«Три сестри» — п'єса (драма) російського письменника Антона Чехова 1900 року.
Три сестри | |
---|---|
Три сестры | |
Обкладинка першого окремого видання п'єси з портретами перших виконавиць головних ролей у виставі. | |
Жанр | драма |
Форма | п'єса |
Автор | Чехов Антон Павлович |
Мова | російська |
Написано | 1900 |
Опубліковано | 1901 |
Переклад | Андрій Головко |
Попередній твір | «Дядя Ваня» |
Наступний твір | «Вишневий сад» |
| |
Цей твір у Вікісховищі |
Формальні ознаки Редагувати
П'єса має чотири дії. Сворена Антоном Павловичем Чеховим 1900 року і була замовленням на нову п'єсу від керівництва Московського Художнього театру. Вперше оприлюднена в російськомовному журналі «Русская мысль», число 2 від 1901 року. Окреме видання вийшло зі змінами і виправленнями того ж року у видавництві Адольфа Федоровича Маркса.
Передісторія Редагувати
Чехов як письменник старанно працював зі словом. Відчуття слова, його так би мовити смак, хвилювали його все життя. Мимоволі як автор він виводив письменників у власних творах і наділяв їх властивостями, притаманними йому самому. Досить згадати розмову двох близьких до літератури персонажів «Чайки», де жваво обговорюються блиск скляного уламка при освітленні місяцем.
Про неабияке відчуття слова свідчать і перші гумористичні оповідання Чехова доби Чехонте.
Письменник роками працював із кишеньковими книжками, куди постійно заносив то влучний вислів, то сюжет для невеликого оповідання. Перші натяки на сюжет, що буде покладений у основу п'єси «Три сестри», знайдений у кишенькових книжках письменника ще за кінець 1898 і початок 1899 років. При отриманні замови на нову виставу він і використав ті первісні нотатки.
«Три сестри» — не перша робота для Московського художнього театра. Їй передували «Чайка» та «Дядя Ваня». Всі три були творами не на історичні теми якогось минулого, а на теми сучасності доби Чехова і доби Московського художнього театра.
Можливі прототипи Редагувати
Про гострий зір письменника і його аналітику згадувала знайома Чехова його останніх років, тоді молода театральна актриса Тетяна Щепкіна-Купернік і непоганий перекладач з французької. Перегляд вистави «Чайка» переконав Щепкіну-Купернік, що ексцентрична сорокарічна актриса Аркадіна, що збиралась грати вісінадцятирічне дівчисько, навіяна Антону Чехову ексцентричною поведінкою актриси Яворської, подруги самої Тетяни Щепкіної-Купернік.
Логічно, що якісь прототипи були і у головних персонажів «Трьох сестер». Цікаво, що при цьому майже ніхто не згадує їх брата, Андрія Прозорова, слабкодухого чоловіка пані Наталі, що покладе життя на відвоювання будинку у сестер і їх неупинне виживання геть з їх же дому.
В оточенні Чехова було декілька людей, близьких до літератури (письменник Потапенко) чи до театра (актриси театра Корша, актори Художнього театра), тому писати «Чайку» було дещо легко. Знав Чехов і акторів-аматорів, що створювали вистави у дачних поселеннях чи у дворянських садибах влітку. Фантазійну п'єсу якраз і дивляться гості в саду помешкання акторки Аркадіної, котру створив її син.
Створення «Трьох сестер» далося Чехову важко, бо він виводив на сцену провінційних баришень, доньок генерала і їх знайомців, офіцерів російського полку. У власному листі до Максима Горького 16 жовтня 1900 року Антон Чехов писав
Брату Чехова, Михайлу, події у п'єсі нагадали перебування артилеристів у місті Воскресенськ під час перебування там Антона Чехова 1884 року. Чехов тобі був знайомцем командира артилеристів , полковника Б. Маєвського, в помешканні котрого збиралось місцеве поважне і освічене товариство. В п'єсі, однак, діють діти генерала, що перебувають у якомусь губернському місті, але добре пам'ятають Москву, котра з часом стане для них мрією, нереальним містом, уособленням чогось кращого і бажаного. Поручик батареї, дехто Єгоров, що теж відвідував будинок Маєвського, нагадував барона Тузенбаха, виведеного у виставі.
