Софі́я Віта́ліївна Стари́цька (уроджена Лисенко; 1850, Жовнине, Чорнобаївський район, Черкаська область — 1927) — українська громадська діячка, акторка-аматорка.
| Старицька Софія Віталіївна | |
|---|---|
| Софія Старицька. Київ, 1864 — 1879 рр. | |
| Народилася | 1850 |
| Померла | 1927 |
| Країна | УНР |
| Діяльність | громадська активістка |
| Батько | Лисенко Віталій Романович |
| Брати, сестри | Лисенко Микола Віталійович і Лисенко Андрій Віталійович |
| У шлюбі з | Михайло Старицький |
| Діти | Старицька Марія Михайлівна, Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна і Стешенко Оксана Михайлівна |
|
Сестра композитора Миколи Лисенка та лікаря Андрія Лисенка, дружина і троюрідна сестра письменника Михайла Старицького.
Походження Редагувати
Родом із Полтавщини.
Народилася в селі Жовнине, Чорнобаївський район, Черкаська область в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка, полковника Орденського кірасирського полку[ru] Батько був високоосвіченою людиною, удома розмовляв українською.
Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків та з козацького роду Булюбашів. Освіту здобула у Петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат, розмовляла майже винятково французькою і примушувала до цього всіх членів родини.
Походила з козацько-старшинського роду Лисенків. Як одного з засновників роду історичні документи засвідчують Якова Лисенка (1-а половина XVII століття, брав активну участь у визвольній війні). Іван, син Якова, — відомий військовий і політичний діяч 2-ї половини XVII століття, був Чернігівським, пізніше Переяславським полковником, згодом — наказним гетьманом; 1695 року брав участь в Азовських походах. Його син Федір (прапрадід Софії) з 1741 року був генеральним суддею.
Родина Редагувати
1862 року одружилася із троюрідним братом Михайлом Старицьким та допомагала чоловікові в антрепренерській праці.
У родині Софії та Михайла Старицьких було п'ятеро дітей. Старша дочка — Марія Михайлівна — була актрисою, режисером, педагогом. Вона першою в Україні здобула професійну акторську освіту в столиці імперії. Багато гастролювала, грала в різних петербурзьких театрах, у трупі Саксаганського. Пізніше працювала в музично-драматичній школі Липневич-Носової, а коли Лисенко організував свою школу, почала викладати там.
Друга дочка — Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська — відома письменниця. У своєму заповіті Михайло Петрович написав: «…виконавицею мого заповіту я залишаю свою улюблену дочку Людмилу, яка була моїм ангелом-хоронителем за мого життя і яка любить своїх сестер і брата, й вона не образить їх. Усім своїм спадкоємцям бажаю: хай подарує їм Господь тихе і спокійне життя, хай не погасне в їхніх серцях любов до своєї батьківщини, яка зігрівала мене все моє життя…».
Середня дочка — Оксана Михайлівна — викладала музику. Її чоловік — Іван Стешенко — був першим міністром освіти УНР (його вбили 1918 року).
У 11-літньому віці померла молодша дочка Старицьких — Ольга.
Син Юрій Михайлович Старицький здобув юридичну освіту в Київському університеті. Через те, що 1902 року брав участь у студентській демонстрації і був затриманий, до революції перебував під постійним наглядом поліції. Надалі керував українською «Просвітою», потім був членом Сочинської місцевої ради, але після доносу він з дружиною — художницею Варварою Савич — був змушений поїхати до Сухумі. Там Юрій Михайлович займався адвокатською практикою, помер 1936 року.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Поліщук Тетяна. Доля Михайла Старицького та його нащадків // День. — 2002. — 5 вересня.
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 17 квітня 2019.