Федоров Віктор Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Федоров.

Віктор Іванович Федоров (нар. 27 серпня 1928, Москва, СРСР — пом. 3 березня 1989, Москва, СРСР) — радянський футболіст та тренер, нападник. Відомий своїми виступами за клуби ВПС та ЦБЧА та керівництвом одеського СКА. Майстер спорту СРСР (1963), заслужений тренер УРСР (1963). Генерал-майор, один із двох радянських футболістів, поряд із Юрієм Нирковим, який дослужилися до звання генерала.

Віктор Федоров
Особисті дані
Повне ім'я	Віктор Іванович Федоров
Народження	27 серпня 1928(1928-08-27)
	Москва, СРСР
Смерть	3 березня 1989(1989-03-03) (60 років)
	Москва, СРСР
Поховання	Ваганьковське кладовище
Зріст	170 см
Вага	69 кг
Громадянство	СРСР
Позиція	нападник
Юнацькі клуби
Секція стадіону Юн. піонерів
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1946—1947 «Крила Рад» (М) 20 (1) 1948—1952 ВПС 115 (17) 1953 МВО 3 (0) 1953 «Торпедо» (М) 12 (4) 1954—1956 ЦБЧА 68 (11)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1963—1965	СКА (Одеса)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Клубна кар'єра

«Крила Рад»

Розпочав займатися футболом у тренера Володимира Блінкова на стадіоні Юних піонерів, що на Ленінградському проспекті в Москві, з іншого боку проспекту від стадіону «Динамо». У цей же період і час почав займатися футболом майбутній відомий форвард Сергій Коршунов, з яким Федоров майже всю кар'єру провів разом. Разом вони були призвані у другому повоєнному чемпіонаті до московської команди майстрів «Крила Рад».

У «Крилах» під керівництвом тренерів-педагогів Дангулова та Горохова тоді склався ансамбль із ветеранів на чолі з Петром Дементьєвим, які опікувалися юними футболістами: Федоровим, Коршуновим, Симоняном, Сагасті. Четверо останніх стали найкращими товаришами. Як згадував Сагасті:

Що нас, абсолютно різних за характерами та уподобаннями, об'єднало, досі не можу зрозуміти. Адже конкурентами були за місце у складі. Тільки стали ми в якийсь момент — не розлий вода. Симонян і я, наприклад, дотримувалися найсуворішого режиму. А Коршунов з Федоровим могли легко відзначити перемогу. При цьому і за столом ми збиралися разом та веселилися від серця. Сергій — широка натура, великий веселун — був душею нашої компанії. Разом по десять ходили на «Волгу-Волгу», «Веселих хлопців», та на всі фільми, що виходили на екран. Потім копіювали їх персонажів, розігрували між собою побачені на екрані сценки. Часто відвідували театри, особливо Червоної Армії та оперети.

10 липня 1946 року 18-річний Федоров вперше вийшов на поле у дорослому футболі, у рідному районі на стадіоні «Динамо», але його клуб поступився чемпіонам країни – московським динамівцям – 0:3. З 1947 року — гравець основного складу. 22 червня 1947 року відзначився першим голом у чемпіонатах країни — Володимиру Никанорову з чемпіонського ЦБЧА. Цей гол залишився єдиним голом Федорова у складі «Крил».

На Федорова претендували «Торпедо» (Москва) та ВПС. І якщо торпедівцям у переході було відмовлено, з посиланням на інструкцію Спорткомітету, то «льотчики» були щасливішими. Роком раніше вони дебютували в чемпіонаті СРСР і проводили кампанію масового залучення найкращих гравців країни, завдяки тому, що куратором клубу був головний голова Військово-повітряних Сил Московського військового округу Василь Сталін. У підсумку Федоров перейшов у ВПС, причому зробив це самовільно.

Команду «Крила Рад» розформували 1948 року, коли однойменне добровільно-спортивне товариство вирішило зосередити зусилля лише на одному футбольному клубі — з Куйбишева.

