Фінал ATP

Фінал ATP (англ. ATP Finals), або Підсумковий турнір — щорічний тенісний турнір серед чоловіків, який завершує професійний сезон. У турнірі беруть участь гравці та пари, які показали найкращі результати в поточному році. Проводиться спільно ATP та ITF. П'ятий, після турнірів Великого шлему, за значимістю особистий турнір у чоловічому тенісі.

Фінал ATP
Інформація
Назва події	Nitto Фінал ATP
Засновано	1970
Розташування	Лондон  Велика Британія
Арена	О2 Арена
Покриття	Фінал ATP
Хард — криті корти
Турнірна сітка	8 О / 8 П
Призові	US$9,000,000 (2019)
Сайт	Офіційний сайт
Фінал ATP у Вікісховищі

Історія

Офіційна історія турніру бере початок від 1970 року, коли Міжнародна федерація тенісу (ITF) почала проводити турнір «Мастерс» (англ. The Masters). На турнір потрапляли вісім найкращих (6 в 1970 та 7 в 1971 роках) тенісистів за підсумками серії турнірів «Гран-прі».

Перший турнір відбувся в Токіо, і першим переможцем став американець Стен Сміт, який випередив австралійця Рода Лейвера за результатами особистої зустрічі. Род Лейвер, єдиний володар Великого шлему (за часів відкритої ери), який невдовзі після цього завершив кар'єру, так і не вигравши Мастерс.

Емблема Кубка Мастерс

1990 року Асоціація тенісистів-професіоналів, до якої на той час перейшла головна роль в організації чоловічого професійного туру, повідомила про створення «Чемпіонату світу туру АТР» (англ. ATP Tour World Championship), склад учасників якого визначався відповідно до рейтингу АТР. Одночасно ITF, яка в ті роки намагалася суперничати з АТР за роль головної організаційної структури тенісу, спробувала створити альтернативний турнір, який отримав назву Кубок Великого шлему (англ. Grand Slam Cup); до участі в турнірі допускалися 16 (а в 1998 та 1999 — 12) гравців, які показали найкращі результати на турнірах Великого шлему за рік. Кубок Великого шлему розглядали як спробу ITF, яка раніше входила до складу Ради чоловічого професійного тенісу, що керувала скасованим від 1990 року туром Гран-прі, вставити палку в колеса тільки що сформованого АТР-туру.

У 1999 році організації остаточно домовилися про розмежування повноважень та співробітництво. Одним із результатів домовленостей стало прийняття 9 грудня 1999 рішення про возз'єднання двох конкурентних турнірів в один — Кубок Мастерс. Однією з умов угоди був допуск до участі в Кубку Мастерс тенісистів, які виграли протягом сезону один з турнірів Великого шлему, але закінчили рік нижче восьмого місця в рейтингу ATP. Це правило було застосовано 2004 року в індивідуальному розряді (допущений до участі переможець Відкритого чемпіонату Франції Гастон Гаудіо, який займав у рейтингу десяте місце) і 2007 року в парному розряді (в турнір допущено дев'яту пару світу Арно Клеман — Мікаель Льодра, яка виграла перед цим Вімблдонський турнір).

Перший об'єднаний турнір за сучасним форматом проведено в листопаді 2000 року в Лісабоні, Португалія. Чемпіоном став бразильський тенісист Густаво Куертен, який переміг у фіналі турніру американця Андре Агассі. Здобувши перемогу, Куертен закінчив рік як перша ракетка світу. Це був єдиний випадок в історії, коли доля першого місця в рейтингу вирішувалася в останньому матчі сезону — якби Куертен програв у фіналі, то перше місце рейтингу дісталось би росіянину Маратові Сафіну.

У 2009 році турнір перейменовано у Фінал Світового туру ATP (англ. ATP World Tour Finals); був підписаний спонсорський контракт на суму приблизно 7 мільйонів доларів на рік з британським банком Barclays, назва якого з того часу включається в повну назву турніру (Barclays ATP World Tour Finals).

У 1977—1985 років турнір проводився у січні наступного року, всі інші — наприкінці того самого року.