Зрозуміло, що праця над твором привносила нові повороти сюжету і нових персонажів. Сварка між Солоним та Тузенбахом дуже нагадувала реальну офіцерську дуель у місті Таганрог, що відбулась наприкінці 1880-х років, учасниками котрої якраз і були барон Г. Ферзен, на той час у відставці, та офіцер-артилерист дехто С. Н. Джапаридзе.
Публікація Редагувати
Тим часом за нову п'єсу Чехова боролися кілька видань: редактори журналу «Життя», не знаючи до пуття, про що йде мова — про повість чи драму, домагалися права першої публікації; Сергій Дягілєв, в той час редактор «Щорічника імператорських театрів», писав драматургу, що мріє помістити «Трьох сестер» в своєму журналі для додання йому «більшої літературності і свіжості». Чехов віддав перевагу «Російській думці» В. М. Лаврова — журналу, з яким співпрацював вже не один рік.
У лютому 1901 року, вже перебуваючи в Римі, Чехов отримав коректуру, і один з його супутників, М. М. Ковалевський, розповідав: «Я бачив його після ряду годин, проведених за коректурою» Трьох сестер ". Він був не в дусі, знаходив прірву недоліків у своїй п'єсі і клявся, що більше для театру писати не буде ".
Чехов мав намір виправити текст і опублікувати «Три сестри» в березневому номері журналу; проте редакція «Російської думки» відкладати публікацію не захотіла і, не дочекавшись від автора виправленої коректури, помістила п'єсу в лютневому номері. При цьому Лавров отримав від Немировича-Данченка НЕ рукопис, а копію з одного з театральних робочих примірників, — в результаті в журнальна публікація мала близько двохсот спотворень.
Виправлений і доопрацьований автором текст в квітні 1901 року випустив окремим виданням А. Ф. Маркс, проте і в цій публікації Чехов виявив ряд спотворень. Остаточний текст «Трьох сестер» був опублікований в 7-му томі Творів Чехова, яке видавництво Маркса випустило в світ у березні 1902 року.
За кордоном п'єса вперше була опублікована на італійській мові — в журналі «Нова антологія» («Nuova Antologia») в червні — липні 1901. Ще за життя Чехова «Три сестри» були перекладені на німецьку, французьку та чеську мови; в кінці 1901 року п'єса в перекладі А. Шольца вже йшла на сцені в Берліні.
Дійові особи Редагувати
- Три сестри Прозорови Ольга, Маша, Ірина
- Прозоров Андрій Сергійович, їх брат
- Наталя Іванівна, наречена Андрія, згодом його дружина
- Кулигін Федір Ілліч, викладач місцевої гімназії, чоловік Маші
- Вершинін Олександр Гнатович, підполковник, командир артилеристів
- Тузенбах Миколай Львович, барон, поручик полку
- Солоний Василь Васильович, штабс-капітан, що копіює поведінку літеатурного героя
- Чебутикін Іван Романович, військовий лікар, алкоголік
- Федотик Олексій Петрович, полковий підпоручик
- Роде Володимир Карпович, полковий підпоручик
- Ферапонт, старий строж земської управи
- Анфіса, нянька сестер Прозорових, стара 80 років, за роллю некомічна стара
Особливості п'єси Редагувати
Після оприлюднення п'єси вона швидко стала предметом аналізів і вивчення. В ній не побачили звичної на той час фабули і почали трактувати це то як недолік твору, то як новітню рису. У Чехова на перший план виведений похмурий переіг тривалого і похмурого побуту, а персонажі багато розмовляють один з одним, при цьому наче не чують один одного. Аналоги своєрідної глухоти персонажів находили у п'єсах Г. Ібсена, М. Метерлінка, Г. Гауптмана. Але Чехов йшов не від копіювання, а від реальності, де було вдосталь і непорозуміння, і самотності оточуючих.
Казали про відсутність помітних поштовхів долі, що примушують персонажів робити нові вчинки і робити спроби осягнути фатальні зміни. Тим не менше драм у персонажів вистачає і у п 'єсі А. Чехова (коханці у дружини Андрія — Наталі, нещасне кохання заміжньої Маші до Вершиніна (невдалого у шлюбі), батька двох доньок, алкоголізм Чебутикіна, що втрачає людську подобу, псевдогероїчна поза Солоного, що приведе до незграбної дуелі і смерті Тузенбаха). Але драми у персонажів виявляються нешвидко, у монотонному потоку дрібних подій і через діалоги персонажів.