ВПС

При переході до ВПС Федорову було надано звання старшини та вирішено матеріальні проблеми. Проте факт самовільного відходу з «Крил» не залишився поза увагою — керівник ЦЗ ДСО «Крила Рад» Петров поскаржився Аркадію Аполлонову, голові Спорткомітету 28 червня 1948 року:

Федоров без відкріплення від нашого товариства, без дозволу Всесоюзного комітету перейшов у команду ВПС. Керівництво команди ВПС, знаючи, що прецедент такого характеру неприпустимо, зарахувало його до команди, і Федоров приступив до роботи… Тому просимо дати відповідну вказівку про повернення Федорова до нашої команди

Аполлонов з аргументами Петрова погодився:

Тренеру футбольної команди ВПС т. Гольдіна. Перехід Федорову до команди ВПС не дозволено.

Цей факт лише відклав, але не скасував дебюту Федорова у складі «льотчиків», лобі керівників ВПС виявилося сильнішим за Спорткомітет. 13 серпня у 19-му турі Федоров вийшов за ВПС у Мінську і з того часу став гравцем основного складу.

13 жовтня 1948 року Федоров забив перший м'яч за ВПС, зрівняв рахунок у кубковому матчі з «Металургом», а в кінці того ж матчу вивів команду вперед, змусивши гравця суперника відзначитися автоголом. З того дня у складі «жовто-синіх» Федоров став одним з основних форвардів і штатним пенальтистом (не завжди щасливим) команди, відзначився 16 голами у чемпіонаті за сезони 1949 та 1950, хоча й дещо у тіні свого друга Сергія Коршунова, який у ті ж сезони забив 26 м'ячів. ВПС у чемпіонаті 1950 року ледве не завоював бронзові медалі, але відстав на 2 очки від «Динамо» (Тбілісі). Це досягнення сильно поступалося результатам хокейного клубу ВПС, який виграв 3 чемпіонські титули. Це не дуже влаштовувало Василя Сталіна і він часто викликав провідних футболістів ВПС — Боброва, Федорова, Коршунова для нічних «розмов по душах», що закінчувалися пиятикою, у свій особняк на Гоголівському бульварі.

Наступні два сезони 1951 та 1952 року для Федорова не задалися. У 1951 році він відзначився лише двома голами у всіх турнірах, а гол, який завершив кубковий розгром тбілістів у серпні 1951 року, взагалі виявився його останнім за клуб. ВПС за підсумками сезону 1952 року зайняв 11-е місце і вилетів із групи найсильніших.

5 березня 1953 року помер Йосип Сталін. 26 березня Василя Сталіна звільнили в запас, а 28 квітня — заарештували. У квітні в новій першості СРСР клуб ВПС участі не брав. У травні його розформували.

МВО

Після ліквідації ВПС Федоров зробив кроки у справжній армійській кар'єрі — почав навчатися до Академії бронетанкових військ. Одночасно троє екс-«льотчиків»: Федоров, його друг Коршунов та майбутній олімпійський чемпіон Анатолій Ісаєв вирушили в іншу армійську команду — МВО, яка представляла Московський військовий округ, що була раніше командою міста Калініна. Клуб із квітня по травень клуб провів 6 матчів у першості СРСР і був розформований.

«Торпедо»

Віктор Федоров опинився у московському «Торпедо». За автозаводців зіграв у 12 матчах із червня по вересень 1953 року. Натомість цей час зробити єдиний хет-трик — у ворота куйбишевців, які у другій половині цього сезону використовували назву «Зеніт». І виграти свої перші медалі – бронзові за 3-є місце у чемпіонаті країни.

ЦБЧА

На початку 1954 року Федорова запросили на позицію лівого напівсереднього до відродженого клубу ЦБЧА, у свою чергу розформований двома роками раніше. Тут він грав під керівництвом Григорія Федотова, який працював помічником старшого тренера Григорія Пінаїчова та тренував молодих футболістів. Як згадував син Григорія — Володимир:

— А чи пам'ятаєте батька на полі? — Ні, не памятаю. Тільки пізніше його бачив у грі – у матчах ветеранів. І на тренуваннях, коли він займався із футболістами ЦСКА. Як зараз, пам'ятаю вправи, у яких брав участь батько. Встановлював він, наприклад, десять м'ячів на лінії штрафного майданчика та бив по воротах Борису Разинському. Удар був не особливо сильним, але рідкісної точності: на замовлення батько відправляв м'яч у лівий верхній кут, у правий нижній, на висоті метра, впритул зі штангою… А до кінця тренування Віктор Федоров, Олександр Петров зазвичай просили: «Григорію Івановичу, покажіть клас». Вони йшли з м'ячами на фланги і звідти навішували до штрафного майданчика, а батько бив з льоту. Вражаюче, як він групувався, клав корпус, ловив м'яч так, що прикладалася нога щільно, і удар був потужний! У нас на тренуваннях теж може такий удар вийти раз-другий, але щоб поспіль серія — такого я з того часу ні в кого не бачив. Така досконалість — від природи, талант

У ЦБЧА Федоров знову зустрівся з Коршуновим, тепер уже в останньому спільному для них клубі, причому обидва стали пенальтистами клубу. Тут Федоров вперше виграв у Коршунова очну суперечку за кількістю м'ячів за клуб за сезон (6:4). Більше того, випередив Федоров, незважаючи на свою позицію на полі «під нападниками», та інших форвардів ЦСКА, включаючи Бузунова та Ємишева, і став найкращим голеадором клубу в сезоні. Особливо вдалася Федорову літня кампанія, коли він забив чотири рази поспіль — спартаківцям Мінська, динамівцям, горьківським торпедівцям та тбілісцям. Для відродженого ЦДСА 6 місце в чемпіонаті країни стало успіхом.

У сезонах 1955 і 1956 Федоров знизив особисту статистику — 4 і 1 гол, зате командні результати підвищилися. В обох сезонах Федоров виграв із командою бронзові медалі, яких у нього тепер стало три, враховуючи ще одну, виграну у «Торпедо». У ЦБЧА в 1955 році Федоров виграв свій головний трофей — Кубок СРСР 1955. І хоча голів у цьому розіграші він не забивав, зробив свій значний внесок у перемогу, провів всі матчі турніру на полі, і, зокрема, почав комбінацію Федоров-Агапов-Бєляєв, що завершилася єдиним голом у ворота динамівців з Тбілісі в матчі чвертьфіналу. За перемогу Федоров, як й інші гравці ЦБЧА, отримав від міністра оборони Георгія Жукова нагороду – мисливську гвинтівку.

Граючи за ЦБЧА, продовжував навчатися у бронетанковій академії. Після завершення сезону 1956 року пішов з футболу, причому цього року відзначився 1 голом, зате в нетиповій для себе манері — несильним ударом головою (зазвичай він забивав сильними ударами здалеку) у переможному матчі (4:2) з екс-одноклубниками торпедівцями. У жовтні 1956 року провів останній матч за ЦБЧА.

Кар'єра тренера

Зовнішні зображення
	Склад одеського СКА у сезоні 1963. Віктор Федоров — п'ятий ліворуч у нижньому ряду.

На початку 1963 року Федоров, який на той час вже став кадровим військовим й отримав звання майора, був призначений старшим тренером і начальником команди СКА (Одеса), при цьому він зосередився на організаційній роботі, а спортивними питаннями в основному займався його помічник Володимир Шемелєв. Перед клубом у сезоні поставлене завдання, незмінне вже 5 років: виграти 2-гу українську зону класу «Б» та вийти до класу «А». Завдання це було командою виконано, незважаючи на перенесення двох матчів на нейтральне поле через безчинства вболівальників на матчі з «Дніпровцем». СКА виграв зону за 4 тури до кінця, забив найбільше, пропустив найменше і випередив другу команду зони на 9 очок. У фіналі турніру за звання чемпіона УРСР СКА зустрівся з переможцем 1-ї української зони — вінницьким «Локомотивом» та виграв 1:0 та 2:0 у двох матчах, проведених у Києві. За підсумками успішного року Федоров отримав звання майстра спорту та заслуженого тренера УРСР.

