Фонограф — пристрій для механічного запису і відтворення звуку, що широко використовувався наприкінці XIX — початку XX століття.
Історія Редагувати
Фонавтограф Редагувати
Перший відомий прилад для запису звукових коливань називався фонавтограф. Він був винайдений Леоном Скоттом і запатентований 25 березня 1857 року. Фонавтограф міг лише реєструвати візуальну форму звукових коливань, відтворювати записаний звук було неможливо. В 1878 р. Миколою Пильчиковим вперше був запропонований та практично виконаний електричний фоноавтограф.
Прилад складався з труби (як у духових інструментів), що фокусувала звукові хвилі на мембрану. До мембрани було прикріплено голку, що рухаючись під дією звуку креслила його форму на пластинці з закопченого скла, зчищаючи шар кіптяви. Пізніше пластинку було замінено на барабан або циліндр, покритий закопченим папером. Інший варіант використовував стрічку зі звичайного паперу і олівець або перо з чорнилом замість голки.
Фонавтограф довгий час залишався лише одним з лабораторних інструментів, що використовувався у дослідженнях з акустики. Наприклад, за його допомогою приблизно визначалися частоти музичних тонів, спостерігалася форма звукових хвиль музики і розмови. До винайдення фонографа не було усвідомлено, що коливання, реєстровані фонавтографом, були справді звуковим записом, для відтворення якого бракувало лише відтворювального пристрою.
Теоретичні розробки Редагувати
Шарль Кро, французький вчений, розробив теорію (18 квітня 1877), що стосувалася можливого методу запису і подальшого відтворення звуку. Однак Крос не дійшов до практичного виготовлення запропонованого ним пристрою.
Винайдення та використання фонографа Редагувати
Томас Едісон оголосив про винайдення першого фонографа — приладу для запису і відтворення звуку — 21 листопада 1877 року, і вперше продемонстрував пристрій 29 листопада (запатентовано фонограф 19 лютого 1878 року; патент США № 200521). Перші фонографи Едісона записували звук на барабан, вкритий фольгою, використовуючи глибинний рух голки. Ранні патенти Едісона показують, що він припускав можливість запису звуку у вигляді спіральної доріжки на диску, але Едісон зосередився на записі на циліндрі (барабані) — він вважав, що постійна швидкість голки при русі по поверхні циліндра є більш «науково правильною» (у порівнянні зі змінною швидкістю голки по спіралі на диску). Патент Едісона зазначав, що доріжка має бути видавлена на носії, і лише у 1889 році Беллом і Тейнтером було запатентовано метод вирізьблювання доріжки.
Одним з перших звукозаписів був куплет дитячої пісеньки «Mary had a little lamb». Публічна демонстрація фонографа одразу зробила Едісона знаменитим. Слухачі були у захваті від «механічного звуку», дехто називав Едісона «чарівником з Менло Парк». Та й сам винахідник писав: «Ніколи я ще не був так приголомшений у моєму житті. Я завжди боявся речей, що починають працювати з першої спроби». Винахід було також продемонстровано у Білому домі і у Французькій Академії Наук (фізиком ДюМонселем).
До 1887 року Едісон займався фонографом епізодично (через роботу над іншими проектами, у тому числі лампою розжарювання). Продовжуючи вдосконалення, він спробував використовувати восковий диск замість фольги (ідею було запропоновано Шарлем Тенте). Едісон склав список з десяти варіантів можливого використання фонографа:
- Запис листів під диктовку;
- Книги для сліпих;
- Навчання ораторському мистецтву;
- Запис музики;
- Запис голосу членів родини;
- Музичні скриньки та іграшки (наприклад, ляльки);
- Звукові годинники;
- Запис промов великих людей;
- Навчальні записи;
- Додаткове приладдя для телефона.
Винахід, однак, отримав настільки великий успіх, що Едісон засновує Національну Фонографічну компанію (National Phonograph Company), яка здійснює ряд музичних і театральних записів, що були представлені публіці у 1906 році. Невелика ціна апарату і носіїв (перші фонографи коштували лише 18-20 доларів) і відносна простота використання сприяла тому, що на фонограф було записано багато літературних і музичних творів, які тепер становлять велику цінність.
Використовувався фонограф і в Україні. Наприклад, у 1908 році за сприяння Лесі Українки було організовано унікальну етнографічну експедицію на Полтавщину для запису народних дум і пісень. Запис харківського кобзаря Гната Гочаренка, що мав великий репертуар — записала теж Леся Українка, а її знайомий Філарет Колесса глибоко дослідив та описав мелодії українських народних дум на основі фольклору, епосу записані на фонограф та з історичних джерел.
Подальший розвиток механічного звукозапису Редагувати
Одночасно з розробкою фонографа розвивалася також і технологія запису звуку на плоскому диску — платівці. Такий варіант був запропонований Емілем Берлінером у 1878 році, а у 1896 він отримав патент на грамофон. Платівки мали одну важливу перевагу у порівнянні з барабанами — їх можна було виробляти масово за допомогою штампування або литого формування, таким чином суттєво знижуючи ціну і підвищуючи міцність носія. Крім того, масивна залізна платформа, на якій обертається платівка, виступає у ролі маховика, підтримуючи більш-менш сталу швидкість обертання, що допомагає уникнути «плаваючих» спотворень звуку.
Едісон також запропонував свою модель «дискового фонографа» у 1912 році, однак вона була неконкурентноспроможною порівняно з рядом популярних на той час моделей, тому не здобула широкого розповсюдження.
Після винаходу звукознімача механічний звукозапис отримав новий поштовх для розвитку і численних вдосконалень. Електропрогравачі і вінілові платівки залишалися одним з основних методів відтворення звуку до 80-х років XX століття.
Термінологія Редагувати
У Європі назва «грамофон» застосовувалася настільки широко, що стала називною. У Сполучених Штатах, однак, «Грамофон» був торговельною маркою, яка широко не використовувалась після 1901 року. Тому у американському діалекті англійської мови словом англ. phonograph називаються всі пристрої механічного запису і відтворення звуку.
В українській (і багатьох інших) мовах традиційно склалася наступна термінологія:
- Фонограф — пристрій, що використовував восковий чи інший барабан і дозволяв записувати звук;
- Грамофон — апарат для відтворення звуку з платівки, як правило з механічним (пружинним) приводом і великим металевим рупором (трубою) для підсилення звуку;
- Патефон — більш сучасний і компактний варіант грамофона, як правило без рупора і у чемоданному (переносному) виконанні;
- Програвач (або електропрогравач) — апарат, що використовує звукознімач і електронний підсилювач звуку.
Примітки Редагувати
- Мелодії українських народних дум, 1969, ст. 15
Література Редагувати
- Фонографування народної музики в Україні. Історія, методологія, тенденції : моногр. / Ірина Довгалюк. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2016. – 650 с., іл. – ISBN 978-617-10-0314-9
Посилання Редагувати
- Фонограф // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.