Турнір у парному розряді впродовж тривалого часу був окремим змаганням, а в сезонах 2001 та 2002 років не проводився взагалі. Від 2003 року проходить одночасно зі змаганнями в індивідуальному розряді.

2009 року турнір перейменували на Фінал Світового Туру АТР (англ. ATP World Tour Finals). Підписано спонсорський контракт на суму приблизно 7 мільйонів доларів на рік з британським банком Barclays, назва якого відтоді входить в повну назву турніру (Barclays ATP World Tour Finals). З 2017 року турнір називається Nitto Фінал ATP (англ. Nitto ATP Finals).

Місце проведення

Стадіон О₂ в Лондоні, місце проведення турніру від 2009 року

На відміну від більшості турнірів Кубок Мастерс не має постійного місця проведення, за право прийняти турнір конкурує багато міст і країн. У 2005—2008 роках турніри проходили в Шанхаї на кортах нового Палацу спорту Цічжун Сенлінь (кит. 上海旗忠森林体育城网球中心).

У 2009—2012 роках місцем проведення змагань обрано стадіон O₂ в Лондоні, генеральним спонсором турніру став Barclays — один з найбільших банківських конгломератів світу. У листопаді 2012 року оголошено про те, що турнір залишиться в Лондоні ще на три роки, також на три роки продовжено спонсорський контракт з Barclays.

Найбільша кількість турнірів — 13 — відбулось у Нью-Йорку (1977—1989), Франкфурті — шість (1990—1995), по п'ять у Шанхаї (2002, 2005—2008) та Лондоні (2009—2013), чотири в Ганновері (1996—1999).

Місце	Роки	Покриття	Стадіон	Місткість
Токіо	1970	Килим	Токійський палац спорту	6,500
Париж	1971		Стадіон П'єр де Кубертен	5,000
Барселона	1972		Палац спорту Блауграна	5,700
Бостон	1973		Бостон-гарден	14,900
Мельбурн	1974	Трава	Стадіон Куйонг	8,500
Стокгольм	1975	Килим	Тенісний стадіон Кунгліга	6,000
Х'юстон	1976		Самміт	16,300
Нью-Йорк	1977–1989		Медісон-сквер-гарден	18,000
Франкфурт-на-Майні	1990–1995		Фестгалле Франкфурт	12,000
Гановер	1996–1999	Килим (1996) Закритий хард (1997–99)	Гановерська ярмаркова площа	15,000
Лісабон	2000	Закритий хард	Атлантичний павільйон	12,000
Сідней	2001		Ейсер Арена	17,500
Шанхай	2002		SNIEC
Х'юстон	2003–2004	Відкритий хард	Тенісний клуб Вестсайд	5,240
Шанхай	2005–2008	Килим (2005) Закритий хард (2006–08)	Qizhong City Arena	15,000
Лондон	2009–2020	Закритий хард	О2 Арена	20,000

Сучасний регламент

Критерії участі

Згідно з регламентом в турнірі бере участь 8 гравців в індивідуальному розряді й 8 пар. Відбір відбувається на підставі Рейтингу ATP (до 2009 року — на підставі результатів Перегонів ATP), але за одним з переможців турнірів Великого шлему того ж сезону резервується місце в турнірній сітці, якщо він посів у рейтингу місце нижче восьмого, але не нижче двадцятого, тому лише потрапляння в першу сімку рейтингу гарантує участь у турнірі. Якщо таких спортсменів два і більше, то місце в сітці дістається тому, хто має вищий рейтинг. Спортсмен і пара, які посіли місця безпосередньо за тими, що дають право на участь, запрошуються як запасні (англ. alternate). Вони мають право вступити в боротьбу при відмові від участі одного з основних гравців, але не пізніше завершення відбіркового етапу.