Сезон 1964 року СКА з Федоровим на чолі зустрів у другій групі класу «А». Тут, як і роком раніше, армійська команда грала за новою системою розміщення гравців 4-2-4, так званою «бразильською системою», оскільки її застосовували дворазові чемпіони світу зі збірної Бразилії. У боротьбі з серйозними суперниками — «Карпатами», «Араратом», московським «Локомотивом», СКА одразу захопив перше місце на початку сезону і не відпускав майже до кінця як у попередній групі, так і в фінальній. Лише на самому фініші сезону СКА поступився першим місцем «Локомотиву», але головне завдання на сезон команда виконала, вперше в історії вийшла в першу групу класу «А». При цьому було досягнуто два унікальні рекорди для вітчизняних чемпіонатів. По-перше, СКА перейшов із третього за силою дивізіону до найсильнішого у мінімально можливий термін — два сезони. По-друге, одночасно з армійцями у вищий дивізіон зробили кроки їхні земляки з «Чорноморця», більше двох клубів з одного міста в один сезон такого не домагалися.

У сезоні 1965 року СКА стартував у першій групі класу «А». Дебют був затьмарений інцидентом, що стався у міжсезоння і вплинув на весь сезон. Під час святкування в одеському ресторані «Чорне море» гравці команди затіяли бійку з учасниками весілля, що відбувалося там же, зламали носа нареченому. У результаті до дев'яти гравців СКА було застосовано санкції, п'ятеро було дискваліфіковано та відраховано, а провідний півзахисник Василь Саригін отримав термін у два роки позбавлення волі. В умовах втрати провідних гравців та важкого морального клімату команда була приречена у найсильнішому дивізіоні, навіть незважаючи на запрошення до складу Олексія Мамикіна, учасника чилійського чемпіона світу. Мамикін провів за СКА лише 5 матчів і нічим не відзначився. Одеські армійці провально розпочали сезон, за перші 8 матчів забили зусиллями В'ячеслава Спиридонова лише один м'яч Леву Яшину, і провально його закінчили, з трьома перемогами у 32 матчах та 14 очками відриву від зони поза вильотом посіли останнє місце. Але в міжсезоння «у зв'язку з необхідністю розширення рамок внутрішнього календаря» склад учасників першої групи класу «А» сезону 1966 року розширили, й СКА залишився у найвищому дивізіоні. Федоров поступився місцем на тренерському містку Мамикіну, який починав тренерську кар'єру, та залишив спорт назавжди.

Військова кар'єра

Після відходу зі СКА Віктор Федоров поступив на службу до Міністерства оборони. Дослужився до звання генерал-майора. Став лише другим і останнім радянським футболістом, який отримав звання генерала, першим був гравець повоєнного ЦБчА Юрій Нирков.

Помер 3 березня 1989 року. Похований на 25 ділянці Ваганьковського кладовища в Москві.

Статистика виступів

Клуб	Див	Сезон	Чемпіонат	Кубки	Єврокубки	Загалом
			Матчі	Голи	Матчі	Голи	Матчі	Голи	Матчі	Голи
«Крила Рад» (Москва)	А	1946	1	0	0	0	0	0	1	0
	А	1947	19	1	1	0	0	0	20	1
	Загалом	20	1	1	0	0	0	21	1
ВПС	А	1948	8	0	2	1	0	0	10	1
	А	1949	34	7	0	0	0	0	34	7
	А	1950	35	9	4	1	0	0	39	10
	А	1951	28	1	5	1	0	0	33	2
	А	1952	10	0	1	0	0	0	11	0
	Загалом	115	17	12	3	0	0	127	20
МВО	А	1953	3	0	0	0	0	0	3	0
	Загалом	3	0	0	0	0	0	3	0
«Торпедо»	А	1953	12	4	0	0	0	0	12	4
	Загалом	12	4	0	0	0	0	12	4
ЦБЧА	А	1954	24	6	3	0	0	0	27	6
	А	1955	22	4	4	0	0	0	26	4
	А	1956	22	1	0	0	0	0	22	1
	Загалом	68	11	7	0	0	0	75	11
Усього за кар'єру	218	33	20	3	0	0	238	36

