Станіслав Станкевич (23 лютого 1907, Орленяти — 6 листопада 1980, Нью-Йорк, США) — білоруський літературознавець, громадський і культурний діяч, публіцист, критик. Також вживав псевдоніми Язеп Караневський, Олесь Крига та Дивосил.
| Станіслав Станкевич | |
|---|---|
| біл. Станіслаў Іосіфавіч Станкевіч | |
| Народився | 23 лютого 1907 Орленятиd, Ошмянський повіт, Віленська губернія, Російська імперія |
| Помер | 6 листопада 1980 (73 роки) Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США |
| Поховання | East Brunswick Belarusian Cemeteryd |
| Країна | Російська імперія Польська Республіка СРСР ФРН США |
| Діяльність | літературознавець, письменник |
| Alma mater | Stephen Báthory Universityd |
| Заклад | Q6537735?, Stephen Báthory Universityd, Раніца (газета), Радыё Свабода, Інститут з вивчення СРСР і Biełarus |
| Членство | Білоруське наукове товариство, Білоруський студентський союзd, Q13032983? і Білорусо-американське об'єднання |
| Родичі | Ян Станкевич |
|
Життєпис ред.
Походив із роду Станкевичів, його дядько по матері Ян Станкевич був одним із найбільших білоруських мовознавців.
Закінчив Віленську білоруську гімназію та Вільнюський університет, де в 1933 захистив магістерську роботу на тему «Білоруський елемент у творчості Елізи Ожешко».
У 1936 отримав звання доктора філософії польської та слов'янської літератури за працю «Білоруські елементи в польській романтичній поезії».
Під час навчання працював у Білоруському студентському союзі; редагував «Білоруську криницю» та «Студентську думку», був засновником та головою університетського товариства друзів білоруських студій. Написав численні публікації з білоруської літератури у вільнюській білоруській пресі.
Під час Другої світової війни, разом з іншими білоруськими націоналістами, Станкевич прагнув використати звільнення від більшовизму, зміну тоталітарних режимів у Білорусі для відновлення роботи на користь білоруської справи, для якої білоруські національні активісти займали посади в місцевій цивільній окупаційній адміністрації. Станкевич став мером Борисова і обіймав цю посаду під час операцій проти антиєврейських винищувальних акцій в 1941—1942.
Незважаючи на те, що немає фактів, які підтверджують безпосередню участь Станкевича у Голокості, і що через свою посаду цивільного лідера він не брав безпосередньої участі у масових розстрілах євреїв, Станкевич, проте, без достатніх підстав все ще звинувачується у винищенні євреїв Борисова.
Був делегатом Другого Загальнобілоруського конгресу. Наприкінці 1945 очолив нелегальний Білоруський національний центр в окупованій Великою Британією зоні Німеччини. Був першим головою Антибільшовицького блоку народів (1946).
Після закінчення Другої світової війни разом з Миколою Абрамчиком відновив Раду БНР у вигнанні. Редагував журнал БНК «Рух» та газету «Бацькаущина» (1948—1962). Створив філію Білоруського інституту науки і мистецтва в Нью-Йорку в Німеччині, редагував усі чотири книги «Записів» Інституту, які були видані в Мюнхені.
З 1962 жив у Нью-Йорку. З 1963 до смерті був головним редактором газети «Беларус», яка під його редакцією опублікувала близько 200 номерів. Постійно співпрацював з Радіо Свобода. У США видав книги «Беларуская падсавецкая літаратура першае паловы 1960-х гадоў» (1967) та «Янка Купала. На 100-я ўгодкі ад нараджэньня» (1982).
Він є автором праці «Русыфікацыя беларускае мовы ў БССР і супраціў русыфікацыйнаму працэсу» про ідеологію та практику русифікації в Білорусі в 1950-х — початку 1960-х, опублікованій у «Запісах» Білоруського інституту науки і мистецтва 1962 року в Мюнхені.
Похований на Білоруському цвинтарі в Іст-Брансвіку, Нью-Джерсі (США).
Примітки ред.
- ↑ Internetowy Polski Słownik Biograficzny
- Стары знаёмы, ці яшчэ раз пра фальсіфікацыі Лофтуса
- Станіслав Станкевич. Серія «Партрэты віленчукоў»
Посилання ред.
Джерела ред.
- Jackiewicz Mieczysław (red.), «Wileńska encyklopedia 1939—2005», Warszawa 2007, ISBN 978-83-899113-95-1.
- Станіслаў Станкевіч. Русіфікацыя беларускае мовы ў БССР і супраціў русіфікацыйнаму працэсу / Прадмова В. Вячоркі. — Мн.: Навука і тэхніка, 1994. — 79 с.