Система розіграшу

Формула розіграшу відрізняється від прийнятої в інших тенісних змаганнях. Турніри 1970 і 1971 проводилися за круговою системою. Від 1972 року турнір проводиться за змішаною системою: на першому етапі проводяться матчі за круговою системою у двох підгрупах (на останньому турнірі вони називалися Червона і Золота). Тенісисти, посіяні під першими двома номерами, розводяться по різних групах. Тенісисти, посіяні під номерами 3 і 4, 5 і 6, 7 і 8 відповідно утворюють три пари, в яких проводиться жеребкування — за її результатами вони розподіляються за групами. Спортсмени, які посіли перші два місця у своїй групі, виходять до півфіналу. Вважають, що така система, де програш одного матчу не означає вибування з турніру, дозволяє отримати більш об'єктивні результати.

Кожен спортсмен грає по три матчі на груповому етапі. У разі рівного розподілу перемог для розподілу місць у групі враховуються такі показники (в порядку черговості):

• Найбільша кількість перемог
• Найбільша кількість зіграних матчів (2-1 краще, ніж 2-0; 1-2 краще, ніж 1-0)
• Результат особистої зустрічі (якщо два гравці мають однакові попередні показники)
• Якщо троє тенісистів мають однакові показники, то:
  • якщо три учасники мають по одній перемозі, то гравець, який провів менш як три гри, вибуває автоматично, а з двох інших далі проходить той, що переміг в особистій зустрічі
  • найбільший відсоток виграних сетів
  • найбільший відсоток виграних геймів
  • місце в рейтингу АТР після останнього турніру календарного сезону АТР-туру
• Якщо після будь-якого етапу порівнянь вдається виділити одного гравця з трьох, що має кращий чи гірший показник, а між іншими двома як і раніше зберігається рівність, то розподіл місць між цими двома визначається за результатом особистої зустрічі.

У півфіналі переможець Червоної групи грає з суперником, який посів друге місце в Золотій і навпаки. Переможці півфіналів зустрічаються в фінальному матчі. Третє місце не розігрується.

Всі матчі тривають до перемоги у двох сетах (до 2008 року фінальний матч тривав до перемоги одного з гравців у трьох сетах). За рахунку в сеті 6:6 за геймами для визначення переможця використовується тай-брейк. У парному розряді третій сет розігрується в форматі супертайбрейку — до десяти виграних очок або до переваги у два очки після рахунку 9:9.

Від 2006 року на турнірі офіційно діє система електронного суддівства Hawk-Eye^[en].

Грошові призи та рейтингові очки

Переможець турніру отримує до 1500 очок у рейтингу ATP (за умови перемоги в усіх матчах групового раунду), зокрема за кожну перемогу на груповому етапі по 200 очок, за перемогу в півфіналі 400 і за перемогу у фіналі 500. Більшу кількість балів (2000) приносять лише турніри Великого шлему.

Грошовий приз переможцю — понад два мільйони доларів США — є одним з найбільших у професійному тенісі (за перемогу на турнірі Великого шлему виплачують від мільйона доларів і більше, а рекордна сума на Відкритому чемпіонаті США 2013 року становила 3,6 мільйона, включаючи мільйон доларів у вигляді бонусу за успішні виступи на турнірах, що передували чемпіонату).

Призові, індивідуальний розряд

Наведено дані на 2019 рік

• Гонорар запасного — 116 000 доларів США
• Гонорар учасника — 215 000 доларів
• Перемога в матчі відбіркового етапу — 215 000 доларів
• Перемога в півфінальному матчі — 657 000 доларів
• Перемога у фіналі — 1 354 000 доларів
• Чемпіон, який не програв жодного матчу (разом з призовими відбіркового етапу) — $ 2 871 000 доларів

Призові, парний розряд

Наведено дані на 2019 рік

• Гонорар запасного — 40 000 доларів
• Гонорар учасника — 103 000 доларів
• Перемога в матчі відбіркового етапу — 40 000 доларів
• Перемога в півфінальному матчі — $ 106 500 доларів
• Перемога в фіналі — 204 000 доларів

Чемпіон, який не програв жодного матчу (разом з призовими відбіркового етапу) — 533 000 доларів

