Євге́н Ві́кторович Та́рле (8 листопада 1874, Київ — 6 січня 1955, Москва) — український історик, педагог. Академік АН СРСР. Автор книг «Наполеон», «Нашествие Наполеона на Россию», «Талейран», «Жерминаль и прериаль», «Крымская война» та ін.
| Тарле Євген Вікторович | |
|---|---|
| рос. Евгений Тарле | |
| Народився | 27 жовтня (8 листопада) 1875 Київ, Київська губернія, Російська імперія |
| Помер | 5 січня 1955 (79 років) Москва, РРФСР, СРСР |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна | Російська імперія СРСР |
| Діяльність | історик, викладач університету, науково-педагогічний працівник |
| Alma mater | Історико-філологічний факультет Київського університету[d] |
| Галузь | історія |
| Заклад | Тартуський університет Казанський державний університет Московський державний інститут міжнародних відносин |
| Науковий ступінь | доктор історичних наук |
| Науковий керівник | Лучицький Іван Васильович |
| Відомі учні | Lev Kertmand Борис Піотровськийd Гумільов Лев Миколайович Yury Aleksandrovd Aleksandr Manusevichd Aleksandr Ivanovich Molokd |
| Аспіранти, докторанти | Lev Kertmand Anatoly Krasikovd |
| Членство | Російська академія наук Академія наук СРСР |
| Нагороди | |
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах Тарле Євген Вікторович у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Народився 8 листопада 1874 року в єврейській сім'ї купця з Херсона. Закінчив Херсонську чоловічу гімназію № 20 і 1892 року вступив в Новоросійського університету в Одесі на історико-філологічний факультет. Через рік перевівся на аналогічний факультет до Київського університету.
1896 року закінчив навчання і залишився працювати на кафедрі для підготовки до професорського звання, викладав у київських гімназіях, друкувався в журнальній періодиці, брав участь у підготовці статей до енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона. Наукова та громадська активність молодого вченого привернула увагу влади: Є.Тарле був арештований і висланий з Києва.
З 1901 — в Петербурзі.
У 1901 — перша наукова робота (магістерська дисертація) про Томаса Мора.
З 1903 — приват-доцент університету. Є.Тарле був прихильником конституційних змін в Росії. 1905 — арештований і знову позбавлений права займатися викладацькою діяльністю. Зміни в житті Росії, що сталися як наслідок революції 1905 року, повернули Є.Тарле до викладацької діяльності. 1911 — захистив докторську дисертацію.
Події 1917 року знайшли суперечливий відгук у вченому. Він вітав лютневу революцію й вів активну наукову та громадську діяльність. Регулярно виїздив до Франції для роботи в архівах, сприяв налагодженню розірваних наукових контактів з Європою. Обраний дійсним членом Товариства французької революції, почесним членом Академії політичних наук Колумбійського університету тощо.
1921 — член-кореспондент АН СРСР, 1927 — дійсний член АН СРСР.
1930 — арештований разом з іншими істориками у, так званій, «академічній справі». В ув'язненні провів півтора року, виключений з Академії Наук, 1931 року відправлений у заслання в Казахстан.
З 8 серпня 1931 року перебував у вигнанні в Алма-Аті, де розпочав роботу над «Наполеоном».
Потім був реабілітований Сталіним завдяки «Наполеону».
Під тиском міжнародної наукової громадськості Є.Тарле дозволили викладати історію в Алма-Атинському університеті, а 1932 дозволили повернутися до Москви.
1933 — відновлений на посаді професора Ленінградського університету, пізніше — в званні академіка.
Проте повністю вчений був реабілітований лише посмертно в 1967 році.
Останні дослідження документів по, так званій, «Академічній справі» дозволяють стверджувати, що Тарле доносив на своїх колег по історичному цеху, зокрема, на історика Платонова С.Ф., звинувачуючи його у тому, що він очолював контрреволюційний гурток у Ленінграді.
Помер 6 січня 1955 року в Москві
Наукова діяльність Редагувати
Протягом останніх тридцяти років свого життя Є.Тарле вів активне наукове й творче життя: викладав, писав нові книги, підручники історії, укладав збірники документів. Він автор монографій «Наполеон» (1936), «Талейран» (1940), «Кримська війна» (1941—1943) та багатьох інших ґрунтових наукових досліджень.
1940-го року вчений був обраний почесним доктором університетів Брно, Праги, Осло, Сорбонни, член-кореспондентом Британської академії, членом Норвезької АН, Філадельфійської академії політичних та соціальних наук в США.
Нагороди Редагувати
- Три ордени Леніна, два ордени Трудового Червоного Прапора.
- Тричі лауреат Сталінської премії (1942 р. за «Історію дипломатії», 1943, 1946 рр.)
Увічнення пам'яті Редагувати
- На честь Є. В. Тарле названо вулицю в Херсоні.
Джерела та література Редагувати
- Ясь О. В. Тарле Євген Вікторович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 33. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- О. М. Мироненко. Тарле Євген Вікторович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с.
- Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
Посилання Редагувати
Примітки Редагувати
- Deutsche Nationalbibliothek Record #118801384 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Тарле Евгений Викторович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- Czech National Authority Database
- Брачев, Виктор (2006). Травля русских историков (Російська). Алгоритм. с. 320. ISBN 5-9265-0236-5.