунжий, Анатолий Мефодиевич // Краткая литературная энциклопедия: в 9 т. / Під ред. А. А. Суркова. — Москва: «Советская энциклопедия», 1962–1968. — Т. 8.
. Архів оригіналу за 10 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 9 квітня 2018.

Джерела ред.

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с.
Анатолій Хорунжий [ 21 березня 2015 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про українського письменника.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Хорунжий, Анатолий Мефодиевич // Краткая литературная энциклопедия: в 9 т. / Під ред. А. А. Суркова. — Москва: «Советская энциклопедия», 1962–1968. — Т. 8.

[2] . Архів оригіналу за 10 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.

[3] . Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.

[4] . Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 9 квітня 2018.