Фінали

Індивідуальний розряд

Місце	Рік	Чемпіон	Фіналіст	Рахунок
↓ Мастерз Гран-прі ↓
Токіо	1970	Стен Сміт	Род Лейвер	Круговий турнір
Париж	1971	Іліє Настасе (1/4)	Стен Сміт	Круговий турнір
Барселона	1972	Іліє Настасе (2/4)	Стен Сміт	6–3, 6–2, 3–6, 2–6, 6–3
Бостон	1973	Іліє Настасе (3/4)	Том Оккер	6–3, 7–5, 4–6, 6–3
Мельбурн	1974	Гільєрмо Вілас	Іліє Настасе	7–6^(8–6), 6–2, 3–6, 3–6, 6–4
Стокгольм	1975	Іліє Настасе (4/4)	Б'єрн Борг	6–2, 6–2, 6–1
Х'юстон	1976	Мануель Орантес	Войцех Фібак	5–7, 6–2, 0–6, 7–6^(7–1), 6–1
Нью-Йорк	1977	Джиммі Коннорс	Б'єрн Борг	6–4, 1–6, 6–4
	1978	Джон Макінрой (1/3)	Артур Еш	6–7^(5–7), 6–3, 7–5
	1979	Б'єрн Борг (1/2)	Вітас Ґерулайтіс	6–2, 6–2
	1980	Б'єрн Борг (2/2)	Іван Лендл	6–4, 6–2, 6–2
	1981	Іван Лендл (1/5)	Вітас Ґерулайтіс	6–7^(5–7), 2–6, 7–6^(8–6), 6–2, 6–4
	1982	Іван Лендл (2/5)	Джон Макінрой	6–4, 6–4, 6–2
	1983	Джон Макінрой (2/3)	Іван Лендл	6–3, 6–4, 6–4
	1984	Джон Макінрой (3/3)	Іван Лендл	7–5, 6–0, 6–4
	1985	Іван Лендл (3/5)	Борис Бекер	6–2, 7–6^(7–4), 6–3
	1986	Іван Лендл (4/5)	Борис Бекер	6–4, 6–4, 6–4
	1987	Іван Лендл (5/5)	Матс Віландер	6–2, 6–2, 6–3
	1988	Борис Бекер (1/3)	Іван Лендл	5–7, 7–6^(7–5), 3–6, 6–2, 7–6^(7–5)
	1989	Стефан Едберг	Борис Бекер	4–6, 7–6^(8–6), 6–3, 6–1
↓ Чемпіонат світу туру ATP ↓
Франкфурт-на-Майні	1990	Андре Агассі	Стефан Едберг	5–7, 7–6^(7–5), 7–5, 6–2
	1991	Піт Сампрас (1/5)	Джим Кур'є	3–6, 7–6^(7–5), 6–3, 6–4
	1992	Борис Бекер (2/3)	Джим Кур'є	6–4, 6–3, 7–5
	1993	Міхаель Штіх	Піт Сампрас	7–6^(7–3), 2–6, 7–6^(9–7), 6–2
	1994	Піт Сампрас (2/5)	Борис Бекер	4–6, 6–3, 7–5, 6–4
	1995	Борис Бекер (3/3)	Майкл Чанг	7–6^(7–3), 6–0, 7–6^(7–5)
Гановер	1996	Піт Сампрас (3/5)	Борис Бекер	3–6, 7–6^(7–5), 7–6^(7–4), 6–7^(11–13), 6–4
	1997	Піт Сампрас (4/5)	Євген Кафельников	6–3, 6–2, 6–2
	1998	Алекс Корретха	Карлос Моя	3–6, 3–6, 7–5, 6–3, 7–5
	1999	Піт Сампрас (5/5)	Андре Агассі	6–1, 7–5, 6–4
↓ Tennis Masters Cup ↓
Лісабон	2000	Густаво Куертен	Андре Агассі	6–4, 6–4, 6–4
Сідней	2001	Ллейтон Г'юїтт (1/2)	Себастьян Грожан	6–3, 6–3, 6–4
Шанхай	2002	Ллейтон Г'юїтт (2/2)	Хуан Карлос Ферреро	7–5, 7–5, 2–6, 2–6, 6–4
Х'юстон	2003	Роджер Федерер (1/6)	Андре Агассі	6–3, 6–0, 6–4
	2004	Роджер Федерер (2/6)	Ллейтон Г'юїтт	6–3, 6–2
Шанхай	2005	Давід Налбандян	Роджер Федерер	6–7^(4–7), 6–7^(11–13), 6–2, 6–1, 7–6^(7–3)
	2006	Роджер Федерер (3/6)	Джеймс Блейк	6–0, 6–3, 6–4
	2007	Роджер Федерер (4/6)	Давид Феррер	6–2, 6–3, 6–2
	2008	Новак Джокович (1/6)	Микола Давиденко	6–1, 7–5
↓ Фінал Світового Туру ATP ↓
Лондон	2009	Микола Давиденко	Хуан Мартін дель Потро	6–3, 6–4
	2010	Роджер Федерер (5/6)	Рафаель Надаль	6–3, 3–6, 6–1
	2011	Роджер Федерер (6/6)	Жо-Вілфрід Тсонга	6–3, 6–7^(6–8), 6–3
	2012	Новак Джокович (2/6)	Роджер Федерер	7–6^(8–6), 7–5
	2013	Новак Джокович (3/6)	Рафаель Надаль	6–3, 6–4
	2014	Новак Джокович (4/6)	Роджер Федерер	walkover
	2015	Новак Джокович (5/6)	Роджер Федерер	6–3, 6–4
	2016	Енді Маррей	Новак Джокович	6–3, 6–4
↓ Фінал ATP ↓
Лондон	2017	Григор Димитров	Давід Ґоффен	7—5, 4—6, 6—3
	2018	Александр Зверєв	Новак Джокович	6–4, 6–3
	2019	Стефанос Ціціпас	Домінік Тім	6–7^(6–8), 6–2, 7–6^(7–4)
	2020	Данило Медведєв	Домінік Тім	4–6, 7–6^(7–2), 6–4
Турин	2021	Александр Зверєв (2/2)	Данило Медведєв	6–4, 6–4
	2022	Новак Джокович (6/6)	Каспер Рууд	7:5, 6:3