Нарешті, пожежа у місті, котра формально не пошкодить будинок трьох сестер. Але для сестер це перебування на березі вогняного моря і чергової людської біди як нагадування, що біда ходить поряд і з домом Прозорових.
Відчуття їх життя на краю безодні, біди, що чатує на кожного в домі Прозорових, було і у акторів Художнього театру, коли у жовтні 1900 року п'єсу читали на акторських зборах — актори плакали, хоча виставу лише готували до постановки.
Критика Редагувати
Як того і хотів сам автор, читачі прочитали п'єсу пізніше, ніж вона була представлена на сцені, і перші відгуки в пресі були відгуками на спектакль. Прем'єра в Художньому театрі, що відбулася 31 січня 1901 року пройшла успішно, однак критик В. А. Ашкіназі, високо оцінивши п'єсу, в газеті «Новини дня» писав: "Не без страху думаю я про ту колізію, яка неминуче станеться між п'єсою Чехова і її виконавцями, коли вона добереться до провінції <…> її не візьмеш ні талановитою грою окремих виконавців, ні новенькими декораціями. Її можна взяти тільки загальним тоном виконання, тільки загальним ансамблем ".
Рецензента «Московського листка» Н. О. Ракшаніна не задовольнила і сама п'єса: "" Три сестри ", — писав він 3 лютого, — «це не драма, це поема, яка чудово передає сумну повість про те, як нудно і страшно жити» інтелігентним одинакам «серед безвідрадної обстановки російської провінції». Назвавши нову п'єсу Чехова «шедевром в області» поезії нудьги і вульгарності життєвої "", Ракшанін зазначив, що автор «не порушує ніяких нових питань, не порушує ніяких нових думок і обмежується лише тим, що розігрує нові варіації на стару тему» і головний недолік драми — то, що вона «не справляє враження новизни».
У той час як багатьом здавалося, ніби Чехов своїм успіхом цілком зобов'язаний мистецтву режисерів і акторів Художнього театру, Леонід Андрєєв, навпаки, вважав постановки МХТ кращими «критичними статтями» про п'єси Чехова. Про те ж в петербурзькому журналі «Театр і мистецтво» писав П. Ярцев: "Драма засліплює багатством і тонкістю фарб; на такій же висоті і її виконання трупою Художнього театру.
Від ВДТ до Навчального театру Редагувати
Після семи показів у Москві Художній театр привіз 1901 року виставу на гастролі у Петербург, де вистава мала чималий успіх, майже сенсаційний.
Непроста для постанови п'єса мала чималу привабливість для низки театральних режисерів. «Три сестри» привабили режисерів В. Немировича-Данченко, Георгія Товстоногова, Юрія Любимова, Олега Єфремова.
Ризикнули поставити непросту виставу і у Навчальному театрі Інституту театру, музики і кінематографії у Ленінграді, де було важко грати старих і літніх людей з поламаними долями зовсім молодим акторам до 22-25 років.
Переклади Редагувати
Вже влітку 1901 року п'єсу Антона Чехова переклали на італійську і оприлюднили у журналі «Нова антологія» («Nuova Antologia») М. Ферраріса Ще за життя письменника «Три сестри» були перекладені на чеську, німецьку, французьку. У перекладі А. Шольца п'єсу побачили в одному з театрів міста Берлін наприкінці 1901 року.
Українською мовою п'єсу переклав Андрій Головко.
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Три сестри (драма)
Джерела Редагувати
- Твердохлебов И. Ю. Три сестры // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т. М.: Наука, 1978.
- журнал «Наука и жизнь», январь, 1982
- Твердохлібов, 1978, с. 434—435.
- Московський Художній театр в російській театральній критиці: 1898 - 1905 / Сп. ред. О. А. Радищева. - М.: Артист. Режисер. Театр, 2005. - С. 149. - 639 с.
Примітки Редагувати
- ↑ Твердохлебов И. Ю. Три сестры // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т. М.: Наука, 1978.
- журнал «Наука и жизнь», январь, 1982
- Твердохлебов И. Ю. Три сестры // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т. М.: Наука, 1978
- Твердохлебов И. Ю. Три сестры // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т. М.: Наука, 1978
- Три сестри: драма на 4 дії / А. П. Чехов; пер. з рос. А. Головка. — К.: Мистецтво, 1953. — 96 с. — (Бібліотека російської драматургії)