Досягнення

Командні

Як гравця

• Приз Всесоюзного комітету СРСР
  • Срібний призер (1): 1952

• Чемпіонат СРСР
  • Бронзовий призер (1): 1953

• Кубок СРСР
  • Володар (1): 1955

• Чемпіонат СРСР
  • Бронзовий призер (2): 1955, 1956

Як тренера

• Чемпіонат УРСР
  • Чемпіон (1): 1963

• Друга група класу «А»
  • Срібний призер (1): 1964

Примітки

1. Павел Алёшин (17 жовтня 2003). Три стаканчика на Гоголевском. Спорт-Экспресс. Процитовано 3 січня 2014. 
2. Чемпионат СССР 1946. Динамо (Москва) — Крылья Советов (Москва) 3:0. fc-dynamo.ru. 11 березня 2013. Процитовано 3 січня 2014. 
3. Чемпионат СССР 1947. ЦДКА (Москва) - Крылья Советов (Москва) 2:2. fc-dynamo.ru. 12 квітня 2013. Процитовано 3 січня 2014. 
4. Аксель Вартанян (23 січня 2009). ЛЕТОПИСЬ Акселя ВАРТАНЯНА. 1948 год. Часть первая. Трансферы эпохи культа личности. Спорт-Экспресс. Процитовано 3 січня 2014. 
5. Чемпионат СССР 1948. Динамо (Минск) — ВВС (Москва) 0:2. fc-dynamo.ru. 14 квітня 2013. Процитовано 3 січня 2014. 
6. Кубок СССР 1948. ВВС (Москва) - Металлург (Москва). fc-dynamo.ru. 12 липня 2013. Процитовано 3 січня 2014. 
7. Особняк Василия Сталина на Гоголевском бульваре, 7. Wikimapia. Процитовано 3 січня 2014. 
8. Кубок СССР 1951. ВВС (Москва) - Динамо (Тбилиси). fc-dynamo.ru. 21 вересня 2013. Процитовано 3 січня 2014. 
9. Олег Белаковский (1991). Как возрождалась футбольная команда ЦДСА. КЛС ЦСКА. с. 2. Процитовано 3 січня 2014. 
10. Чемпионат СССР 1953. МВО (Москва) - Локомотив (Харьков). fc-dynamo.ru. 7 листопада 2012. Процитовано 3 січня 2014. 
11. Чемпионат СССР 1953. Торпедо (Москва) - Зенит (Куйбышев). fc-dynamo.ru. 5 листопада 2012. Процитовано 3 січня 2014. 
12. Валерий Винокуров (1973). Футбол-Хоккей. Архів оригіналу за 31 березня 2004. Процитовано 3 січня 2014. 
13. ЦСКА в сезоне 1954. cska-games.ru. Процитовано 3 січня 2014. 
14. С минимальным счётом. Советский спорт. 8 жовтня 1955. Процитовано 3 січня 2014. 
15. Павел Алёшин (№19 2000). Кому больше не повезло. Спорт-Экспресс Футбол. Процитовано 3 січня 2014. 
16. Николай Старостин (28 серпня 1956). Узнаём коллектив армейцев. Советский спорт. Процитовано 3 січня 2014. 
17. СК «Одесса» в сезоне 1963. «Одесский футбол». Процитовано 3 січня 2014. 
18. СК «Одесса» в сезоне 1964. «Одесский футбол». Процитовано 3 січня 2014. 
19. СК «Одесса» в сезоне 1965. «Одесский футбол». Процитовано 3 січня 2014. 
20. СК «Одесса» в сезоне 1966. «Одесский футбол». Процитовано 3 січня 2014. 
21. Денис Шабалин. . Спортивный некрополь. Архів оригіналу за 30 грудня 2013. Процитовано 29 грудня 2013. 
22. Рівень дивізіону у національній футбольній системі. A — прем'єр-ліга, вищий дивізіон, вища ліга, клас «А», перша група, група «А». B — ФНЛ, перший дивізіон, перша ліга, клас «Б», друга група, група «Б». C — другий дивізіон, друга ліга і т.п.

Посилання

• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
• Профіль гравця на сайті teams.by (рос.)
• Профіль гравця на сайті cska-games.ru (рос.)
• Профіль тренера на сайті «Український футбол»
• Профіль на сайті footbook.ru (рос.)
• Біографія на сайті sport-strana.ru (рос.)