Парний розряд

Місце	Рік	Чемпіон	Фіналіст	Рахунок
↓ Masters Grand Prix ↓
Токіо	1970	Стен Сміт Артур Еш	Круговий турнір
1971 – 1974	Не проводився
Стокгольм	1975	Хуан Гісберт Мануель Орантес	Круговий турнір
Х'юстон	1976	Фред Макнеер Шервуд Стюарт	Браян Готтфрід Рауль Рамірес	6–4, 5–7, 5–7, 6–4, 6–4
Нью-Йорк	1977	Боб Г'юїтт Фрю Макміллан	Боб Лутц Стен Сміт	7–5, 7–6, 6–3
	1978	Пітер Флемінг Джон Макінрой	Войцех Фібак Том Оккер	6–4, 6–2, 6–4
	1979	Пітер Флемінг Джон Макінрой	Войцех Фібак Том Оккер	6–3, 7–6, 6–1
	1980	Пітер Флемінг Джон Макінрой	Пітер Макнамара Пол Макнамі	6–4, 6–3
	1981	Пітер Флемінг Джон Макінрой	Кевін Каррен Стів Дентон	6–3, 6–3
	1982	Пітер Флемінг Джон Макінрой	Шервуд Стюарт Ферді Тейган	7–5, 6–3
	1983	Пітер Флемінг Джон Макінрой	Павел Сложил Томаш Шмід	6–2, 6–2
	1984	Пітер Флемінг Джон Макінрой	Марк Едмондсон Шервуд Стюарт	6–3, 6–1
	1985	Стефан Едберг Андерс Яррід	Йоакім Нюстром Матс Віландер	6–1, 7–6^(7–5)
Лондон	1986	Стефан Едберг Андерс Яррід	Гі Форже Яннік Ноа	6–3, 7–6^(7–2), 6–3
	1987	Мілослав Мечирж Томаш Шмід	Кен Флек Роберт Сегусо	6–4, 7–5, 6–7^(5–7), 6–3
	1988	Рік Ліч Джим П'ю	Серхіо Касаль Еміліо Санчес Вікаріо	6–4, 6–3, 2–6, 6–0
	1989	Джим Грабб Патрік Макінрой	Джон Фіцджеральд Андерс Яррід	7–5, 7–6^(7–4), 5–7, 6–3
↓ Чемпіонат світу туру ATP ↓
Голд-Кост	1990	Гі Форже Якоб Гласек	Серхіо Касаль Еміліо Санчес Вікаріо	6–4, 7–6^(7–5), 5–7, 6–4
Йоганнесбург	1991	Джон Фіцджеральд Андерс Яррід	Кен Флек Роберт Сегусо	6–4, 6–4, 2–6, 6–4
	1992	Тодд Вудбрідж Марк Вудфорд	Джон Фіцджеральд Андерс Яррід	6–2, 7–6^(7–4), 5–7, 3–6, 6–3
	1993	Якко Елтінг Паул Гаргейс	Тодд Вудбрідж Марк Вудфорд	7–6^(7–4), 7–6^(7–5), 6–4
Джакарта	1994	Ян Апелль Йонас Бйоркман	Тодд Вудбрідж Марк Вудфорд	6–4, 4–6, 4–6, 7–6^(7–5), 7–6^(8–6)
Ейндговен	1995	Грант Коннелл Патрік Гелбрайт	Якко Елтінг Паул Гаргейс	7–6^(8–6), 7–6^(8–6), 3–6, 7–6^(7–2)
Гартфорд	1996	Тодд Вудбрідж Марк Вудфорд	Себастьян Ларо Алекс О'Браєн	6–4, 5–7, 6–2, 7–6^(7–3)
