Фра Андже́ліко (італ. Fra Angelico; власне ім'я Гві́до ді П'є́тро, ім'я після постригу Джова́нні да Ф'єзо́ле, прозвище Іль Беато (Блаженний)), (1387-1455) — італійський живописець, чернець-домініканець, майстер епохи Відродження.
| Фра Анджеліко | |
|---|---|
| італ. Fra Angelico | |
| | |
| Лука Сіньйореллі, Автопортрет (з довгим волоссям) і умовний портрет Фра Анджеліко, 1501 р., каплиця Сан-Бріціо, Орвьєто, собор. | |
| При народженні | Гвідо ді П'єтро |
| Народження | не раніше 1395 і не пізніше 1400 Віккьо, Провінція Флоренція, Тоскана, Італія |
| Смерть | 18 лютого 1455[…] |
| Рим, Папська держава | |
| Поховання | Санта Марія сопра Мінерва |
| Національність | італієць |
| Країна | Папська держава |
| Релігія | католицька церква |
| Жанр | портрет, вівтар |
| Навчання | у Лоренцо Монако та Герардо Старніна |
| Діяльність | художник, ілюстратор рукописів, архітектурний кресляр |
| Напрямок | реалізм, відродження |
| Роки творчості | 1740-1769 |
| Вчитель | Лоренцо Монако, Герардо Старніна і Ambrogio di Baldesed |
| Відомі учні | Zanobi Strozzid і Беноццо Гоццолі |
| Твори | портрет, релігійний живопис |
| Брати, сестри | Benedetto da Fiesoled |
| | |
| Фра Анджеліко у Вікісховищі |
Життєпис. Ранні роки Редагувати
Первісне ім'я — Гвідо ді П'єтро або Гвідоліно ді П'єтро. Первісні роки життя відомі погано, дійшли звістки, що мав молодшого брата Бенедетто, котрий пішов у ченці. В документах згаданий 17 жовтня 1417 року вже як художник Гвідо ді П'єтро, що приєднався до релігійного товариства. Брав участь у створенні мініатюр до рукописних книг. Його вчителями вважаються Лоренцо Монако та Герардо Старніна. Його перебування у Флоренції не обійшлося без спостережень і вивчення фресок у тамтешніх церквах і знайомством з творами Мазаччо та Мазоліно. Ймовірно, що художник працював разом із своїм братом і помічником Бенедетто.
Чернеча доля Редагувати
1418 року в січні-лютому зафіксована його праця в церкві Санто-Стефан-дель-Понте у Флоренції, де виконав вівтар для каплиці родини Герардині. Невдовзі став ченцем домініканського ордену, де обрав найсуворішу його гілку, де дотримувались оригінальних обмежувальних настанов Св. Домініка з вимогами абсолютної бідності ченців і аскези. Це сталося у 1421—1422 роках, бо за уставом новачкам забороняли малювати один рік після зарахування до братії. Як про художника його згадали знову саме у 1423 р.
Згодом отримав у монастирі ім'я фра (брат) Джованні, пізніше його почали називати Беато (блаженний) та Анжеліко (янгольський) — за добродійне життя та благочестя (за словами Вазарі ніколи не брався до роботи без молитви), а також за витонченість стилю.
Художня манера Редагувати
Ймовірно вчився у монастирського мініатюриста кінця XIV століття близького до готичного стилю. Його ранні роботи «Страшний суд» (1430—1433) і «Коронування Марії» (1434—1435) за манерою близькі до піздньоготичної мініатюри з її слабким розвитком просторових відносин. Фра Анжеліко відносять до флорентійських живописців. Його роботи відрізняються сильним релігійним почуттям, але позбавленні середньовічного аскетизму. Пізні твори Анжеліко — цикл фресок у монастирі Сан-Марко у Флоренції (1439—1445) і розпис капели святого Миколая у Ватикані (1447—1455) виконані уже в узагальненій манері з використанням засобів передачі об'єму та простору.
Говард Л. Гудман порівняв винайдення Фра Анджеліко у сфері побудови живописної композиції із інноваційністю у китайській музичній теорії, що запровадив Сюнь Сюй 荀勗 (ум. 289).
Роботи в інших містах Редагувати
Працював у Фьєзолі, Флоренції, Кортоні, Орвієто та Римі, був настоятелем монастиря Сан-Марко у Флоренції. 1445 року працював за замовами папи римського Євгенія IV в каплиці Св. таїнств та його наступника Миколая V. У період 1447—1449 років працював разом із художником Беноццо Гоццолі в каплиці Нікколіна. Помер у Римі 18 лютого 1455 року. Поховання відбулося в римській церкві Санта Марія сопра Мінерва.
Беатифікація Редагувати
Фра Анджеліко був беатифікований папою Іваном Павлом ІІ 3 жовтня 1982 року. У 1984 році папа проголосив його покровителем художників і діячів культури.
Література Редагувати
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Средневековый мир в терминах, именах и названиях: словарь-справочник / Е. Д. Смирнова; Л. П. Сушкевич; В. А. Федосик. — Минск : Беларусь, 1999. — 383 с. — ISBN 985-01-0151-2. (рос.)
- Mario Salmi, Il Beato Angelico, 1958
- Luciano Berti (a cura di), Mostra delle opere del Beato Angelico nel quinto centenario della morte (1455—1955), Deoclecios Reding de Campos e Umberto Baldini, 1955
- Luciano Berti, Beato Angelico, «I maestri del Colore», Fabbri Editori, 1964
- S. Orlandi, Beato Angelico, Firenze 1964
- John Pope-Hennessy, Beato Angelico, Scala, Firenze 1981.
- Giorgio Bonsanti, Beato Angelico. Catalogo completo, «Biblioteca d'arte», Octavo-Franco Cantini, Firenze 1998
- John Spike, Angelico, Milano 1996
- Francesco Buranelli (a cura di), Il Beato Angelico e la Cappella Nicolina. Storia e restauro, 2001.
- Alessandro Zuccari, Giovanni Morello e Giorgio de Simone (a cura di) Beato Angelico. L'alba del Rinascimento, 2009.
Ada Labriola (a cura di), Beato Angelico a Pontassieve, Mandragora, Firenze 2010. ISBN 978-88-7461-149-2
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- National Gallery of Art - Collection
- ↑ RKDartists
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- The Fine Art Archive — 2003.
- https://www.metmuseum.org/toah/hd/fang/hd_fang.htm
- https://www.nga.gov/collection/artist-info.99.html
- Зведений список імен діячів мистецтва — 2017.
- Goodman, Howard L. «Tintinnabulations of Bells: Scoring-Prosody in Third-Century China and Its Relationship to Yüeh-fu Party Music». Journal of the American Oriental Society, Vol. 126, No. 1 (Jan. — Mar., 2006), pp. 27-49. — стор. 47.
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фра Анджеліко