Унгірати, або хонгірати (монг. хонгирад, ᠬᠣᠩᠭᠢᠷᠠᠳ; монг. 弘吉剌部, hóngjílá) — у середньовіччі монгольське плем'я зі Східної Монголії, з монгольсько-манчжурського пограниччя. Жили на сході Монгольського плато. З племені походило багато дружин-красунь монгольських каганів і ханів Монгольської та Юанської імперій. Брали участь в етногенезі цілої низки монгольських, тюркських та іранських народів.
Назва Редагувати
- Унгірати, або онгірати (лат. Onggirat, Ongirat) — реконструкція, що базується на назві кит. 甕吉剌, яка зустрічається в джерелах.
- Конграти
- конгірати (монг. Qoŋğırat, Қоңғырат)
- кунграти
- кунгірати
- хонгхірат,
- хонгірати (ᠬᠣᠩᠭᠢᠷᠠᠳ; монг. хонгирад, англ. Khongirad) — сучасна монгольська назва.
- Onggirat, Ongirat
- Qongrat, Khungirat,[1] Kungrad,[2] Qunghrãt,
- Вангціла (монг. 王紀剌, Wangjila)
- Йонгцілє (яп. 雍吉烈, Yongjilie)
- Гуангціла (кит. 廣吉剌, Guangjila)
Історія Редагувати
Відповідно до монгольської генеалогічної легенди унгірати належали до монголів-дарлекінів, тобто до нащадків Нукуза й Кіяна, які вийшли у місцевість Ергуне-кун. З часом дарлекіни, розмножившись, вирішили вийти з тіснини Ергуне-кун «на простори степу».
Розгалужена структура роду унгірат та, одночасно, близькість окремих його гілок одна до одної відображалась у монгольських родоводах як походження від синів людини, яку називали Золота посудина. Старший його син, Джурлук-мерген, поклав початок власне унгіратам; діти двох інших синів — Кубай-Шире (Інкірас (Іхірес) та Олкунут) і Тусубу-Дауда (Каранут (Харнуд) і Кункліут (Хонхлут), а також нащадки останнього — Куралас (Горлос) й Елджигін) — стали епонімами відповідних родів.
Унгіратками були дружини Хабул-хана (Кара-ліку) й Чингісхана (Борте); Оелун, дружина Єсугея, походила з роду олхонут — гілки унгіратів.
Роди Редагувати
- Онгірати, Конгірати (Onggirad,Qonggirad)
- Ікіраси (Ikirās)
- Олкунути (Olqunūt)
- Каранути (Qaranūt)
- Конклюти (Qonqliūt)
- Курласи (Qorlās)
- Елжигіни (Eljigin)
- Боскули (Bosqūl)
Примітки Редагувати
- Монгольский обыденный изборник / Переклад С. Козина // Сокровенное сказание. Монгольская хроника 1240 г. Юань Чао Би Ши.. — С. 86, 94, 116, 133, 150.(рос.)
- Гафуров Б. Г., Литвинский Б. А. Средняя Азия в древности и средневековье (история и культура) М.: Наука, 1977. — 223 с. — С. 168 (рос.)
- Конграти. Балкіс Кармишева Східна бібліотека. Архів оригіналу за 7 листопада 2013. Процитовано 24 березня 2018.(рос.)
- Радянська історична енциклопедія. Кунграт. Том 7
- Кунграты // Большая российская энциклопедия.
- Рашид ад-Дин. Сборник летописей... Т. 1, Кн. 1, С. 154, 160-166.
- Лубсан Данзан. Алтан тобчи. — М. : «Наука», ГРВЛ, 1973. — С. 68, 69, 82, 112, 147, 255, 256, 274, 316, 369. — (Памятники письменности Востока) — 6500 прим.
- А. Ангархаєв «Буряад унен». — 1999. — 18 березня. С. 7. 1999
Джерела Редагувати
- Рашид ад-Дин. Сборник летописей. Том 1. Книга 2. Москва-Лениград. АН СССР. 1952 [1]
- Кунграты // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017.
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Унгірати