	1997	Рік Ліч Джонатан Старк	Магеш Бгупаті Леандер Паес	6–3, 6–4, 7–6^(7–3)
	1998	Якко Елтінг Паул Гаргейс	Марк Ноулз Деніел Нестор	6–4, 6–2, 7–5
	1999	Себастьян Ларо Алекс О'Браєн	Магеш Бгупаті Леандер Паес	6–3, 6–2, 6–2
Бенгалуру	2000	Доналд Джонсон Піт Норвал	Магеш Бгупаті Леандер Паес	7–6^(10–8), 6–3, 6–4
↓ Світовий Парний Кубок Виклику ATP ↓
Бенгалуру	2001 (пройшов 2002 року)	Елліс Феррейра Рік Ліч	Петр Пала Павел Візнер	6–7^(6–8), 7–6^(7–2), 6–4, 6–4
↓ Tennis Masters Cup ↓
2002	Не проводився
Х'юстон	2003	Боб Браян Майк Браян	Мікаель Льодра Фабріс Санторо	6–7^(6–8), 6–3, 3–6, 7–6^(7–3), 6–4
	2004	Боб Браян Майк Браян	Вейн Блек Кевін Ульєтт	4–6, 7–5, 6–4, 6–2
Шанхай	2005	Мікаель Льодра Фабріс Санторо	Леандер Паес Ненад Зімоньїч	6–7^(6–8), 6–3, 7–6^(7–4)
	2006	Йонас Бйоркман Макс Мирний	Марк Ноулз Деніел Нестор	6–2, 6–4
	2007	Марк Ноулз Деніел Нестор	Сімон Аспелін Юліан Ноул	6–2, 6–3
	2008	Деніел Нестор Ненад Зімоньїч	Боб Браян Майк Браян	7–6^(7–3), 6–2
↓ Фінал Світового Туру ATP ↓
Лондон	2009	Боб Браян Майк Браян	Макс Мирний Енді Рам	7–6^(7–5), 6–3
	2010	Деніел Нестор Ненад Зімоньїч	Магеш Бгупаті Макс Мирний	7–6^(8–6), 6–4
	2011	Макс Мирний Деніел Нестор	Маріуш Фирстенберг Марцін Матковський	7–5, 6–3
	2012	Марсель Гранольєрс Марк Лопес	Магеш Бгупаті Роган Бопанна	7–5, 3–6, [10–3]
	2013	Давід Марреро Фернандо Вердаско	Боб Браян Майк Браян	7–5, 6–7^(3–7), [10–7]
	2014	Боб Браян Майк Браян	Іван Додіг Марсело Мело	6–7^(5–7), 6–2, [10–7]
	2015	Жан-Жульєн Роєр Горія Текеу	Роган Бопанна Флорін Мерджа	6–4, 6–3
	2016	Генрі Контінен Джон Пірс	Равен Класен Ражів Рам	2–6, 6–1, [10–8]
	↓ Фінал ATP ↓
Лондон	2017	Генрі Контінен Джон Пірс	Лукаш Кубот Марсело Мело	6–4, 6–2
	2018	Джек Сок Майк Браян	П'єр-Юг Ербер Ніколя Маю	5–7, 6–1, [13–11]
	2019	П'єр-Юг Ербер Ніколя Маю	Равен Класен Майкл Вінус	6–3, 6–4
	2020	Веслі Колхоф Нікола Мектич	Юрген Мельцер Едуар Роже-Васслен	6–2, 3–6, [10–5]
	2021	П'єр-Юг Ербер (2/2) Ніколя Маю (2/2)	Ражів Рам Джо Солсбері	6–4, 7–6^(7–0)

Кількість титулів в індивідуальному розряді

Титулів	Гравець	Роки перемог	Роки фіналів
6	Роджер Федерер	2003, 2004, 2006, 2007, 2010, 2011	2005, 2012, 2014, 2015
5	Іван Лендл	1981, 1982, 1985, 1986, 1987	1980, 1983, 1984, 1988
	Новак Джокович	2008, 2012, 2013, 2014, 2015	2016, 2018
	Піт Сампрас	1991, 1994, 1996, 1997, 1999	1993
4	Іліє Настасе	1971, 1972, 1973, 1975	1974
3	Борис Бекер	1988, 1992, 1995	1985, 1986, 1989, 1994, 1996
	Джон Макінрой	1978, 1983, 1984	1982
2	Б'єрн Борг	1979, 1980	1975, 1977
	Ллейтон Г'юїтт	2001, 2002	2004
1	Андре Агассі	1990	1999, 2000, 2003
	Стен Сміт	1970	1971, 1972
	Микола Давиденко	2009	2008
	Стефан Едберг	1989	1990
	Джиммі Коннорс	1977
	Алекс Корретха	1998
	Густаво Куертен	2000
	Енді Маррей	2016
	Давід Налбандян	2005
	Мануель Орантес	1976
	Міхаель Штіх	1993
	Гільєрмо Вілас	1974
	Григор Димитров	2017
	Александр Зверєв	2018
	Стефанос Ціціпас	2019
0	Джим Кур'є	1991, 1992
	Вітас Ґерулайтіс	1979, 1981
	Рафаель Надаль	2010, 2013
	Артур Еш	1978
	Джеймс Блейк	2006
	Майкл Чанг	1995
	Хуан Мартін дель Потро	2009
	Давид Феррер	2007
	Хуан Карлос Ферреро	2002
	Войцех Фібак	1976
	Себастьян Грожан	2001
	Євген Кафельников	1997
	Род Лейвер	1970
	Карлос Мойя	1998
	Том Оккер	1973
	Жо-Вілфрід Тсонга	2011
	Матс Віландер	1987
	Давід Ґоффен	2017
	Домінік Тім	2019

Кількість титулів у парному розряді

Титулів	Гравець	Роки перемог	Роки фіналів
7	Пітер Флемінг	1978, 1979, 1980, 1981, 1982, 1983, 1984
	Джон Макінрой	1978, 1979, 1980, 1981, 1982, 1983, 1984
5	Майк Браян	2003, 2004, 2009, 2014, 2018	2008, 2013
4	Боб Браян	2003, 2004, 2009, 2014	2008, 2013
	Деніел Нестор	2007, 2008, 2010, 2011	1998, 2006
3	Андерс Яррід	1985, 1986, 1991	1989, 1992
	Рік Ліч	1988, 1997, 2001
2	Тодд Вудбрідж	1992, 1996	1993, 1994
	Марк Вудфорд	1992, 1996	1993, 1994
	Макс Мирний	2006, 2011	2009, 2010
	Якко Елтінг	1993, 1998	1995
	Паул Гаргейс	1993, 1998	1995
	Ненад Зімоньїч	2008, 2010	2005
	Стефан Едберг	1985, 1986
	Йонас Бйоркман	1994, 2006
	Генрі Контінен	2016, 2017
	Джон Пірс	2016, 2017
1	Шервуд Стюарт	1976	1982, 1984
	Джон Фіцджеральд	1991	1989, 1992
	Марк Ноулз	2007	1998, 2006
	Стен Сміт	1970	1977
	Томаш Шмід	1987	1983
	Гі Форже	1990	1986
	Себастьян Ларо	1999	1996
	Алекс О'Браєн	1999	1996
	Мікаель Льодра	2005	2003
	Фабріс Санторо	2005	2003
	П'єр-Юг Ербер	2019	2018
	Ніколя Маю	2019	2018
	Артур Еш	1970
	Хуан Гісберт	1975
	Мануель Орантес	1975
	Фред Макнеер	1976
	Боб Г'юїтт	1977
	Фрю Макміллан	1977
	Мілослав Мечирж	1987
	Джим П'ю	1988
	Джим Грабб	1989
	Патрік Макінрой	1989
	Якоб Гласек	1990
	Ян Апелль	1994
	Грант Коннелл	1995
	Патрік Гелбрат	1995
	Джонатан Старк	1997
	Доналд Джонсон	2000
	Піт Норвал	2000
	Елліс Феррейра	2001
	Марсель Гранольєрс	2012
	Марк Лопес	2012
	Давід Марреро	2013
	Фернандо Вердаско	2013
	Жан-Жульєн Роєр	2015
	Горія Текеу	2015
	Джек Сок	2018

Рекорди

Участь у найбільшій кількості розіграшів:

1. Роджер Федерер — 17 (2002—2015, 2017—2019)
2. Андре Агассі — 13 (1988—1991, 1994, 1996, 1998—2003, 2005)
3. Іван Лендл — 12 (1980—1991)
   Новак Джокович — 12 (2007—2016, 2018—2019)
4. Борис Бекер — 11 (1985—1992, 1994—1996)
   Джиммі Коннорс — 11 (1972—1973, 1977—1984, 1987)
   Піт Сампрас — 11 (1990—2000)

Примітки

1. Архів результатів: 1970—1999 [ 26 травня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
2. Thomas Bonk. (12 листопада 1989). . Los Angeles Times. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 10 квітня 2014. 
   Merrell Noden. (24 грудня 1990). . Sports Illustrated. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 10 квітня 2014. 
3. Історія змагань на офіційному сайті [ 5 листопада 2013 у Wayback Machine.](англ.)
4. . Sports Illustrated. 10 грудня 1999. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 10 квітня 2014. 
5. . BBC. 14 листопада 2004. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 10 квітня 2014. 
   . ESPN. 1 листопада 2004. Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 10 квітня 2014. 
6. . Tennisnews.com. Архів оригіналу за 26 липня 2014. Процитовано 10 квітня 2014. 
7. (англ.). Tennis.about.com. 3 грудня 2000. Архів оригіналу за 9 липня 2009. Процитовано 17 серпня 2010. 
8. . ESPN. 18 червня 2008. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 11 квітня 2014. 
9. Архів результатів від 2000 року [ 7 травня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
10. Countdown To Barclays ATP World Tour Finals At London’s O2 Arena Begins (англ.). ATP. 25 листопада 2008. Процитовано 17 серпня 2010. 
11. (англ.). ATP. 07 листопада 2012. Архів оригіналу за 10 травня 2015. Процитовано 13 листопада 2012. 
12. O2, The. . www.theo2.co.uk. AEG, 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016. 
13. World Championships // The 2014 ATP Official Rulebook. — ATP, 2014.

Дата публікації: Жовтень 20, 2023, 17:47 pm